АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Вітаємо Сашу Кучеренка із виходом першої книги!!!
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

Після важкого підготовчого процесу
народилася перша книга
поета з Миколаївщини (м. Южноукраїнськ)

Олександра Кучеренка (Обрія)
"АБЕТКА ЮНОСТІ"

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

І презентували її не будь-де, а одразу в Українському Домі, у пам'ятні для Києва дні, на книжковому ярмарку, і покровителем-опонентом був не хто-хто, а сам пан Василь Довжик!
 


Роздивляючись фото з презентації, я звернула увагу своєї дитини на обличчя.
 

 

"Дивись, - кажу, - як дядько радіє за хлопця!"

 

 

А воно взяло та й спитало: "Це що, його син?" Подальші коментарі зайві).

Я також помітно пишаюся спільною справою. Така література дуже потрібна моїй країні нині!

ВІДВЕРТАЮЧИ БЕЗПОВОРОТНІСТЬ

З розпуки б щодуху кричав акапелло, —
Кому заболять мої розпачі й крики?
Довкола — суцільний німий закапелок,
Що спить між містами забутим дистриктом.
Та я що є сили горланив би форте
Про те, що птахи за вікном стрепенулись.
Мене ж оточили високі ботфорти,
Вмочили в пітьму мене люстри понурі.
Я обшар здійму, затягнувши гліссандо,
І пензлем окреслю шляхи зоресвітні.
Та вкотре прийде дикий мауглі Sunday
І мрії зірве, мов квітки горицвіту.
Про душі галактик співатиму й далі.
І буду довкруг, як палкий Паваротті,
Будити сновид — не заради медалей,
Лишень відвертаючи безповоротність.
Можливо, ізнов не блисну новизною, —
Нікчемні мої комбінації літер...
А, втім, Саваофе, так само й Ви з Ноєм
Спасали, що було, не в змозі зцілити...

© Олександр Кучеренко


А ще мене захоплює природна скромність Сашка.
 

 

ТРІШЕЧКИ БУДИНОК

Дрімає ветхий дах. Лише димар
Все палить люльку, сіє клуби диму...
На мить здалося: й сам я задрімав,
І небо підпираю. Я — будинок,
Притулок, бастіон для хворих доль.
В мені живуть — в мені ж і помирають.
Комусь — прямий до пекла коридор,
Комусь — бетонна воля, промінь раю.
Димар, як дід, розкурює мундтштук.
Вечірнє небо коптять сиві кільця,
І, ніччю гнані в темну висоту,
Летять, мов прах розбитих коаліцій.
На мить здалося: я і є той дим,
Що між вітрів блукає пілігримом,
Вагаючись: туди, або сюди
Покірно прихилити спілу гриву?
Я дах почухав хмарним гребінцем.
Вітри мовчать, не кажучи, куди нам...
Скажу собі: ти ним не гребуй — це
Твій шлях. Ти — дим. І трішечки — будинок.

© Олександр Кучеренко

 

Я щиро бажаю йому (і собі) зберегти цей рідкісний дар і не задерти носа, бо це дуже псує профіль творця. Кому-кому, а мені він одразу ж перестане бути цікавим...))

 


Дуже цікава історія знайомства з Сашком. Взаємна довіра народилася одразу. Якось Саша, під час відвідин Києва, завітав на Літературну студію "Каштановий Дім" у НСПУ, де серед засилля російськомовної поезії став читати вірші українською.

 

ET CETERA

Стиглі очі мене, наче втомлену ногу, роззули.
Спрагла думка ковтає спітнілими пальцями волю.
Поруч вухо голодне гризе увертюру зозулі,
Наче сиру шматок мишенятко, — змарніле, нервове.
Бо сьогодні я — очі і думка, і вуха, і ніздрі...
Рот я річки цієї, її островів я — мовчання,
Персональний Жадан, Андрухович чи Дереш та Іздрик.
Річка — Бог, ну а я — на човні її вірний прочанин.
Поза зоною дії — авто у кіптя'ві істерик,
І будинків лоби, що в напружену сірість закуті.
Десь далеко мурашники міст, залізниць, et cete'ra*, —
З головами занурились в обрій місця екзекуцій.
Мої весла — китові плавці, спритні клешні омара,
Дужі крила орла, вії велетня, руки атланта...
Сивочоло бунтує в мені мій палкий Костомаров,
Прошкрібаючи шлях, як невільник, зашитий у лантух.
Тож неси вдалечінь мене, мій непокірний вітрильник,
Розрізаючи хвиль метушню на шматки алегорій!
Розсипається вік урбанізму, як склянка вітрини.
Мить спустила курок — і уламки попадали вгору.

© Олександр Кучеренко

 

Оце оксиморон: у серці столиці України хлопчина з південного регіону утирає носа багатьом колегам, включаючи мене.

Опісля студії я мала бігти додому, а Сашко розмовляв по телефону. Я підійшла, і гучно цьомкнула його в щічку. Він підскочив від несподіванки, але я вже була далеко. Ввечері в соцмережі приходить повідомлення: "І що це було?"

Я: "Та то за українську мову..."

Він: "А-а-а... Несподівано дуже..."

Я: "Пришли мені вірші на сайт! Я захоплено визбирую кращих людей у себе отут: http://yarovitsyna.kiev.ua/load/lokot_k_loktju_idjom/12

Вірші не забарилися. Розміщення теж. На мою репліку: "Книжку тобі треба!"  він... майже одразу надсилає здоровезну добірку вже "майже готової" книжки сторінок на 400.))

