АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
 


НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

23-й благодійний концерт проекту НЕПЕРЕМОЖНІ.
РОЗРАДА

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

Півроку я просилася до цих дітей. А почалося все з розповідей Галини Гілярівни Яблонської про дивовижну атмосферу, яка панує, завдяки прекрасному колективові педагогів, у Центрі соціально-психологічної реабілітації №1 (або ж мовою місцевих жителів, у "притулку"). Тут після важких життєвих випробувань проходять соціально-психологічну реабілітацію  діти, які тимчасово перебувають без батьківської опіки.

Особисте знайомство з неймовірно осяйною людиною - волонтером Центру Олесею Кривопишею та її родиною,
 


директором Центру Іриною Генадіївною Дуванською та їхніми дивовижними дітьми - дипломантами Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" значно прискорило нашу зустріч.
 

Абдул Раджак, дипломант проекту-конкурсу, ІІ місце серед читців Шевченка
 

Автор малюнка - дипломант проекту-конкурсу в худ. номінації "Мій Шевченко" Анжела Дашковська

Як і домовлялися, до Центру ми завітали основним складом благодійного мистецького проекту "Непереможні". На моє запрошення радо відгукнулися маріупольська поетеса Наталі Ростова-Паладій з сином Мартіном. Наташу я запросила недарма - в рідному Маріуполі вона опікувалася дітками з дитячого будинку.

Програма була різноплановою, не занадто важкою, враховуючи особистий гіркий досвід дітлахів: трохи про Україну, її видатних постатей та мову - від мене; трохи - про традиції і українську пісню - від Юлії Вітранюк; трохи душевних, добрих і зрозумілих для будь-якого віку віршів російською мовою - від Наталки із сином, ну й трохи легких і пізнавальних казок про Мишаська і забавок - з пісенного репертуару В’ячеслава Купрієнка.

Тепер про все по черзі.

Зібралися ми у затишному холі Центру. Діти у довільних позах розсілися на диванчиках і стільцях довкола і завмерли в очікуванні.

Потім Ірина Генадіївна ТАК примудрилася представити мене дітям, що я стала почуватися титаном української культури)). Не давала розпухнути від самовдоволення репліка одного вихованців Центру при зустрічних обіймах: "Ой, які ви худі!!!" Але насправді мені було дуже ніяково. Ніяк не звикну до усіляких лаврів. Вони для мене заважкі. Хлопчик має рацію.

З превеликим задоволенням при дітях вручила пані Ірині Подяку від Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи".
 


Її вихованці справді підкорили всіх. Як свідчення цього, Ірина Генадіївна отримала журнал "Справи сімейні" зі статтею про проект, яка містить світлини вихованців Центру, що брали участь у проекті та їздили з нами до Канева. Передала також і невеличкі книжкові призи проекту-конкурсу. І почитала декілька авторських віршів, які задають високу духовну "планку".

Якщо ви були уважними, то побачили на фото один з кубків, які вибороли вихованці Центру на футбольних змаганнях. Справді, діти беруть участь у всеможливих проектах і конкурсах.

Та й, до слова, хлопці і дівчата, які перебувають в центрі зазвичай не більше 9 місяців, роблять неймовірні успіхи завдяки активній позиції директора і вихователів. Вони навіть на землі примудряються працювати, обробляють грядки, вирощують овочі. Судячи з численних світлин "стіни згадок", якою опікується невтомна Олеся Кривопиша, діти мають багато цікавих знайомств з видатними особистостями і волонтерами. Тобто гідні приклади під час свого перебування на реабілітації в Центрі вони бачать не раз і не два.

Історії дітей різні. Директор небагатослівна, але якісь поодинокі наведені приклади вибивають з колії на раз...

Заклад, я так розумію, режимний. Гостей всюди супроводжують, двері замкнені, діти пересуваються територією організовано. Просто під час імпровізованого концерту троє поліцейських привели "новачка". І це є нормою життя  в цьому закладі. 

Проте, на диво, дитячий колектив дружний, є дух взаємопідтримки, не відчувається якоїсь прихованої злості одне до одного і до педагогів, сміються разом, плескають - разом. З директором заграють... А "Слава Україні" у виконанні діток ЦРД №1, либонь, було найгучнішим в моєму житті!

Потім нам розказала про свято Івана Купала (що, власне, надходило), і поспівала українських пісень Юля Вітранюк - акапелло і під гітару. Й одразу зачарувала хлопців. Та й дівчатам побачити талановиту, позбавлену юнацьких "понтів" красуню не зайве.
 


Виявилося, що Юльчина музична школа знаходиться зовсім недалечко від Центру, то, може, вони ще й завітають сюди великим колективом з виставою "Лісова пісня" (яку я з  величезним захопленням споглядала в Театрі оперети).

Далі слово взяла Наташа і миттєво заволоділа увагою дітей. Ми також заслухалися.
 


Завершав зустріч казками і незапланованим уроком з вивчення української мови наш ватажок В’ячеслав Купрієнко. Він саме вперше опановував переклад власної книжки "Рассказики о Мышонке" українською мовою. Діти, як могли, підігравали авторові під час інсценізації казки "Джмелик і величезне бажання". Вийшло так, що протягом цих 10 хвилин всі чогось навчалися. Діти у автора - не соромитися будь-що, автор у дітей - опановувати українську фонетику.

Значно яскравіше прозвучала казка мовою оригінала "Солнечный Зайчик".
 


Потім були веселі пісні про задерикуватих гусей і про собаку Джона, і хол Центру наповнився веселим дитячим гелготінням і гавкотом. Чого, власне, ми всі і домагалися. Живих емоцій вільних людей.
 


