АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Шевченку - 201 !
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ


ШЕВЧЕНКО В НАШИХ СЕРЦЯХ

201-ша річниця народження великого Кобзаря

 



НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ


Як доторкаєшся до чогось незбагненного і вищого за себе, хочеться говорити про це зі сповідальною інтонацією. Отже, позичивши її у Тараса, почну здалеку.

"Мені тринадцятий минало..."

Була у мене чудова вчителька української мови і літератури Любов Іванівна Антішко, - мабуть, одна з найсуворіших вчителів у школі. Багатьох "добрих" я забула, а її пам'ятаю. Саме вона власним ставленням до справи свого життя розбудила і викохала в мені спрагу навчатися, бажання захоплюватися, вміння цінувати... З нею я звідала смак перших своїх творчих пошуків, участей у олімпіадах та конкурсах наукових робіт МАНУ, перемог і поразок, які наближували до перемог (у тому числі, над собою)... Завдячуючи їй, я зрозуміла, що таке бути українкою. ЇЇ вже немає на цій землі, а спрага моя жива...

Завдячуючи їй я познайомилася з багатьма українськими письменниками, звісно, й Тарасом Григоровичем теж. Свій шлях від Шевченка і до Шевченка я не можу назвати простим. Колись перечитаний мною, школяркою, вздовж і впоперек "Кобзар", ліг на полицю, бо сучасне життя вимагало якихось інших, не зрощених у мені якостей...
 

Як не крути, а пристосовуванню до дорослого світу теж треба навчатися, і чим чистіший ти зсередини, тим важчим є таке навчання. Любов'ю до літератури на життя собі не заробиш, тому доля моя зробила величезний гак під назвою "фах інженера-електрика", перш ніж повернути мені її, а мене - їй.

Останнім часом відчуваю, що починаю все спочатку. Так багато хто зараз робить. Змінити мову і світогляд не так вже просто. Душа - то не крамниця. Вивісив табличку "Переоблік" - і вирішуй хто ти є і ким хочеш бути. У душі людської є два шляхи - довгий і короткий - через любов і через кров. Хто був повним духовним імпотентом в першому випадку, має спочатку пройти через ненависть... І, аби потім повернутися до людської подоби, потрібне щось потужне, мудре і чисте водночас. Чи багатьох з нас у повсякденні оточують справжні люди, провідники, поводирі, яким під силу творити дива з нашою свідомістю і скеровувати у потрібне річище? Ба ні, до таких іще дорости треба, заслужити...

Але, дякувати Богу, у нас є таке явище, як Кобзар. Він з дитинства дивився пильним своїм поглядом в наші душі, а ми не розуміли, що цей запитальний погляд спрямований... ні, не до кожного, а саме на нас. Ми не вміли / не бажали / аналізувати його життєвий шлях, його роздуми і послання у майбутнє. От і маємо!.. Нині чіпляємося за нього, ніби за останню надію...

І взагалі, чому саме Шевченка вважають поводирем нації? чому саме він владний нині гуртувати людей, як ніхто інший? як пояснити велелюдні паломництва до Тарасової могили? чому ще нікому не вдалося звеличитися вище цієї постаті? як утворився феномен під назвою "Шевченкова родина"? яка вона, сила довіри і любові народної, чи можна її імітувати і підтримувати її горіння?

Отже, мене, як і багатьох людей віднедавна, стали мучити оці запитання, з якими я й пішла в люди.

Перший день святкування 201-ї річниці народження Тараса Шевченка, на тлі якого ніби загубилося звичне жіноче свято, був для мене показовим і дав такої снаги, якої я вже давно не пам'ятаю... 

ПРАВДУ КАЖУТЬ: ЖІНОК ТРЕБА ЛЮБИТИ 365 ДНІВ НА РІК, А В БЕРЕЗНІ ЗГАДАЙТЕ ПРО ШЕВЧЕНКА )))))

Це було 6 березня на Шевченківських читаннях "ШЕВЧЕНКОВА РОДИНА"  (авторський проект народного декламатора Олександра Ліщенка) в НСПУ. Метою зустрічей в колі Шевченківської Родини є наближення до живого, багатовимірного Шевченка. багатьом, гадаю, було б цікаво співставити своє бачення Тараса з оригіналом. Нажаль, це можливо тільки у нашій уяві. Але, можливо, Він нас чує...

У переддень я була на одній розпіареній мистецькій події і не винесла з неї нічого, окрім поодиноких спостережень. А тут мені, досить вимогливій і неспокійній людині, важко було пояснити зачарований стан власної душі і відсутність будь-яких тілесних потреб протягом 4,5-годинного заходу... Але то було справді так.

Це вже другий захід "ШЕВЧЕНКОВОЇ РОДИНИ" у Національній спілці письменників України, який проводить Олександр Ліщенко.


Для участі у проекті він залучає колективи, а також безліч народних та заслужених, маловідомих і зовсім невідомих людей, яких об'єднує щира любов до Шевченкового слова. Організовувати такі заходи, знаю з власного досвіду, нелегко, але можливо. Мене дивує інше.

