АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Вечір пам'яті Ірини Бохно
 

 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

8 ЛЮТОГО 2015 РОКУ
у Бібліотеці ім. Миколи Реріха
відбувся вечір пам'яті

ІРИНИ БОХНО

(30.10.1962 - 03.01.2014)

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

 

Вже більш як рік немає з нами чудової людини, чарівної жінки, магнетичної постаті, прекрасного поета Ірини БОХНО. 3 січня 2014 року вона пішла у кращі світи. Сталося це у рідному місті Севастополі, куди, вже важко хвора, вона повернулася. Але, окрім найближчих, про це не знав ніхто. Новорічної ночі ми, за звичаєм, перекинулися смсками.

           

*  *  *

О, выключите свет! Я год жила на людях

Так, словно на ветру отпетые живут.

Ещё такой же год – и ни строки не будет.

Движение души – не коллективный труд.

Я всё вам принесу. Я всё скажу, что нынче

Вполголоса ко мне заветное придёт.

Пока ж подите прочь. Пока меня покиньте:   

Тому, что будет вслух,
                                      настанет свой черёд.

Не нужно мне лампад высокого свеченья.

Обычной тишиной прекрасен мой приют.

Но это всё – для вас:
                                   бессмысленно теченье

Любых могучих рек, когда из них не пьют.
                  

                                               © Ирина Бохно    


Як бути відвертою, я ніколи не думала, що колись проводитиму вечір пам'яті людини, яку бачила лише раз у житті. Але я щаслива тією коротенькою зустріччю, яка триває й досі, адже мене не полишає бажання дізнатися про людину якнайбільше. І якнайбільше розповісти про неї світові. Попри можливі "конфронтації" у поглядах, які могли б виникнути, якби Ірина була жива нині, хочеться, аби світ знав: Україна, Київ пам'ятають найкращих своїх людей і ніколи не зречуться їх. Бо зректися пам'яті (а надто - пам'яті друзів!) це - великий гріх. Для мене Ірина - друг у духовному вимірі. Шкода, що вона не встигла... ні... я не встигла наблизитись до її постатті за життя. Могла, ба ні... Не склалося.

 

 

Історія нашого знайомства є досить цікавою. В Ізраїльському місті Ашдод живе її батько, прекрасний поет Ілля БОХНО, з яким ми познайомилися на поетичному сайті Стихи.Ру. Ну, і як воно завжди буває із спорідненими душами, потягнулися одне до одного майже одразу. Певний час я читала тільки його. І мені було достатньо. Його вірші повністю задовольняли мої душевні потреби. Як пояснити це, знаючи, що Стихи.Ру - сервер-мільйонник? Про цей феномен геніально вдалося сказати Іллі:

 

НОЧНОЕ ЧТЕНИЕ СТИХОВ


Какая музыка стиха!

И слов — дозированы квоты...

И, настороженно тиха,

Казалось, полночь ждёт кого-то.

И он развенчивает тьму

Слияньем разума и чувства —

И покоряешься ему:

Не человеку, а искусству.

В ночной мистической глуши

Стерильна процедура эта:

Переливание души

От неизвестного поэта.

                   © Илья Бохно

 

А я спробую зробити це згодом у вірші-присвяті.

І от, одного разу лунає дзвоник, і красивий жіночий голос повідомляє мені, що батько переслав для мене чотири (аж чотири!) свої книжки, і вона має намір зустрітися зі мною і передати їх мені. Згодом вона приїжджає до мене на роботу і привозить їх, і ми маємо повноцінних 10 хвилин для спілкування! Поговоривши про батька і моє тепле ставлення до нього, я розпитала її про неї, вона коротко і скромно розповіла, ким себе бачить, а наостанок подарувала мені свою книжку "ПАХНЕТ ДОЖДЬ"... зроблену власноруч. Ножицями вирізані сторіночки кишенькового формату, прозора обгорточка з плівки, саморобний корінець... Воно таке непоказне. І таке справжнє!.. І це мені дарує журналіст і один з провідних фацівців України в ІТ-технологіях!  Як же мало потрібно йому для себе!..
 

