АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-5 в Музеї літератури
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

Народний мистецько-історичний фестиваль
"УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-5",
у Національному музеї літератури України


НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ


Ну от, вп'яте відзвеніли наші “Передзвони”. Натомлені дзвіночки вже сплять по домівках та полицях вагонів, а я не можу — і вкотре сідаю за звіт із заходу. І розпочинаю його зі звичних вже речей: із Каяття та Подяки.

Пробач мене, рідна земле, за те, що маєш таку кількість талантів, що пропускна здатність цієї сторінки не здужає “потягнути” всі фото-відеоматеріали, які хотілося б на ній розмістити!!! Даруйте, дорогі наші учасники. Кожен дзвін і дзвіночок для нас важливий, а надто — коли він здалеку! Фестиваль зібрав поетів з Буковини, Тернопільщини, Полтавщини, Донеччини, Київщини, Луганщини, а також багатьох цікавих особистостей столиці.

Серце розривається на дві рівнозначні частини: м'яку співчутливу глядацьку і жорстку організаторську. На щастя, глядачів було більше ніж організаторів, то я як співорганізатор мушу зауважити лише на найяскравіших моментах фестивалю. Каюся і щиро дякую за розуміння. Впевнена, мій звіт не єдиний, про фестиваль і про своє власне бачення напишуться інші звіти, статті та вдячні відгуки, а я розповім про те, чим для мене цей день відрізнявся від інших.
 


Перше, що треба відзначити, — сьогодні ми були у теплі, в добрі і в затишку. Нам дуже добре відомо, що воно за таке, — працювати майже у польових умовах. Скільки разів наш ентузіазм заливало дощем, коли ми йшли в народ попід київським небом! Але, завдяки нашим спільним зусиллям із Меморіалом пам'яті жертв голодоморів в Україні, ми таки проводили наші зустрічі з живою і натхненною Україною...

А тут трапилося нечуване щастя: Національний музей літератури України дав нам прихисток — чудову залу на 100 місць, і нам було вкрай важливо виправдати таку довіру. Дякуємо співробітникам музею за мужність витримати 7-годинну зустріч з прекрасним!

Про сам фестиваль, його мету, історію створення та минулі заходи ви можете прочитати тут, а я — про сьогоднішнє.

Фестиваль відкрив його засновник — народний декламатор Олександр ЛІЩЕНКО, підготували і провели співентузіасти Тетяна Белімова, Олена Коломієць, Тетяна Яровицина. Ентузіазм нині голий і напівголодний, тому було вирішено поставити скриньку для оргвнесків, а кожний відвідувач мав придбати квиток вартістю 10 гривень. Промовчу, яким і чиїм коштом збираються іноді велелюдні фестивалі, але напередодні у нас з'явився спонсор — компанія “АГРОМАТ”, який вирішив частину наших болючих оргпитань.

Як і завжди, лейтмотивом і камертоном фестивалю була творчість провідника нації Тараса ШЕВЧЕНКА. На початку заходу пролунала поема “Кавказ” у виконанні пана Олександра.
 


Тепер переходжу від інтонації статиста до найтепліших своїх відчуттів. Думаю, вони будуть спвізвучними багатьом, хто разом зі мною все це бачив і чув.

Відкриття поетичної і музичної частини зробили поетеса з Буковини Ніна ЛЮЛЬКА та виконавиця пісень, художниця, майстриня з лялькарства Ольга УГНІВЕНКО.

Перша жінка, яка приїхала до нас в чудовому гаптованому бісером народному вбранні, переконувала нас, що ніколи в житті не стояла на сцені перед мікрофоном. Але те, як вона тримала себе, яку інтонацію щирої мудрості і любові взяла і віддала людям, змусило мене, загартовану сценою людину, щось перейняти для себе. Стояла вона на поперед нами просто, як стояла би на рідній буковинській землі, і наповнювала залу материнським теплом України. Обожнюю навчатися на таких от колоритних прикладах, поспішаю захоплюватися ними, і вам того зичу. Вмійте шанувати справжнє!
 


