АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

9й фестиваль
«УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ»,
присвячений 25-й річниці Незалежності.
Національна спілка письменників України

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

...25-та річниця Незалежності. Незалежності, яка далася українськму народові на диво легко. Та її справжню ціну ми пізнали лишень протягом останніх років. І ще пізнаватимемо...

Попри все дещо змінюється в людях, які прагнуть називатися українцями. Хоч би і в мені самій. Мене тішать ці зміни. Мене тішить те, що я буквально "задихала" українською, що й мої численні російськомовні друзі вперто випробовують себе «на слабо». Ми підтримуємо одне одного, критикуємо, навчаємося. Один з моїх духовних вчителів поділився секретом переходу його родини на спілкування українською по здобутті Незалежності: вжив русизм, а діти йому: "Тату, з тебе гривня!" Таким чином, в одне злилися весела азартна гра і добрий стимул не вживати чужомовних слів. Бо наймудріші люди давно збагнули, що Україна має бути українською.

Колись за найважчого періоду мого життя одна мудра особа (щоправда, геть з іншої верстви населення), зауважила:
«А ТИ НЕ ЖАЛІЙСЯ. ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ЗМІНЮЄ СВОЄ БУТТЯ, ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВОНО ЇЇ ЦІЛКОМ ВЛАШТОВУЄ. ЯКЩО НІ –  ВОНА ПОВЕРТАЄ ВСЕ СВОЇМ ТРИБОМ.»

Я, переживши глибоке обурення, усвідомила, що особа ця має неабияку рацію. І з часом геть розучилася бути жертвою обставин. І навіть відчула, що годна до більшого. І марна справа чекати, поки тебе почнуть вмовляти щось зробити. Можна не дочекатися і вчадіти.  А люди культури мають бути особливо впертими і наполегливими, аби зрушити з місця ситуацію в цій країні. Отже, робимо. Нас ніхто про те не просить, і не багатьом людям це потрібно, але ми робимо.

Історія фестивалю:  УП-1,    УП-2    УП-4    УП-5    УП-6    УП-7    УП-8

Саме на 25-ту річницю Незалежності було заплановано Дев’яті «Українські Передзвони» – фестиваль, покликаний виводити співвітчизників із зони комфорту. До речі, наш фестиваль існує третій рік, і в ньому взяли участь близько 250 унікальних творчих душ із різних куточків України, включаючи членів хорових колективів. Поряд з іменитими митцями змагаються за входження в наші з вами серця зовсім маловідомі поети, виконавці, люди з народу, представники різних верств. І все це - УКРАЇНА. Фестиваль, не маючи жодних спонсорів і опікунів, є суто НАРОДНИМ. Можливо, він за матеріальними можливостями є одним з найбідніших столичних фестивалів. Але те, що люди на ньому збагачують свої внутрішні світи, - це відомо достеменно. Ну й, до того ж, правду люди кажуть: "Бідним бути не соромно, соромно бути дешевим".

Годі й казати, що членам оргкомітету дуже кортіло бути присутніми і на параді, і на Марші Нескорених, бо це вже щось інше, не совкове. Загартоване. Зболене. Українське.

Цілком передбачуваною була мінімальна кількість людей протягом перших годин фестивалю, яку склали попереджені про це учасники, що змогли "прорватися" через поліцейський кордон оточення на Банковій. Зате які! З них не зводили очей. Сьогоднішній творчий склад, як на мою суб’єктивну думку, був чи не найпотужнішим за всю історію фестивалю. Хоча й жоден з хорових колективів не зміг долучитися. Всі нарозхват.

 



Члени оргкомітету Тетяна Белімова, Тетяна Яровицина, Олег Максименко (праве крило)
 



Ігор Рубцов

Очільник фестивалю Олександр Ліщенко за традицією відкрив захід, привітав гостей і наголосив: найперше, чого потребують українці – це відродження самоповаги.
 

В цьому нам  допомагає потужний культурний пласт, який ми маємо завдяки класикам літератури і мистецтва, а також багатьом сучасним митцям, знайомство з якими наш фестиваль і ставить собі на меті.

Для митців сучасності ми цього разу підготували грамоти за участь у фестивалі до 25-ї річниці.

Тим часом дійство розпочалося. Увагу глядачів одразу ж прикувало до себе майбутнє: діти-вихованці Будинку дитячої творчості Шевченківського р-ну міста Києва – Тищук Вікторія, солістка вокального гуртка «Домінанта»
 

та Фідкевич Альона (керівник Марія Стариш), вихованка гуртка «Молодіжний клуб» (керівник Тамара Котеля). Альона, читаючи вірш про Україну, взяла саме ту інтонацію, якої очікували від маститих і талановитих митців – в ній бриніла велика любов. Погляньте-но на це миле промовисте личко!