А далі...

А далі ми розбіглися... Я зробила добірочку її віршів у себе на сайті, розіслала посилання друзям, подякувала Іллі за книжки, і поринула у їхнє прочитання. Книжечка Ірини тихенько лягла на полицю, а потім взагалі десь загубилася у купі всього надарованого із блискучими глянсовими модними обкладинками...

Звісно, ані спільного фото, ані фото із зустрічі немає, адже ми ще планували жити, та й сама Ірина запам'яталася мені доброзичливим розумним живим поглядом... Що з таким може статися?

 

СЕ_КРЕДО

Не нАбольшим, а вечным подмастерьям,
поющим и храпящим по углам,
я отчего-то нестерпимо верю;
а вот старшинам - так, напополам.

Не первым, нет, - вторым я доверяю:
они когда-то первыми прошли
тем острием, тем краешком земли,
что золингенски примыкает к раю.

Итак, привет вам, вечные вторые,
первопроходцы, кто - обойдены -
подставили и головы, и выи
под щелбаны и вывихи вины.

ДорОгою пройдут, пробитой вами,
сто тысяч первых, и во тьму - тю-тю.
С их рацио, с их постными словами -
им не услышать вышних увертюр.

Они хотят учить, а не учиться.
И - тренинги и курсы проводя -
не ощутят, как падает на лица
трепещущая сеточка дождя;

как пляшут ветры близкого фронтира*,
ероша волоса и куртки рвут,
гуляют от зенита до надира
и чуять непонятное зовут,

и пережить прекрасное незнанье,
неведомое выпить из горсти, -
и пальцами неловкими плести
контрольные фрагменты мирозданья.

Когда грудной комок устанет биться,
растает, как на солнце снежный ком, -
мечтаю потихоньку испариться
и выпасть, как росой, - учеником.

* - перен. "открытая дорога", пионерство.


                                        © Ирина Бохно    

 

Потім Ілля повідомив мені, що буде в Києві, ми зустрілися з ним і мали декілька годин цікавущого спілкування на лавочці коло пам'ятника Ярославу Мудрому, що коло Золотих Воріт.

 

Найбільше мене вразило дві речі. Перша - три маленькі тендітні айстрочки, які подарував Ілля. Такі ніжні і скромні, як польові квіти, які я люблю над усе! Згадала про книжечку Ірини і зрозуміла, звідки ця скромність і глибина. Від батька. Взнаки білоруське коріння...

Друге, що мене вразило, наш діалог після монологу Іллі про ностальгію за рідним краєм, про труднощі самітницького життя в чужій країні після смерті дружини.

 

*   *   *
                      Люсе

Мне не пишет никто, не приходит,
Телефон мой давно не звонит,
Только думы бессмысленно бродят
В тесном трюме духовной брони.
Ты ушла, не простившись со мною,
На свиданье к святому Петру —
И теперь моё соло земное,
Словно лист на осеннем ветру.
В лабиринте нещадной разлуки
Схоронился жестокий подвох:
То ли в мире погашены звуки,
То ли я от печали оглох.
Только полночь призывно кричала,
Как упавший на землю птенец,
Будто лодке моей у причала
Обрубили швартовый конец.

                   © Илья Бохно

 

ДІАЛОГ...

 

– Я живу вдалеке от родины совершенно один… Я уже ничего не жду… Скажите, Танечка, ЧТО мне остаётся?!..

– … ???


Тут я намагаюся сказати хоч щось обнадійливе, але не можу дібрати слів... Ілля із усмішкою випереджує мене:

– Писать стихи.

 

А тепер, мабуть, місце присвяті...
 

