АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Звичайна, здавалося б, зустріч...
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

27 ЛИСТОПАДА 2016 РОКУ

у Бібліотеці №101 для дорослих Шевченківського р-ну


ЗВИЧАЙНА, ЗДАВАЛОСЯ Б, ЗУСТРІЧ...

                              НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

Вперше в житті, йдучи на зустріч з читачами бібліотеки, нікого зі знайомих не повідомляла про це. Нікого, крім доброго друга – поета-письменника Ігоря Рубцова, який не вперше став надійною опорою для мене, та виявився цілковитою несподіванкою для гостей сьогоднішнього заходу.

Я геть не мала сил хоч як готуватися, до останнього не знала, що читати, що вдягнути. Вперше замість звичних папірців взяла електронну версію творів, руки самі собою потягнулися до вишиванки і вишиваної камізельки - і була щаслива побачити Ігоря в новенькій, нещодавно подарованій йому близькими людьми приголомшливій вишиванці! (Радію, що там є і моя частинка. Хоч би й двоє рукавів.)

Наше зібрання проходило незвично – без афіші й гучної назви, з біленьким аркушем на дверях «Запрошуємо на зустріч з молодою київською…» Але, відчуваю, що за наших непростих часів зібрати на творчу зустріч аж десятеро свідомих глядачів поважного віку, для малесенької і старесенької бібліотеки, яка щойно починає своє активне суспільне буття, було доволі складно. Тож певний час телефон «гарячкував».

Каюся: я була пасивна, як ніколи, – через звичайнісіньку людську втому. Проте, була цілком спокійна, адже нашій зустрічі передувала доволі цікава історія.

Два роки тому, на день святого Миколая заходжу я до однієї з столичних бібліотек, що у центрі міста, і намагаюся домовитися про проведення благодійного концерту проекту «НЕПЕРЕМОЖНІ». Симпатична жінка з тривожними очима, яка тимчасово заміняє культмасового працівника, обіцяє спробувати щось зробити. Обмінюємося контактами. І – тиша. Певний час я чекаю. Такі очі не брешуть. Не може людина так грати співчуття, ну, принаймні, не маючи театральної освіти. Але життя вирує, тож я скоро забуваю про згаяний шанс. Є інші ідеї, інші заклади, які самі шукають спосіб зробити добру справу. Потім доля зводить з іншими працівниками цієї ж бібліотеки – реакція та ж сама. Від них довідуюся, що та жінка, про яку ідеться, вже як рік працює в іншому місці. Історія повторюється. І відходить на задній план.

Та місяць тому озивається моя давня знайома Варвара Іванівна з тої самої бібліотеки, вибачаючись і пояснюючи причини свого мовчання. Робила все, що могла, але…

Виявляється, нині вона працює в Бібліотеці для дорослих № 101 Шевченківського р-ну м. Києва, яку я активно відвідувала на певному відрізку свого життя. Великою радістю для неї стала моя книга «Контрасти», яку я колись подарувала бібліотеці. Вже не знаю, як вони з бібліотекарями вийшли на розмову про мене, але довгоочікуваний дзвоник пролунав.

Домовлено було зустрітися і обговорити спільні творчі плани. І ось – Варвара Іванівна сідає за телефон і обдзвонює свідомих читачів, колег, яким це було б цікаво. Місць у читальні насправді небагатечко – чоловік на 15. Було, як я вже сказала, 10. Але то була справжня родина: двоє вчителів української (молода і літня), двоє-троє бібліотекарів з інших бібліотек, дисидент-дослідник Віктор Шевченко, декілька читачів, ну й ми з Ігорем. Дисидент пожартував, мовляв, збираємося, як ті шестидесятники… Виявляється, він багатьох з них добре знає. Сподіваюся побачитися з ним на Українських Передзвонах чи деінде.
 


Захід ми умовно присвятили Революції Гідності, тож звучали мої вірші з майбутньої книги «ТЕНДІТНА СИЛА», яка нарешті має вийти друком, – важкуваті, але, відчувалося – потрібні.
 

 
Ігор з властивим йому дотепом і вмінням спілкуватися з людьми розкрив гостям очі на своє бачення світу, насамкінець додавши дотепу й перцю. А що переселенцям станеться, якщо вони не скиглитимуть, а жартома долатимуть такі труднощі, які декого просто розмазують по асфальту?! Щиро радію, що кияни живовидячки можуть побачити кращих представників Донбасу, які дихають вільним повітрям на повні груди й іншим підказують, як!

 


А на завершення ми чаювали і поміж спілкуванням читали наш спільний переклад «Рассказиков о Мышонке» В’ячеслава Купрієнка. Сподіваюся, що колорит української мови та винахідливість перекладачів допоможуть нашому герою не змінити статі і полюбитися маленьким читачам та їхнім родинам. Отже, сьогодні наш Мишасько запланував одну велику справу (полювання на видавництва), дві маленьких і три дрібнички.