Слово взяла завідувачка культурно-масовим відділом БДТ Шевченківського району, педагог із багаторічним стажем Тамара Котеля, яка завжди з великим ентузіазмом відгукується на все справжнє. І завжди має, що сказати, - щиро, виважено, прямо. Можу підписатися під кожним словом її промови цього дня.
 

Тамара Мефодіївна представила гостям фестивалю волонтера, виконавця авторської пісні В’ячеслава Купрієнка, з яким співпрацює в царині виховання молоді вже багато років.

В’ячеслав цього разу продемонстрував досить вдале перевтілення російськомовної людини у справжнього українця - за нетривалий час він досить пристойно опанував українську, більш того, - запропонував на суд глядачів українські пісні зі свого майбутнього альбому "СОНЯХИ", написані на вірші сучасних українських поетів.

Розчулена розповідями про буття людей у зоні АТО та "роздавлена" піснями В’ячеслава почесна гостя фестивалю львівська поетеса Наталя Крісман подарувала йому спільну зі своїм чоловіком, поетом Романом Лесюком книжку віршів "РАБСТВО У ГЕНАХ ЛІКУЮТЬ ПОВСТАННЯМИ". Хтозна, може якісь з потужних, народжених в горнилі війни вірші колись стануть піснями. Хоча на вірші подружньої пари вже складено досить багато пісень.
 

Чоловік Наталі щойно повернувся з війни, тому їй особливо болить ця тема. Зболена, вимучена чеканням і жіночою тугою, до того ж, із малям на руках, Наталя стала своєрідним рупором епохи.

Звістку про можливий приїзд Наталочки ми зустріли з величезною радістю. Шкода, що впродовж того часу, який Наталя змогла бути присутньою на "Передзвонах", її почуло не так багато людей, але вона, маючи вибір: піти на парад / на Марш Нескорених/, чи лишитися з нами, чомусь вибрала останнє. Мабуть, відчула себе вдома, серед своїх. Ми, у свою чергу, час від часу викликали її на сцену і, тамуючи подих, слухали...
 

Наталчин талант доносити власне слово настільки зачарував мене, що я лише по третьому її виході розгледіла намистинки на її приголомшливій вишиваній сукні.
 

Вперше до нас завітав виконавець бардівської пісні з м. Борисполя Микола Шевченко. Щирість і безпосередність цієї людини змусили нас і усміхнутися, і поплакати. Ну, й звісно, Микола переконав нас, що слід остаточно "видавити з себе малороса".
 


Прекрасна поетеса з м. Новомиргорода та член оргкомітету фестивалю Наталя Святокум вкотре порадувала нас гартованою самосвідомістю і презентувала творчій громаді гуртовий творчий доробок  авторів її краю "Мислити і жити УКРАЇННО"
 


Потрясла і дійсно розчавила своїми віршами досі невідома мені жінка, яка у віршах чекає на чоловіка-воїна з війни - Олена Іськова-Миклащук з м. Шепетівка Хмельницької області. Її малесенька, але вкрай насичена болем збірочка "НЕБО В ОКОПАХ" стала для мене цінним даром.
 

Три вищезгадані книжки  можуть нині сміливо замінити три пуди фізично і морально застарілих книжок, які я винесла з хати напередодні 25-річчя Незалежності. На жаль, щодо долі "БСЭ" ще сперечаємося...

Продовженням Оленчиної високої ноти став виступ співачки Божени, яка по народженні дитини знову в творчих лавах.
 

 

Виступ чарівної київської поетеси Лілії Батюк-Нечипоренко


змінився виступомїї доброго товариша з м. Чернівці Володимира Каверіна, що якийсь час мешкав закордоном, а нині повернувся в Україну. І таке буває...
 


Порадували й зачарували виконанням української фортепіанної класики в чотири руки лауреати міжнародних конкурсів Ірина Озерова та Ганна Корнєва.
 

Твори Лисенка, Філіпенка, Скорика звучали приголомшливо!

Звісна річ, цього дня все - розмови, вірші і пісні крутилися навколо України. Часом гострий біль сьогодення можна було заглушити тільки "намоленою" класикою. І тоді звучав Шевченко у виконанні  Олександра Ліщенка.
 


Приємно, що наш фестиваль починають відвідувати цілими родинами. Подружжя Юрія Пероганича та Тетяни Череп-Пероганич прийшло не порожняком -
 

а з чималеньким кавуниськом. Гості фестивалю з насолодою пригощалися. Дякуємо за винахідливість!

Тим часом - слово Жінці-Українці Тетяні Череп-Пероганич
 


Дякуємо пану Юрію за сторіночку Українських Передзвонів у Вікіпедії. Попереду ще кропітка робота щодо її наповнення.