ИЛЬЕ И ИРИНЕ БОХНО

Дивно к людям судьба подводит!...
Дар от дара и плоть от плоти –
папа с дочкой, Илья с Ириной –
поселились в душе незримо…
Соглашайтесь-хотите-спорьте:
мы повязаны – локоть к локтю –
с приземлённейшими людьми и
с обретёнными в тонком мире.

Явь – обыденна и сурова.
Мы, краплёные силой слова,
до поры и мечтать не смеем,
что найдутся родных роднее.
Как, по чьей
                это будет воле?
Что сроднит нас, какие боли?
Что разделит, какие дали?
Кабы знали мы… Кабы знали,

кто поймёт нас и кто согреет,
кто поможет нам стать добрее,
душу лакомя – всесердечно! –
вечным, жизненным, человечным?
Кто дорогу к себе подскажет???
Я – везучая!!! Ведь не зря же
Мне всемирная паутина
подарила Илью с Ириной!

Что греха таить?!.. Выбираем
мы в друзья не познавших рая,
и про ад умолчавших тоже –
до улыбки на нас похожих,
обладающих тайной силой
этот мир понимать красиво,
трансформируя беды в радость…
Прав Илья. Что ещё осталось?

                     © Татьяна Яровицына

 

Часто пам'ять вертає до тих посиденьок у сквері... Так хочеться, аби ця зустріч повторилася...

Повернулася додому щасливою і наповненою вщерть, із двома новими книжками Іллі "Отголоски тишины" и "На стыке неба и земли", вдома стався якийсь побутовий "нештат" (не виключаю своєї провини), і я ще гостріше відчула спорідненість із людиною, яку, не знати, чи іще побачу колись...

Наступний візит Іллі був дуже сумний, і вже лежав не через Київ, а навппрямки до Севастополя. Померла єдина його донька, "єдине світло у віконечці". Боляче. Вдвічі. Про смерть Ірини я дізналася не одразу, бо через сумні київські події перестала заходити на вищеозначений сайт, та й взагалі, втратила усіляку цікавість до онлайн-життя... Другий біль - вже й не зірвешся, аби побачити Іллю. Севастополь - наче чужа країна... Дізнавшись батькове горе, одразу ж сказала Іллі, що маю намір провести вечір пам'яті Ірини, але вирував Майдан, і людям було аж ніяк не до того... Далі - гірше...

На роковини ми не встигли, але краще пізно.... Ілля скерував мене до своєї онуки Катерини, і ми почали нашвидкуруч готуватися, бо були певні часові обмеження. Зробили анонс,
 


 

і тут же з'явилися і пісні на вірші Ірини-Іллі, і охочі доторкнутися до їхньої земної аури...

Отже, на вечорі все було так:
 


я розповіла про своє знайомство з Іриною, прочитала спогади друзів про неї, які знайшла в інтернеті, потім звучали вірші Ірини, і розповіді про неї друзів і знайомих.

 


Дочка Катя розповіла про те, якою вона пам'ятає маму, і з сумом-подивом відзначила,

 


що такі от піднесені розмови про Ірину Бохно нагадували їй розповідь про маловідому сторонню людину. (Адже, оскільки Ірина завжди горіла роботою у царині ІТ-технологій (останнім місцем її роботи був ТОВ "Хостмастер"), то й, відповідно, близькі люди сприймали її як невиправного технаря.) А згодом Катюша попросила нас, творчих, не обходити своєю "геніальністю" родину, яка здебільшого знає лише про "земний" бік нашого життя. Отакі вже вони, звичайні-незвичайні творчі люди...

 

*  *  *

Плывёт в глазах многоквартирный дом.
Я – на кругу гончарном глины ком.
Не удержаться мне на круге том, –
меня вращенье сбрасывает с круга.
Но если продержаться до утра,
под тёплыми руками гончара,
я стану ваза – яблоку сестра,
иль чаша – Дионисова подруга.