"Е, Сашко, - кажу, - так не піде. По-перше, грошей у тебе не вистачить, по-друге, для першої книжки - це круто, по-третє, давай відбирати найкраще."

Зі скреготом молодий автор погодився, і закипіла робота. Кипіла довго, адже... По-перше...))) "добровільному коректору" (пан Василь мене так охрестив, водночас розкривши мені семантику знайомого слова) було з чим посперечатися, було чому повчитися, доводилося весь час повертатися до прочитаного (бо зачитувалася - яке там редагування? яка там прискіпливість?) Вже не знаю, скільки разів ми виправляли-передруковували, але обсяг було скорочено вдвічі. Спочатку - мною, потім - Сашко вже Сам бачив, що зайве. Щось там іще фахово доопрацьовувало-скорочувало видавництво...

Маючи власний досвід видання книжки, я наживо уявляла собі, як Сашко спочатку бухтів собі під носа, супив брови, потім морщив лоба, і, пітніючи, прибирав деякі "ляпи" (у кого їх немає?), враховував зауваження (звідки знати деякі тонкощі книговидання юному інженеру-атомнику?), але то був нормальний робочий процес. Мене захоплювало, як швидко (а часом і геніально) людина виправляється, і тут я відчувала повною мірою чисту радість і гордість своїх вчителів, якими Бог мене не образив!

Отже, редагували ми ні більше, ні менше ніж попередні книжки, і дуже старалися. По ходу справи взаємна приязнь міцнішала. З боку Сашка ще, мабуть, і через те, що мені від нього не треба було жодної копійки. Я вчилася. І росла разом із ним, всотуючи в себе багату палітру українського слова. А він, бідний, рахував гроші... Художнику (зрештою, їх виявилося аж чотири!)... дизайнеру... за те, за се...

І от я тримаю Сашкового первістка на руках, слухаю винуватця...
 

ЦВІТ ІСТИНИ

Очі мої,
Абсолюту дійшло
Ваше альбедо!
Вуха мої
Поринають у вир
Ехолокацій,
Думи мої
Повертають мене
Від «А» і «Бе» до
Вільного «Я»,
Що акулам новин
Вже не злякати.
Груди мої
Розриває тайфун
«Самосвідомість»!
З рота мого
Непрожований крик
Хай заговорить!
Скільки ще жить Вам,
Ручища чіпкі
Гріхо-Содому?
Рвися, душа,
Із жилавих обійм
Бідо-Гомори!
Сумнів, спинись!
Ще не програно наш
Волі «Титанік».
Серце, не плач!
Не обірветься твій
Клапан-півострів.
Сонце очей,
Посміхнись промінцем —
Крига розтане!
Істини цвіт
Вкриє кинутий в дім
Розбрату костур.

© Олександр Кучеренко


ба навіть можу сама зачитати улюблені вірші вголос - вірші, в яких я впевнена!
 

Я - УКРАЇНА

Бід не боюсь, землетрусів і повені.
Кризи, я вас не боюсь!
Бути боюсь лиш у лоні Московії,
Втрапити в Євросоюз.
Я — Україна, земля з власним іменем,
З мудрістю тисячоліть!
Здавна зламати, скорити хотів мене
Ласий на здобич сусід.
Кров проливали за волю омріяну
Віддані доньки й сини...
Тіло моє розривали і міряли
Орди врагів навісних.
Стихли всі війни, і дихає волею
Жовто-блакитно мій стяг!
Пам’ять нащадків зробилася кволою —
Волю шукають в гостях.
Зиркають нишком, як мавпи, на сторони,
В хату сусідську тихцем...
Де ти, народе, живий і нескорений,
Де твоє мужнє лице?!
Де твоя мудрість, роками гартована,
Розум твердий, наче сталь?
Бійся лише іноземної повені,
Бійся стулити вуста!
Тільки свій шлях торувати не бійся ти,
Слів не стидайся палких!
Ноги сусіду на того не звісити,
Хто вже стоїть на своїх.

© Олександр Кучеренко

Сподiваюся, хтось i збагне, наскiльки щасливий "сiрий коректор"! Приємно власноруч розгрібати хащі коло такого життєдайного джерела, самовіддано розчищати до нього дорогу, задля порятунку спраглих душ...

Так тримати, Сашко! Подяка видавництву "Український прiоритет" (Володимир Шовкошитний, Лілія Миколаєнко).
 


Респект шановному опонентові!

Та й фото чудові...)

А на цьому фото ми можемо спостерігати, як людина вчиться давати автографи...
 


Великого творчого шляху тобі, Саш! Не кажу - легкого, бо справжня путь легкою не буває. Вдячних тобі читачів, слухачів... Ну, і як що, - звертайся... Мені приємно працювати з тобою.

Ну й... як не намагаюся оминати цю тему, - матеріальної "вдячності" зичу теж. А загалом... так хочеться, аби держава чи меценати підтримували таких-от достойних поетів...

 

Книжку "АБЕТКА ЮНОСТІ" можна придбати сьогодні на книжковому ярмарку, і в подальшому, зв'язавшись із видавництвом, із автором, або зі мною. Обирайте зручний спосіб! 30 грн. для безцінної книжки - зовсім невелика ціна!

 Всего комментариев: 0