6 березня виповнилося 222 дні, як започатковано Шевченківські читання попід стелою Незалежності. Для тих, хто іще не в курсі, щодня з 19-ї години, за будь-якої погоди, Шевченкова Родина читає вірші Кобзаря. Я знаю багато бажаючих почитати Шевченка, але до ідеї створення народної варти сама поставилася досить скептично. Це ж яким треба бути стоїком, аби підтримувати життєздатність цієї ідеї!!!



Отже, баттл "скептики проти стоїків" мною програно. На власні очі бачила, як попід березневим дощем на порожньому Майдані літня сухенька жіночка виразно, наче зі сцени, але ніби для себе, читала Шевченка.

Але повернімося до Національної спілки письменників України. Повна зала (шкода, що мало молоді, але про те вже йшлося напочатку).


Якісне наповнення зустрічі вражало. Славетний хор "Гомін" та сам художній керівник Леопольд Ященко, який, не зважаючи на своє повноліття (він 1928 року народження!!!), не покидає своєї місії очільника хору. Щиро була вражена, як люди в залі СТОЯЧИ співають відомі пісні на слова Шевченка, а старенький пан Леопольд обертається до зали та диригує їй. Звісно, люди цінують це і тягнуться до такої щирості. Власне, внесок Ященка у становлення української державності на початку 90–х важко переоцінити. Саме хор «Гомін» уперше на весь голос заспівав «Ще не вмерла Україна» та «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Потім були запальні виступи академіка Петра Кононенка,
 


різних народних артистів, яких я раніше не могла знати, та неперевершених і вже добре відомих мені Тараса Силенка
 


і Ігоря Якубовського,
 


бандуриста-учасника бойових дій  Данила Мельника, якого люди просто не відпускали,
 


щира промова сивочолого учасника Шевченківської родини Михайла Орлюка, який намагався донести нам власні думки про сутність Тараса,
 


декламація уривку з поеми студентом Юрієм, який просто спалював своє юне серце під час читання...
 


"Господи - думала я, - які вони всі різні, і такі рідні. Як це можливо?" І, як завше, звернула увагу на одухотворені обличчя...
 


Дякую Volodar KijRus за чудові фото,

Ратмир Кий і Яровит - за відеомонтаж !!!



Відео І частини вечора, на жаль, затримується...


Коли наприкінці заходу дали слово й мені і я прочитала свої вірші-присвяти вірним синам Шевченка, які з превеликою любов'ю несуть людям власну віру в Нього, зала дуже бурхливо і вдячно відреагувала. Я щиро вдячна людям за цей аванс. Хоча, як каже пан Олександр, це він щиро вважає авансом мою колишню присвяту йому.

 

ВІН ЧИТАЄ ШЕВЧЕНКА

Він читає Шевченка – студентам. Захоплено. Щиро.
Попри тиху зневіру доби і сучасний цинізм…
Він читає Шевченка. І світять в нім спрага і віра.
Хоч, здавалось, рокú… І Шевченко уже – атавізм…

Він читає Шевченка. Бо генії – завжди на часі.
Бо вони обганяють своїми пророцтвами час.
Бо ціну вони знають маленькому зернятку щастя й
величезній біді, що чатує на кожного з нас.

Він читає Шевченка. Напам’ять. І пам’ять народу,
що набачився горя за свій наполоханий вік,
закликає нас бачити далі від свого городу,
і шукати пророків, допоки пророки живі.

Він читає Шевченка… Дай боже усім так читати!
І в серцях пророста чистокровна і праведна мить,
І… болять нам у грудях країна, і батько, і мати,
а не тільки юначе квапливе кохання болить...

Він читає Шевченка. І – скніють модерні стандарти.
Постає перед нами міцним, молодим, осяйним…
Він читатиме доти, як голосу стане читати.
Він залюблений в слово. А слово пишається ним.

 

Далі була присвята тимчасовому власнику отакого щита, тільки дерев'яного... Її я читала вперше.

 

 

НАЇВНІ  ЩИТИ  ДЕРЕВ'ЯНІ...

Коли ми вставали до бою,
у них було все, в нас – нічого…
Наївні щити дерев'яні
і правди непевне чуття...

Я вів діалог із собою:
ця битва нерівна – надовго?
А що як мене – і не стане?!..
За що віддаю я життя?

ЩО, справді, штовхає на кулі?
Що рухає мною: Свідомість
чи тi, що розбіглися разом
якісь пів години тому?

Я думав про влади минулі...
І гнав ті думки... А натомість –
згадав я про "постер" Тараса,
що був на щита я напнув...

Й не стало душевної твані.
Збагнув: хто я є, задля чого...
Пробуджене, гупало серце
у товщі козацьких грудей…

Наївні щити дерев'яні.
Єдина духовна підмога:
Пророк, що завбачив усе це...
Я вірю йому. Най веде!

 

По поверненні  додому крутилося в голові, а 9 березня написалося отаке...