Затем, играя блеском потных плеч,
он отнесёт меня в большую печь,
ведь эту мякоть надобно обжечь.
Каким огнём освещена округа!
И, севши возле этого огня,
возьмёт он в руки тёплую меня,
и весело – при первом блеске дня –
плеснёт вина для будущего друга.

                                © Ирина Бохно    

 

*   *   *

Город под шляпою серого фетра..
Ветер без дождика.
Дождик без ветра.
Время без имени. Имя без срока.
Где же я так промахнулась жестоко? -
я, до копейки дававшая сдачи,
я в колее у обычной удачи.
Я в колее у хорошего дела.
Дело меня потихонечку съело.
Вечное чувство какого-то долга.
Пить мне не горько
                 и спать мне не колко.
Только болят по весне и под осень
крылья - при ветре от моря и сосен.
Да от дыханья погубленных песен
сердце мне - камнем,
                и ворот мне тесен.

                                    © Ирина Бохно    

 

Живих спогадів вечору додали Ютта Куссуль (яка працювала у одній кімнаті з Іриною 5 років поспіль у інфрмаційному агенстві "K.I.S.S", і розповіла, наскільки розумною і одночасно легкою людиною була Ірина, про ненав'язливу силу переконання, про жиитєлюбність і миттєву реакцію Ірини, про неперевершені "бохновські" експромти),

 

 

та актриса, виконавиця Анна Лев (в якої Ірина в якості журналіста брала "найлюдяніше в житті" інтерв'ю).


Анна, як творча людина, сама підійшла і попросила прочитати якийсь вірш Ірини. Обрала жіночий вірш "Колыбельная", з властивою артисту переконливою інтонацією прочитала його, а потім заспівала пісню, яка дуже подобалася Ірі.  Судячи з пісні, ще один яскрава грань багатогранної людини - неабияке почуття гумору. Гості трохи зашарілися і розвеселилися.

Далі були вірші і пісні. Ми з друзями читали, і дивувалися, і милувалися, і одночасно
 

 

пишалися  наданою нам честю "оживляти" Іринине Слово.

 

 

С ОТКРЫТОЙ ЭСТРАДЫ

Одним – развлекаться,   другим – развлекать.
Круги повторятся опять и опять.
Те, в зале, друг к другу прижались, любя...
Чужими глазами я вижу себя:
«Тревожь – не тревожь,  и зови – не зови, –
но что ты нам можешь сказать о любви?»
Упрёки читаю в сутулой спине:
«Ну, кто ты такая, чтоб здесь – о войне?!»

Одним – развлекаться,
                      другим – развлекать.
Круги повторятся опять и опять,
и та же сомнений тяжёлая взвесь…

Но всем поколеньям я – равная здесь.
Я вашей бедой и любовью горю.
Мне Слово дано.  Я – о вас говорю.

                                      © Ирина Бохно    

 

Величезна подяка В'ячеславу Купрієнку за проникливі пісні "СОН" та "9х5=45" на вірші

 

 

Ірини Бохно. Передаю ВК особисту подяку Катерини за пісні, від яких у неї (та і в багатьох!) поповзли мурахи.

 


Аби переключитися з доньки на батька, я, після київського циклу ірининих віршів попросила В'ячеслава Миколайовича заспівати своїх ліричних пісень про Київ - місто, де живуть Іринині кровиночки, і вони прозвучали...


* * * * * * * * * * * * * * * * * *
 

Другу частину вечора ми присвятили творчості Іллі БОХНО. Дай Боже йому ще багато-багато сил для неповторних віршів!..

Тут звучали  щемливі батьківські присвяти Іллі донечці

 
БУКЕТ ДОЧЕРИ

Удивляешься ты:
я принёс не цветы,
А степные невзрачные травы.
Упрекать не спеши -
в устремленьях души
Не бывает неправых и правых.

