АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ -

близьких і далеких, майбутніх і колишніх

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ


От про що мені хочеться сказати сьогодні, мої хороші… Як точніше - давно кортіло висловитися, але саме сьогодні підійшло під горло.

Ще декілька років тому я й не сподівалася того, що писатиму українською. А надто – що говоритиму. Що свідомо і вперто переходитиму на спілкування Мовою. Що по-дитячому захоплено горнутимуся до неї, як до рідної людини.

Отже, я на це здатна, бо...
 


По-перше, вдячна життю за те, що дає мені прекрасних людей, які володіють потрібними мені знаннями. Прикро, що не одразу, лише на певних етапах я готова почути їх. Але ж щодо мови почула, хоч були і гострі дискусії, і одного разу навіть сльози. Ще й досі, бува, чубимося. Справжні знання залегко не даються. Як кажуть, дешеве може бути поганим, а добре дешевим - ніколи.

Одним з таких світочів для мене була моя вчителька української Любов Іванівна Антішко, яка навчила мене любити і жадібно пізнавати те, що любиш. Світла їй пам'ять.

По-друге, вдячна собі за схильність докопуватися до першопричин тих чи інших суспільних процесів. Напевно що й досі я багато чого не знаю, не розумію, але я відчуваю, я бачу. І це часом важливіше.

По-третє, вдячна цій сумній добі за болючий урок. Української і взагалі. Крапка.

По-четверте, вдячна всім моїм друзям і знайомим, які взяли на себе сміливість наблизитися до України: опановувати українську, пропагувати цінності, звичаї рідної землі, вносити свій власний внесок у сучасну культуру. Багато хто з них ще донедавна робив перші незграбні спроби спілкування незвичною мовою. Маріуполь, Сніжне, Одеса, Крим… Це торкало за живе, кликало допомогти. Хтось просив підказувати, як краще сказати, весь час виправляти. А тепер вже говорить на повний голос і досить впевнено формулює свої думки.

По-п'яте, я фізично не можу боронити державу на передовій. Але я можу створити українське поле для дітей наших оборонців.

Одного дня я досить гостро відчула, що мені неприємно чути себе російською, хоча це мова мого дитинства, й у інших вустах агресії вона в мені не викликає. Ми з друзями якось спілкувалися на тему: чи слід переходити на російську з поваги ло людини. Моя думка: не слід. Хіба що людина геть не розуміє. А от інтонація має бути теплою, осяйною. Тоді будь-хто сприйме тебе зі знаком +. Нещодавно, щоправда, в одному культурному закладі довелося російською пояснювати вахтеру, що ж то є "пройти за лаштунки"))

Єдине, чого я боюся позбутися - конструктивної інтонації. Бо тема важка, а лаятися тягне російською, хоч ти що.

Багато хто випав з кола спілкування, наголошуючи, що «нам нема про що говорити». Щасти їм. Може, отямляться і ще буде «про що». Хоча надій не багато. Бо ці люди не мають глибинної сутнісної потреби в Україні. Цивілізаційна прірва навряд чи зникне одної чудесної миті. По-людськи я поважаю тих людей, які є і були поряд. Не достойних поваги і любові серед мого кола навряд чи можна знайти. Я не дорікатиму їм за їхній вибір, або ж небажання його зробити. Але я так само вдячна їм за те, що крім щасливих спогадів, подарували мені купу вільного часу для творчості і сидіння над словниками. Не кажучи вже про прості людські потреби.

Моє мовлення ще таке недосконале, що навіть боюся робити прогнози, коли ж то я опаную українську. Адже пісна, шкарубка технічна мова, з якою я працюю багато років, висушує водночас і внутрішній світ, і здатність до соковитих висловів.

Зрушити з місця мені допомогли словники

http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/

http://ukrlit.org/slovnyk/

http://ros-ukr-idioms.wikidot.com/

http://www.apriori.lviv.ua/shop/довідкова-література/мова-не калька/

а також книжки Михайла Стельмаха «Правда і кривда» та «Чотири броди».

2, 5 тис. виписаних при цьому невідомих і маловживаних мною слів - це той файл, за який я нині трушуся якнайбільше, адже це - роки праці.

Однак, збагнути примітивність свого рівня знань допомогла саме робота над перекладом «Рассказиков о Мышонке» В’ячеслава Купрієнка. Тут тобі й простір для фантазії, і невимушений стиль викладення, і купа неологізмів, які деколи геть обеззброювали. Працюємо над перекладом великою командою і отримуємо щире задоволення. Ще й досі вилизуємо, бо завжди є куди розвиватися. Вдячна кожному, хто допоміг – мені і собі. Сподіваюся, то буде добра праця.

Ще одне.

Багато хто виокремив мене серед інших україномовних авторів за вірш «Двомовність». Він дійсно сильний і правдивий, але для мене це - вчорашній день. Поясню. На момент Революції Гідності він був опорою і надією для багатьох. Його дуже добре сприймали і сприймають схід і південь країни. Для них – це місточок до України, це подана рука.

Цілком природно, що захід та гарячі русофоби сприймають його негативно саме через домішок російської мови, яку люди ні чути, ні бачити не хочуть, бо багато лиха та мова заподіяла нашій землі. І я їх розумію, ба навіть підтримую.

Дякую Василеві Довжикові, який свого часу запропонував розірвати вірш на дві частини: правду і самообман. Першу частину під назвою "Двомовність" обірвати на словах «в землі – біда». Психологічно я до цього готова. Але практично навряд чи вдаватимуся до цього, бо цей вірш є чудовим наочним посібником для тих, хто щойно йде до України. Є про що поговорити поміж віршами.


09.11.2016                                                                    Ваша-не-ваша Я.

 

 

ОДЕРЖИМІСТЬ  

 

Актору Театру «Пам'ять»

Михайлу Орлюку,

Людині, яка дала мені шанс

 

Йому не треба Її вивчати.

Він вже давно...

Вона повсюдно із ним на чатах.

Вони – одно.

Вона за ним – і город копати,

і на війну...

Студентом юним він милу зрадив, –

та повернув!

Як зайнялося на Незалежність,

назустріч йшов,

бо там, де глибоко і безмежно –

сама Любов.

 

На власній шкурі – й біду, й розгубу

і чужину...

Ціну пізнавши, клітинно любить

її одну.

Та на дружину, буває, гримне,

впече до сліз…

Й дітей привчає до: «Тату, гривня!

У вас – русизм.»

Уболіває за Україну

щоглиб душі.

Мене благає: «Пиши, дитино!

Пиши, пиши!!!»

 

…В селі Мощун, де ліси зелені –

межа століть,

упав колишній великий Ленін.

К о б з а р  стоїть!!!

Великі зміни – одної ночі.

Чия рука?

Ану ж, погляньмо, як світять очі

у Орлюка!

Хто «лобіює» в селі Тараса?

Всі прагнуть змін.

Коли ж зі словом іти у наступ –

то сам-один.

Сусіда й рота розкрить боїться –

бо ж матюки.

А в цього хата – самі полиці:

книжки, книжки...

 

Знання спива за горілку й каву.

І вік – не вік.

Із ним корисно, із ним цікаво.

Ну й чоловік!..

Що не розмова – то щирий дотик –

близька, легка.

А мова! Мова – суцільний дотеп!

Ні матюка...

…Яка красива в людини осінь!..

Сміється: «Ну!..

Чи є пісні про короткі коси???

Бо не засну!»


© Тетяна Яровицина

 Всего комментариев: 0