Друга жінка — знана виконавиця, сцена її рідний дім. Тому навіть вранішні проблеми зі звуком пані Ольгу не злякали, й вона заспівала акапельно. А згодом розповіла про історію створення власної книги “Духовний скарб українського народу”, яку визнано кращою книгою 2012 року в Україні, а також презентувала свої роботи — оцих дивовижних ляльок у народних костюмах зі всіх куточків України.
 


Наразі пані Ольга готує велику виставку авторських робіт. Подробиці на її авторському сайті.
 


Схвилював усіх несподіваний і щемливий виступ її подруги Ірини МАЦКОВОЇ, — нашої землячки, яка проживає у Словаччині, а наразі тимчасово перебуває на батьківщині у справах. Щиро вдячна їй за те, що цілий день ця людина присвятила спілкуванню з Україною, — тією, яку завжди носить у серці, вдячна також і за слова вдячності і підтримки! Очі її кричали про те, як це було їй потрібно — побути у колі земляків і однодумців.
 


Забігаючи далеко наперед, порушу сценарій і висвітлю подію, яка відбулася останньою через природну скромність і відданість справі її винуватиці — авторки найкращого роману 2014 року письменниці Тетяни БЕЛІМОВОЇ під назвою Вільний світ, переможиці літературного конкурсу  “Коронація слова”.
 


Виявляється, організатору фестивалю досить важко знайти вільних 5 хвилин для презентації власної книги, і його треба змушувати це зробити!!!
 


Це невеличкий натяк усім нашим гостям на творчу толерантність до інших, хоча цього разу нам, як організаторам, майже немає на що поскаржитися. Гостям Києва було встановлено регламент 10 хв, киянам — 5. І майже усі були дисциплінованими. Хоча, дивно, та на сцені час має зовсім інший вимір ))). І досвідченим людям про це відомо. Їх можна "викрити" за лаконічністю подачі свого всесвіту.

Зазвичай 2-3 вивчені напам'ять і добре продекламовані твори кажуть набагато більше, аніж набір з 10 текстів, які сумніваються у собі і не дивляться в очі людям.

У більшості поетів є проблема. Ми не вміємо читати власні твори, — соромимося їх чи що? Інші роблять за нас це краще, бо вони читають їх як абсолют. От подивіться, з якою любов'ю читає сестра-близнючка Даша вірші сестри-поетеси Саші ФРОЛОВОЇ, якій треба повчитися у сестри любити себе! ))


Як поставити собі на меті навчитися читати свої твори, то всього можна досягти! Згадую свій перший виїзд на аналогічний захід, присвячений 20-річчю Незалежності України у Хмельницькому. Все всередині трусилося, слова повилітали геть, наче їх у мене в голові не було ніколи, і той свій відеозапис нині дивитися доволі кумедно (о, як це змушує до роботи над помилками!!!). Алеж нині все наче нівроку! )))

Це я так підводжу думку до наступної нашої учасниці. Щиро радію з того, що до нас завітала прекрасна київська поетеса Інна КОВАЛЬЧУК, яка була водночас щирою і стриманою. Прочитала декілька коротеньких віршів — і повернулася на своє місце в залі. І мені було мало... Коли хочеться добавки — то найвища оцінка здібностей.
 


Мало було й поета з Маріуполя Наталі РОСТОВОЇ. Особисто мені близька ця людина саме своєю небайдужістю. Там, де більшість людей змовчить і відведе очі від чужої біди, — такі янголи, як Наталочка, прийдуть і тихо нагадають про гріх малодушності і щастя допомагати іншим... 
 