Я оттуда опять,
где нельзя устоять,
Скинув ношу, вокруг оглядеться,
Где весь мир из чудес,
где за синью небес
Воскресает забытое детство,

Где свободна душа,
где, покоем дыша,
Первозданная степь ковылится...
Потому вместо роз
я тебе и принёс
Пышный хвост молодой кобылицы.


                   © Илья Бохно
 

 

ПАМЯТИ ДОЧЕРИ

Ступив на одинокую дорогу,
Я, захлебнувшись горем на заре,
Когда ты душу посвятила Богу,
Проплакал год – на десять постарел.

Прости, родная, не могу иначе,
Мне лишь одно осталось по судьбе –
Одно желанье и одна задача:
Продлить людскую память о тебе.

Во мраморе портрет да изданные книги
Творений мудрых твоего пера –
И в жизни ни надежды, ни интриги …
Я сделал всё – и мне уже… пора…

                   © Илья Бохно


/ Останній рік Ілля присвятив формуванню і виданню книг доньки. У 2014 році зусиллями батька видано дві книги: збірка поезій «ЧЕРНОМОРСКАЯ ЧАЙКА» і  книга «РАССКАЗКИ», вже майже готова до друку остання книга Ірини "ИЗВЕДАТЬ КОВКИ ТОРЖЕСТВО". Її складають твори Ірини, які батькові вдалося відшукати в мережі. /

Люди дивувалися тонкій, майже єсеннінській ліриці Іллі,


В МИНОРЕ

Я сегодня с утра в миноре –
Неустойчивый равновес:
Я хочу на шаланде в море…
Или лучше – в берёзовый лес?..

Половить самодуром пикшу
На корме, как на склоне лет.
К разным стерлядям не привыкший,
Я нажарил бы свежих котлет.

Или, путая ноги в подлеске,
Доводя себя прошлым до слёз,
Обнимать исступлённо… по детски
Материнские бёдра берёз…

Ни согласия и ни спора
Не приемлю и не хочу:
Я сегодня с утра в миноре –
Я сегодня за всё плачу!


                   © Илья Бохно
 

а мені особисто приємно було здійснювати свою мрію: почитати вірші друга своєму рідному місту.

 


Розкривати ще одну багатогранність, проводити паралелі "донька-батько" мені, знову ж таки, допомагали побратими. Хто з них знає, хто не знає Іллю особисто, але видно було: люди не просто допомагають мені провести захід, - вони дійсно прониклися творчістю династії Бохно і пропустили її крізь себе. Кажуть, друга онука Іллі теж пише вірші, і непогані!
 

 

Звучали гумористичні замальовки Іллі

 

ПРЕДЛОЖЕНИЕ КРЫЛА И СЕРДЦА

Как говорится, в роще средь ветвей
Пел песни соловьихе соловей.
Он обещал ей тёплое гнездо
И вкусных мошек…двести…или сто,
Гнездо подруги строго охранять,
Кукушек разных смело прогонять,
Беречь птенцов её, а для услады
Петь на заре вечерней серенады…

На исповедь, исполненную лихо,
Любезно отвечала соловьиха:
 - Мой милый, эти песни хороши,
Да и поёшь ты, видно, от души,
Но прежде, чем желанное случится,
Нам надо по закону обручиться.

Не знаю я, какой там фокус вышел,
Но больше я их пения не слышал.

                   © Илья Бохно

 

та дитячі вірші. Він має 2 книжки дитячих віршів. Реакція глядачів не забарилася!

 

ЛИСТОПАД

Листья падают, листья кружатся,
И, планируя до земли,
Гордо плавают в мелких лужицах
Эти рыжие корабли.
Как заманчивы эти гавани! –
Так и хочется поспешить
Вслед за листьями в это плаванье…
Только мама не разрешит.