 

ТИ ЩАСЛИВА ЛЮДИНА, ТАРАСЕ…

"Ти щаслива людина, Тарасе!!!"
Мо’, за це хтось і цикне на мене,
бо життя Твоє всіяне рясно
лихоліттями, злиднями… Певне,
і не думав ти, Батьку, тоді ще,
що колись на великих майданах
будуть дихати волею вірші,
що стікали з душевної рани...
Що читатимуть їх, як молитву:
від катарсису – до самострати…
Що із ними ітимуть у битви,
на багнети, на кулі й гранати…

Хай Тобі закидають ув очі
привселюдно в столицях і селах,
що занадто сумний Ти, Пророче,–
глибина не буває весела!
Скільки треба учитись пірнати,
щоб Твою глибочінь зрозуміти?!
Знай: у Тебе не просто фанати!
Маєш гідні Шевченкові діти.
Син палкий, що Тебе оживляє, –
він нізвідки на світі не взявся.
Він народжений Словом безкраїм…
Ти щаслива людина, Тарасе!

 

Cвій новонароджений вірш я тихенько прочитала Шевченковій Родині під пам'ятником Тараса ввечері цього ж дня. Потім ці, по-хорошому "схиблені" люди, які штовхають уперед українську культуру, пішли до Стели, а згодом - на Аскольдову могилу, де вже в 52-ге, як не помиляюся, в читаннях мала проходити Тарасова Ніч. А я не така стійка, то мусила йти додому. Що ж... "в кожного своя доля..."

За рекомендацією Михайла Андрійовича: "Дитино, тобі треба туди!" я потрапила на виставу Галини Яблонської (до речі, теж 1928 року народження!!!)  "ШЕВЧЕНКОВІ ІМПЕРАТИВИ І МИ" в Києво-Могилянській Академії 11 березня, де у виконанні вже багатьох знайомих мені людей Шевченко відвідав наш час і став шукати свого місця в нім. Хотів врятувати, допомогти, шукав і не знаходив. Бо його брутально виштовхували різні пристосуванці...
 

 

 

Приємно, що поруч зі знаними артистами на сцені була молодь. Зв'язок поколінь - це вкрай необхідне явище, його нічим не заміниш! Багато думок народилося під час тієї коротенької вистави. Можливо, ближчим часом поділюся...


Остання, не менш визначна для мене подія - презентація факсимільного видання першого "Кобзаря" 1840 року (який містить лише 8 творів) у першій в моєму житті "дитячій" бібліотеці - імені Т.Г. Шевченка. Сюди я потрапила на запрошення невтомної завідувачки відділом мистецтв  Світлани Чернової.

Під час зустрічі зі школярами, учнями 9-го класу рідного мого ліцею № 142
 


директор Музею "Хата на Пріорці" Юлія Єрмоленко презентувала новонароджене видання,
 


яке є точною фотокопією першого доробку 24-річного юнака Тараса, "який намальований на 100-гривневій купюрі", розповіла цікаві факти з життя Кобзаря, про Петербург часів Шевченка і ще багато про що таке, якого і я не знала...

Пізніше Кобзар матиме 300 творів, а художник Шевченко - близько 1,5 тис. картин. Отакий спадок залишили по собі важкі роки творчої праці Шевченка.

А в самій бібліотеці все так же затишно і привітно. 20-ти років як не бувало)).

Приємно вразили наявне зібрання 50 видів Кобзаря та різноманіття книг про творчість Тараса Шевченка, альбоми з його малюнками,
 


рушники з вишивками, портрети з орігамі (роботи дітей),
 


та невеличка "Українська хата", облаштована в бібліотеці.

А ще я зробила суто для себе цікаве спостереження: на всіх портретах Шевченка він має дуже різний вираз обличчя. Раніше мені він здавався всюди однаковим... Росте дівчинка )))

А ось подивіться-но, яку картину я знайшла в мережі!!!
 

Син заслуженого художника України Сліпченка Миколи Федоровича (1909-2005) представив присвячену постаті Кобзаря виставку робіт батька та інших художників.

 


Оця картина дивом не відправилася до Москви.
 


Для тих, хто цікавиться, впродовж березня у відділі мистецтв бібліотеки діє виставка  "Шевченко мій - це вищій "Заповіт"". Картини, марки, конверти, значки, дереворит (ксилографія), раритетні видання творів Шевченка та багато іншого цікавого про життєвий та творчий шлях Кобзаря надали родини Сліпченка, Мацапур та Козловських. До речі М. Сліпченко ілюстрував безліч книжок з мого дитинства.

Учні читали вірші Шевченка і про Шевченка.
 


На додачу я читала дітям з моєї рідної школи власні вірші і розповідала про своє бачення Кобзаря і Шевченківської Родини...
 


На мене дивилося таке знайоме обличчя вчительки (вона не викладала у мене, але я її добре пам'ятаю)... 20 років я "йшла" до рідної школи. Все думала: от ще підросту трошки - і прийду вже людиною. І прийшла. Бачите, як буває... Дякувати Шевченкові!
 

Тільки гірко мені, що затягнула я з візитом до рідного порогу. Немає тієї людини, про яку йшлося на самому початку, та й багатьох вже немає. Вони б теж пораділи за мене разом зі своїми колегами... Люди мої! Почуйте мене і робіть все належне вчасно, не відкладаючи на вічність...

 

 Всего комментариев: 0