І ще хочеться показати дещо на Наталчиному прикладі. В залі були діти. І це є цінним здобутком. Наталка замість якогось, скажімо, навчально-розважального центру привезла своє маля з собою. Побувши трохи, поїхала додому вкладати його спати. Наталя Святокум, Тоня Спірідончева, Таня Белімова і Аня Коназюк полишили маленьких дітей аби вирватися з родинного кола для гідної справи. Моя мала просиділа мовчачки 7 годин заходу. Відома виконавиця та "мама дитячої казки" Алла МІГАЙ вкотре приїхала з онукою.
 

 

Про що це каже? Жінки нині чітко усвідомлюють, що вони є берегинями не тільки для своїх родин. Вони відчувають жагучу материнську потребу бодай ненадовго схилитися над колискою часу, в якій, можливо, сплять беззахисні доки майбутні пророки і провідники нації. Дякую вам, любі!

Нарешті я дочекалася повноцінного виступу поета з Новомиргорода Наталі СВЯТОКУМ. Пишучи статтю про серпневі “Українські передзвони” у журнал “Гетьман” я без коливань взяла за візитівку фестивалю Наталчин вірш "МОЯ УКРАЇНА".
 

 

Яскравим відкриттям для усіх була київська поетеса Оксана САМАРА. Серед нас сьогодні було багато талановитих людей, але саме такі особистості як Оксана задають належну висоту планки у володінні словом і вмінні його донести до людей. Всі ми приходимо на цю землю навчатися, і слава Богу, є в кого!
 

ВІДЕО БУДЕ

 


Мене, як і багатьох, схвилював чистий голос київської виконавиці Олени КАРПЕНКО. ЇЇ фортепіанні композиції просто зачаровували... Коли ти встаєш і ідеш, а тебе завертають і просять ще — це круто!

ВІДЕО БУДЕ


Найяскравішим і найвагомішим номером за усю історію “Передзвонів” був виступ відомої Хорової капели “ДНІПРО”.
 

 

Щира подяка чудово зіспіваному колективу за єдність поміж собою і з народом, за відданість покликанню і катарсис, який вони дарують своїм співом...
 


Промайнула думка: от спитали б їх чи мене: навіщо тобі оце все здалося? І, певна, не знайдеться іншої відповіді окрім: “Не знаю, але я не можу інакше.”

Історія накладає свій відбиток на українську народну пісню... Туга і жага навіки закодовані в поезії Шевченка, Лесі Українки, Симоненка, Стуса та інших великих поетів. Пече вона груди і народними піснями...
 



 

 


Згодом лунав голос нашого великого друга з Донеччини Ігора, якого нарешті дочекався фестиваль.
 

 

Цікаво: якою в житті є людина,
що варта великої "Л"?
Це та, що могла? розуміла? любила?
тягнулась до чистих джерел?..
Та скільки прекрасних і справді достойних
з'їдає теперішній час!..
Десь диха вона - добротою озброєна -
пильнуймо її поміж нас!
Немає у світі стандарту такого,
аби розрізнити умить...
Єдине я знаю: не варта нічого
людина, якій не болить.


Красою, чистотою і щирістю зачарувала поетеса з Полтавщини Світлана ХОЛОДНА
 


Яскраво і незабутньо виступив Костянтин з Макіївки.
 



Важливим дзвоном став голос одинадцятикласника Сергія САМОВІЛОВА з Луганщини. Людина, яка провела пекельне літо в підвалах Луганська, і при цьому щиро і чисто несе Тарасове Слово, і зі сльозами на очах просить український народ про єдність, про взаємодію — це було так по-справжньому...
 


 

Хлопець абсолютно правий! Постає логічне питання: ЛЮДИ, ДЕ МИ БУЛИ РАНІШЕ??? І тут не можу не привести вірша на тему...



 

ХТО ВИНЕН ТОБІ ?!

 

Не можу безжурно дивитися, брате,

як їдеш ти верхи на дикій добі...

Якщо ти і досі не здатен обрати:

Вкраїна, Росія? – хто винен тобі?!

 

Дві жінки. Дві матері. Дві батьківщини –

чи може це бути з тобою одним?