                   © Илья Бохно

 

ЗАБИЯКИ

Раздирая гребешки,
Молодые петушки
Часто дрались меж собою,
Развивая навык боя.
Но однажды, как назло,
Одному не повезло:
Коршун, видя эту драку,
Сверху кинулся в атаку –
И, конечно, не вопрос,
Одного в когтях унёс,
Научив другого братца
Больше никогда не драться.

                   © Илья Бохно

 

МУЖСКОЙ РАЗГОВОР

Подрались родные братья
За местечко под кроватью.
Чем оно так интересно,
Только им одним известно,
Только, верьте ли, не верьте,
Полетели клочья шерсти,
Залохматились бесстыже
Клочья серой, клочья рыжей...
Дерзкий рыжий,
серый храбрый
дождались хозяйской швабры
И, зализывая раны,
Помирились под диваном
Как свободные коты
С ощущеньем правоты.

                   © Илья Бохно

 

 

Дуже приємно було споглядати живий відгук ув очах!

Потім ми мали можливість прослухати дві, народжені тієї ночі, пісні Надії Боднарук і Віктора Штефана на вірші Іллі Бохно.
 


Пісню "Обратись к себе" виконувала Надя під гітарний акомпанемент,

а пісня "Можно" взагалі звучала дуетом!

На жаль, молоді люди не змогли бути на заході, але, сподіваємося, якось ми запишемо відео з їхніми юними натхненними душами-обличчями, які співають пісні на вірші зрілої мудрої людини. знаю, що вони в захваті від текстів. Щиро вдячна їм, що так несподівано відгукнулися!!!

Захід тривав повноцінних дві години. Люди виглядали зачудованими, і по закінченні теплої "офіційної" частини всі радо зголосилися залишитися на чаювання. Зустріч перейшла в живе спілкування, про що краще розкажуть фото.
 


 


 

 

І все це відбувалося у тихих променях Ірининого сяйва. Свіча її горіла на повну силу. Cвітла їй пам'ять...

А Батькові цього Дива хай там гикнеться по-доброму... Хай відчує, що все ж таки не один у цьому світі... Впевнена, ще будуть листи подяки на його адресу... багато листів!!!

 

ПОВНА ВЕРСІЯ

 

 

ВСІХ, ХТО БАЧИВ І ЧУВ ЦЕ, ЗАПРОШУЮ ВИСЛОВИТИСЬ!!!

 

P.S. Моя щира подяка Іванні ЩЕРБИНІ за прихисток прекрасним віршам наших співвітчизників!

Ось що вона пише на сайті бібліотеки:

Поезія Севастополя: Ірина Бохно

 
З ініціативи посестри по перу Тетяни Яровициної в нашій бібліотеці відбувся вечір пам'яті поетеси зі Севастополя Ірини Бохно.
 
По тому, як на пропозицію вшанувати пам'ять практично незнаної не лише широкому загалу, й власній сім'ї, власним дітям поетеси, відгукнулася спільнота творчих людей, - у вечорі взяли участь В'ячеслав Купрієнко, Анна Лев, Ігор Рубцов, Оксана Стоміна, - можемо говорити про глибокий літературний талант Ірини Бохно, якої, на жаль, уже рік як немає з нами...

А вірші її звучать. І звучать все голосніше й голосніше!

Разом з поетичним голосом Ірини ми почули і поезію її Батька, дай Бог йому ще на довгі роки здоров'я, Іллі Бохно, прочитану Тетяною Яровіциною та В'ячеславом Купрієнком, та проспівану Надією Боднарук і Віктором Штефаном.

 
А ще хочеться сказати, що незважаючи на уже кордон на мапі, кордон в наших серцях, ні. не прокладено. Севастопольські  поети - це наші поети, ми про них пам'ятаємо, ми хочемо, щоби якомога більше людей, незважаючи на всю ту ганебну народороз'єднюючу пропаганду, пізнавали й відчували спорідненість людських душ.
 

І сила поезії тут - велика сила!

 Всего комментариев: 0