Як щиро, то вже руки сверблять за книжковим форматом україномовної версії!
 


Природно, що й перекладачі-читці й нечисленна публіка отримала невимовний кайф!
 


Ми – від того, що тривала робота нарешті добігає кінця і все менше маємо прискіпувань до себе й перекладу, а дорогі гості – від того, що їхні засльозені очі несподівано занурилися у безтурботний і захопливий світ дитинства.
 


Впіймала себе на думці й не посоромилася озвучити: «Бачте: війна, переживання, роботи непочатий край, а ми, дорослі люди, в такий спосіб відводимо душу!»

50-60-річні бабусі навкруги молодшали на очах, як і Бабуся нашого Мишаська в одному з оповіданнячок. Особливо було приємно почути схвальну відповідь від учителя української!

Автор, коли його було постфактум письмово повідомлено про те, написав: «Вдячний за ідею. Тепер робитиму презентації не для дітей, а для їхніх бабусь!»))

Про все, що почуто і відчуто навзаєм, не напишеш. Але основну думку озвучу: «Чому ми переважно читаємо російськомовне – бо не знаємо, що є НАШЕ. Сьогоднішній день нас утвердив у  думці, що ТАКИ Є! Йдіть до людей, найперше – до дітей: хай вас чують і бачать!»

Цікавою також виявилася полеміка глядачів про безкорисливість творчих людей. Одна вчителька-пенсіонер декілька разів наголосила: таким людям треба платити за їхню працю. Це все – час, сили і здоров’я. Треба, аби суспільство вчилися цінувати інтелектуальну працю. І це каже людина, яка присвятила всю себе праці на педагогічній ниві. Потайки раділа, бачачи її щасливе обличчя. Приймаю ці слова з усмішкою і вдячністю.

Звичайна, здавалося б, зустріч… Отак, коли нічого і не чекаєш, розумієш, що ти дійсно потрібен.

Варваро Іванівно Шкриль і Бібліотеко, дякую!

 

ВЕЧІР ПОЕЗІЇ У БІБЛІОТЕЦІ № 101 ОЧИМА ЖАРТІВНИКА-САМОЇДА ПОЕТА-ПИСЬМЕННИКА і НАДІЙНОГО ДРУГА ІГОРЯ РУБЦОВА))

"У вихідний день не сиділося вдома двом ненормальним авторам, запрошеним до затишної читальні бібліотеки №101, Лук'янівського району столиці. Вони - автори, тобто, поет Тетяна ЯРОВИЦИНА і не поет, хоч і автор декількох віршиків сумнівної якості Ігор РУБЦОВ, відпочивали серед книжок в компанії приємних людей. І хай невеличке коло наших слухачів не створювало ажіотажу навколо римованого слова, двогодинне спілкування надало нам наснагу. То був повноцінний емоційний відпочинок, що завершився скромним солодким застіллям. Я останні 8 років, відтоді, як написав і виклав у мережу перший вірш, не полишаю думки про винятковість читача, який любить поезію. Це, напевно, невеликий сегмент читачів взагалі літератури, які, у свою чергу, також, можливо, стануть реліктами, адже від покоління до покоління читацька аудиторія все більше надає перевагу коротким, стислим формам, як от пост у соціальній мережі, рядок новин внизу телеекрану, СМС і таке інше. Так, час повідомити, що у жартівливому настрої я дещо гіперболізую. Насправді, приємно відчувати, як на струнах душі зі своєю тендітною силою грає Тетяна. Не піднялася рука (чи нога?) під час її виступу переміщатися залою, щоби впіймати у кадр захоплені очі присутніх. Як давно я не бачив таких очей. Вдячний і за схвальну оцінку своєї недолугої творчості, яка може чим і виділяється чимось з-поміж інших, так це мізерією зробленого. Дяку і ще раз дякую, дорогі наші слухачі! Ми торкнулися проблем нашого непростого часу і наші думки були суголосні.

Для тих, хто не поспішав і лишився на фуршет, ми з величезним задоволенням прочитали декілька розділів майже готового перекладу книжки В'ячеслава КУПРІЄНКА "Оповіданнячка про Мишаська". Тут такий момент: книжка, за визначенням дитяча, але, зважаючи на реакцію присутніх, її можна рекомендувати читачам, не обмежуючи віковий ценз. І є сенс озвучити її для трансляції на радіо. Ось воно - солодке відчуття вдоволення дворічною працею перекладу оповідань українською мовою. Не дивно, що автором є двічи орденоносний офіцер-розвідник?"

 Всего комментариев: 0