Вчитель вищої категорії, завуч школи №187, член НСЖУ Ольга Ходацька говорила з нами про людські і родинні цінності

Тим часом зала оживала...
 


Особливо щемким і відповідальним моментом для мене був супровід бажання проявити себе вихованцями Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 м. Києва, яких ми час від часу відвідуємо з проектом НЕПЕРЕМОЖНІ. Для нас це - справа честі, оскільки є досить багато дітей, які нині переживають тяжкий моральний стан внаслідок різних життєвих обставин, зокрема, через війну на сході.

Те, що діти погодилися взяти участь у "Передзвонах" і, потрапивши на фестиваль, схотіли йти назустріч Україні, я вважаю, маленьким плюсиком в нашу карму. Але, зауважу, все це стало можливим саме завдяки невтомним педагогам-ентузіастам, які допомагають дітлахам адаптуватися у цьому жорсткому світі. Директор закладу Ірина Дуванська так щиро просила глядачів не судити суворо, що мені було аж ніяково.
 

Та дарма хвилювалися. Зала була теплою, як ніколи!
 


 

Певний час діти залишалися в глядацькій залі і намагалися осягнути атмосферу дійства. Потім вони підуть Майданом, Хрещатиком, даруватимуть воїнам прапорці, виготовлені власноруч...


 


Я теж не залишилася без подарунків - діти подарували мені вже третю свою колективну роботу, зроблену їхніми руками.

...А поки що тривав виступ приголомшливої Хореї Козацької (у неповному, але незабутньому складі: Тарас Компаніченко, Максим Бережнюк, Данило Перцов). В піснях і поміж ними йшлося про історію української культури, про дух українства, ну й, звісно, пісні лунали у супроводі аж 7 народних інструментів, про назви деяких з них особисто я можу лише здогадуватись.
 


Всіх приголомшила поетичним і сценічним даром відома українська поетеса з м. Бучі (Київщина) Юлія Бережко-Камінська, на яку "Передзвони" чекали довго і з величезним нетерпінням!
 


 

Чудовий екскурс в історію запропонувала глядачам київська поетеса родом з Полтавщини Юлія Калашник, яка брала в участь у "Передзвонах" на самому світанні фестивалю.
 


З привітальним словом завітав на Передзвони очільник НСПУ Михайло Сидоржевський, який поміж всім іншим закликав українців до  єдності, взаємоповаги і невпинного духовного зростання,
 


Пам’ятною подією стала поява на фестивалі 88-річного титана від культури - Народної артистки України Галини Яблонської разом з акторами театру "Пам’ять" Анною Калугер та Іваном Ремезовським.
 


На жаль, час від часу (особливо насамкінець), ресурси фото-відеотехніки висякали, і доки до архіву не стечуться сторонні фото-відео, можу лише перерахувати прізвища інших учасників.

Київська поетеса Вікторія Івченко з тонкою жіночою лірикою


студент-філолог Юрій Волощук - з полум’яною юнацькою поезією,


Олег Максименко, київський поет, в минулому - кримчанин
 


член оргкомітету фестивалю, в минулому донеччанин - Ігор Рубцов з історичними паралелями.


Галина Ковганич - президент благодійного фонду "АРАТТА" (Вашингтон-США),
Людмила Кравченко, Майданівські поети Михайло Мотузний, Дід Михайло, члени Шевченкової родини Оріяна та Тамара Костюк та інші.

Трохи атмосферних світлин...


 


 


 


 


НА  ВІКИ

Нечасто зринають приємні прозріння, на жаль.
Підтяв «по-братерськи» частину коріння москаль.
І хилить, і хилить у бік України мене –
в духовній борні переважує рідне, земне.
Волію триматись дідизни своєї хоч як.
В собі розколихую приспані гени вояк.
Ти, зайдо лукавий, мого родоводу не руш!!!
Гей, всі хто зі мною, тримаймося купи, ану ж!
Похилиться хто у знемозі – підіпре сусід.
Не винищать мудрого, славного роду сім бід.
Хай віддана єдність гартує нащадків щораз,
аби лиш не вчились доземно хилитись у нас!
Нехай половини опори позбавлені ми,
лишається стати стожильним корінням самим –
із генами дотепу, глибшого за матюки…
Незрадним. Незламним. І владним тримати віки.

© Тетяна Яровицина

 

ДЯКУЄМО
Національній спілці письменників України
за дружню прихильність!

гостям та учасникам фестивалю,
оргкомітетові, друзям-меценатам,
фотографам та відеоператорам
за чудову атмосферу дійства!

Окрема подяка - Ігору Рубцову,
завдяки спритності котрого
мені легко і приємно робити звіти

Ну, й Олександру Ліщенку -
за ідею збиратися родинним колом))

 

 Всего комментариев: 0