Чи зможеш з двома бути гідним і щирим

щасливим і вірним створінням земним?

 

Не клич себе, зраднику, космополітом,

якщо ти цураєшся болю землі...

А як поясниш ти розгубленим дітям,

що батько безтямно блукає в імлі?..

 

Трапляється всяке на грішній планеті:

є шанси і схибити, й не вберегти...

Та щойно відчуєш, що в серці є третій,

вважай, що відтоді і ти вже – не ти.

 

Бреши не бреши їм обом, що кохаєш, –

життя і труну ти довіриш одній!

І буде зручною твоя хата скраю,

допоки не трапиться лиха у ній.

 

Тоді й усвідомиш, як "допомагають"

гасити оселю у "братськім кремлі"…

А лихо – ой, різним те лихо буває! –

на рідній землі, на нерідній землі...



© Тетяна Яровицина


І взагалі сьогодні ми багато плакали: серцями, очима, піснями, віршами... Сумно, але вірю, що кожна сльоза, яка впала на українську землю, —  життєдайна!

Тарас СИЛЕНКО — досить відоме ім'я, особисто для мене набуло тепер змісту і відчуття доторку до витоків українського народу. Тепер його голос я розпізнаю серед багатьох інших!


Як і завжди, з нами були вірні посестри по любові до рідного краю і вагома часточка благодійного проекту НЕПЕРЕМОЖНІЮлія ВІТРАНЮК і Ольга ЗІКУНОВА,
 


знаний виконавець авторської пісні, організатор цього проекту і просто незабутня людина — В'ячеслав КУПРІЄНКО,
 


і моя доня. Тобто, “Передзвонам” в повноцінному складі був репрезентований проект-сучасник, народжений стихійно, на вимогу доби. Нині важко навіть уявити, що колись перейде потреба в ньому і ми, його учасники, розбіжимося...  

Порадувала присутність на заході актора театру і кіно, головного героя відомої кінокартини “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” — Дмитра ЛІНАРТОВИЧА. Приємно, коли такі люди мимоволі опиняються поруч! Вже вдруге за останній місяць... Позаду — спільно проведений концерт проекту “НЕПЕРЕМОЖНІ”.

 


Ну і наостанок  всіх чекав шалений сюрприз, який зняв з усіх 7-годинну утому,  — гурт “SILENT MODE” (або, як хлопці жартують, українською гурт називається “Сало в Моді”). Харизматичний смаглявий соліст Давид САРДАР — це також дивне надбання “НЕПЕРЕМОЖНИХ“!!! Такого славного бандерівця я ще не бачила, тому залюбки запросила його до участі у фестивалі. Він по-діловому сказав: “Я буду з гуртом?” — “Чудово!" — "Що співаємо?" — "Те, що я чула, і ще щось... Бажано українською” — “Виключно!” Така коротенька розмова. Ну що ж, сказано — зроблено!
 


Йой... Хотіла коротко...


Отже, підсумовуючи сказане, на заході було дуже багато талановитих, щирих, патріотичних людей, які — кожен по-своєму — підставляють плече зболеній неньці-Україні.


Цікаво: якою в житті є людина,
що варта великої "Л"?
Це та, що могла? розуміла? любила?
тягнулась до чистих джерел?..
Та скільки прекрасних і справді достойних
з'їдає теперішній час!..
Десь диха вона - добротою озброєна -
пильнуймо її поміж нас!
Немає у світі стандарту такого,
аби розрізнити умить...
Єдине я знаю: не варта нічого
людина, якій не болить.

© Тетяна Яровицина
 

А ще, як душа прагне продовження, приходьте послухати/почитати вірші — щодня на Майдані під стелою після 18-ї години збираються шевченколюби читати Кобзаря.

 

А як коротко, то так: СЛАВА УКРАЇНІ!


ЩИРО ВДЯЧНІ ВСІМ ПРИСУТНІМ!

ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ!

 Всего комментариев: 0