Щиро кажучи, від початку зустрічі дітей емоційно розворушити було досить непросто, але очільнику "НЕПЕРЕМОЖНИХ" це таки вдалося. Ніби на підтвердження того діти, гречно і уважно вислухавши гостей, виявили бажання почитати вірші і поспівати пісень, ще й не по одному колу. Що змусило нас відчути, що взаємна довіра поглибилася в рази.

Як завжди, був неповторним Абдул Раджак, який цього разу співав пісню на хінді. Отак і відбувається обмін культурними спадками. Дивовижно, що хлопець, вкрай мало перебуваючи в Україні і не володіючи навіть російською, легко завойовує авторитет і стирає мовні кордони у спілкуванні, бо промовляє до світу серцем.

Чудові дітки, хочеться вірити, що все в них буде добре. Навіть останній "шибеник" читав вірші так, що розчулив мене до сліз. Досі перед очима вишиванка, шортики, худі колінця і осмислений вираз обличчя. Серце прикипіло й до однієї дівчинки, яка найкраще за всіх читала вірші, а потім декілька разів нагадала мені, що я маю передати їй віршики, "щоби вчити". Залюбки підберу їй щось. Своє і чуже. Хай дитя навчається, як має хист.

Потім було коло єднання, оте гучне "Слава Україні", про яке писалося напочатку, і гуртове фото. Так міцно мене, мабуть, ще ніхто не обіймав! Шкода, не можна розміщувати в інтернеті фото облич наших маленьких друзів.

На завершення зустрічі нам було вручено пам’ятні подарунки, зроблені дитячими руками, як от цей.

 


А потім нас запросили до затишної їдальні, де ми власноруч розклали по тарілках принесені нами солодощі. Взагалі, ми були приємно вражені тим, як облаштовно Центр. Дасть Бог, і до Європи недалечко...

Після цього сфотографувалися з "мамами" Центру і їхньою юною помічницею, яка допомагає Олесі.
 


Здається, ця зустріч у нас не остання. Вийшовши надвір, впіймала себе на думці, що на дві години вдалося забути про війну. Тут на кожному квадратному метрі - така концентрація маленьких доль, що потерпають від війни і за мирних обставин, що годі й казати... І це також - наша з вами Україна.

...Написався вірш про вихователів - цих мужніх людей, які дійсно є на своєму місці, і яким я би з радістю віддала декотрих своїх знайомих на соціально-психологічну реабілітацію. Певна, вони впораються!

НА  ЧАТАХ

Ірині Дуванській, Олесі Кривопиші
та колективові Центру

Цей Ангел з невеселими очима
в житті не звик патякати багато.
Скільком він перебув за маму й тата,
з таких, кому і юшечка нізчимна –
вже свято (справжнє, вимріяне свято!),
хто доїдав за кимось хліб із цвіллю
і научався мовчки потерпати
від голоду, самотності, насилля…
Такі знання віщують божевілля,
коли лягають в душу концентратом.

…Чужу біду він звик у Серце брати,
бо під крильми тремтять маленькі діти,
яких життя образило без міри.
І в нім – на всіх – любові, ласки й віри,
що страдники навчаться гідно жити:
повірять вчинку, опанують слово
і подарують всі образи світу,
забувши взяти у шляхи-дороги.
Слід-в-слід ітимуть мамині тривоги
і янголина вимучена совість…
Бо всиновити всіх не має змоги
надійний Ангел, рідно-тимчасовий.

Його душа – надійна світла зброя.
Ми ж, втомлені від спірок із добою
про імовірні наслідки-причини
(хоч кожен з нас урок важкий засвоїв
і божеволів од того «почину»,
вуста скусавши з розпачу і горя),
ч и  н а в ч и м о с ь?  мистецтву бути поряд
у Янголів з недремними очима,
чия війна щоденна, невгасима –
в таких не схожих зовні на героїв.

© Тетяна Яровицина

 

ПРО  ЦІННОСТІ

Зустріч бентежна з дітьми в притулку.
Важко. А потім – весело!..
Хто би гадав, на якому рахунку
зустрічі з поетесами,
зі співаками та казкарями!!!
Душі зігріли. Втішили...
Слухали діти. Діти співали
і – дивували віршами.

Єдність. І – море світла навколо.
Трохи – і все загоїться?
Щодо історій – важко уголос.
Кожна – пече і колеться.
Час розбігатися. Звісно, що мало!
Вдома – турботи, відчити...
Двічі дівча мене наздоганяло.
ВІРШІВ просило – вивчити.

…Маю поїхати десь на природу.
Тож – передам із друзями.
Сяйне дитятко. Духом голодне.
З радістю прислужусь йому!
Ось і дзвіночок «звідти» на тижні.
І – хвилювання в наступ йде:
вже не майбутній, ще не колишній
голос Галинки... «Здрастуйте!»

– Здрастуй, розумнице,
здрастуй, хороша!
Гарні ви дітки. Згадую...
Ось підзаробимо трішечки грошей –
й знову до вас, командою!
Маю гостинця, вірші друкую,
з друзями домовляюся…
Добре, що кожен тепер на зв'язку є.
Дружба – вона єднає всіх!
...Може… чогось ЩЕ кортить тобі???
–  ДУЖЕ!
–...Так, щоб на нас не гримали? ;)

І – осідаю тихо, почувши:

– Щоби ті вірші – З РИМАМИ!!!

© Тетяна Яровицина

 Всего комментариев: 0