АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » НАШ АЛЬОША. Або зустріч побратимів
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

6 листопада 2015 року
у Творчому АРТ-Центрі ім. О.Дурмасенка
при бібліотеці №15 Голосіївської ЦБС
відбулася зустріч із Героями-захисниками та побратимами
бійця, добровольця, захисника Донецького аеропорту,
кіборга з позивним "Динамо" 

ОЛЕКСІЯ  ДУРМАСЕНКА

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 


У цій кімнаті я вже не вперше. Розповідати про те, що відчуваєш, дивлячись на стіну пам’яті життя, яке обірвалося у 25, - марна справа.

Альоша - це той самий громадянин, що отримав поранення на Майдані. Це - той самий відчайдух, що встановив український прапор над Донецьким аеропортом.
 


Це той самий воїн, що тримав оборону в Пісках. Це той самий сміливець, що прийшов на допомогу побратимам і, кинувшись у бій без бронежилета, загинув на місці.
 

НЕНЯ

Хтось жив – про гідність
               ні сном ні духом
                               (приспав нечистий).
Хтось – ніс розруху
               і мор і голод
                               у рідне місто...
Хтось їв пігулки
               міцні від серця
                                (бо стерво тисне)…
Хтось – грав на тому,
               що нині зветься
                               патріотизмом
і розбрат сіяв
                (так героїчно!)
                               у соцмережі...
А дехто – вірний,
               але не вічний –
                               жив, як належить.
І дивувався,
               що присудили
                               звання героя:
«Я ж просто землю,
               мов неню рідну,
                               закрив собою!
І це природно,
               що присвятив їй
                               останній подих…
Я розумію,
               що був потрібний.
                               У чому «подвиг»???
...Яка матуся
               промовить чесно:
                               «Іди, бо треба!
Зроби, синочку,
               посильний внесок
                               у мирне небо...»?
…Землі по спині
               повзли мурашки...
                               Стоклята зброє!!!
Назвати легко –
               страшенно важко
                               зростить героєм.


© Тетяна Яровицина
 

Довідка з сайту бібліотеки:

"Меморіальну стіну пам'яті Олексія Дурмасенка в бібліотеці №15 було відкрито 14 березня 2015 року. Ініціатором створення Меморіальної стіни пам'яті Олексія Дурмасенка при бібліотечному Арт-Центрові "Корчуватий" став художник та організатор цього проекту Олег Дурмасенко (творчий псевдонім Гліб Гржибовський) одразу після трагічної загибелі в АТО свого сина. За дуже короткий термін (близько двох місяців) в результаті спільних зусиль батька, колективу бібліотеки №15, друзів-бійців, родичів загиблого та однодумців цей проект вдалося втілити у життя..."


Світлинки від раннього дитинства до передостанніх моментів служби, особисті речі, ілюстрації прекрасних композицій із квітів, зроблених золотими руками хлопця…
 


 

Свіча пям’яті, бойовий прапор…
 


Очі батька і сестри Маші...
 


спогади  побратимів - "страшних кіборгів"… Показала на роботі світлинки колегам. Їм теж не страшно. Сиділи і милувалися... А вираз обличчя військового психолога - побратима Альоші під час спогадів про нього й досі у мене перед очима.
 

 

ВОНИ

Що то жінка!.. Їй треба хоч іноді
чути: «Рідна, це – клопіт не твій».
...Так на сході з'явилися Кіборги
і безтрепетно кинулись в бій...

Їх до касти безумців занесено.
Їх без ліку в боях полегло.
(Бо не ваш то є клопіт, ріднесенькі, –
перемога над схибленим злом!)

Їх змальовують супергероями
необачні легенди-плітки.
А вони – з крові-плоті, ці воїни!
(На роботі страшніші дядьки.)

Їм би бути жорстокими, лютими...
(Як уздрів їх, то все – ані руш!)
Дудки. Жевріє стомлена людяність
у куточках обпечених душ.

Кажуть, виють вони проти місяця,
а удень – безпощадні до всіх...
…А я бачу, як хлопчики світяться
поминаючи друзів своїх...

© Тетяна Яровицина

 


Слова небайдужих, ба навіть сторонніх людей... Тут і діти Другої світової, і ліквідатори аварії на ЧАЕС, і винахідники, і діячі культури...
 

 

 

 


Але ні - вологі очі - від мала до велика свідчили про те, що сторонніх людей на цій зустрічі не могло бути.
 


 


А ще - картини батька, художника Гліба Гржибовського... Особливо торкають душу дві: "Повернення Героя", присвячена загиблому сину Олексію,

та "Перемога над Демоном"

Батько... То - окрема розмова... Ще не знаючи нічого ані про Олексія, ані про нього, я була приголомшена картинами... Дивишся на графіку цієї людини - на цю малесеньку сльозу на тлі величезного п’ястука - і розумієш, яким гострим і виразно-чітким може бути біль. Батька, який виховав справжню людину, яку ми з вами втратили...

Особисто я не була знайомою з Альошею, але попри цю страшну втрату маю незбагненне відчуття, що одним братом у мене стало більше.

Трохи про картини. «Повернення Героя» автор задумав ще за життя Альоші, радився з ним, дуже хотів завершити її раніше... Але життя повернулося інакше. У даному варіанті він показав Альошу в образі янгола-захисника Вітчизни, який спускається з неба і долає все те зло, що принесли на нашу рідну землю російські загарбники і терористи.

Важкий захід. Проте, дуже світлий. Світлі обличчя, спогади побратимів, навіть представника райдержадміністрації Андрія Дащенка (в минулому також учасника АТО), який своїм баченням життя, своєю інтонацією і головне - діями спростовує шаблонне уявлення про українського чиновника, справили незабутнє враження.

Я сама, трохи розбалансована життям, та й все ж таки перебуваючи у ролі спостерігача, зрозуміла, що за такої щемливої атмосфери не згадаю жодного власного вірша, який би могла прочитати Кіборгам просто в очі. Хотілося прочитати один, написаний на прохання вояків, але читати з мобільного було соромно. Тому просто приведу його нижче. А натомість, відчуваючи, що духовна потреба у хлопців є (живі ж люди!), прочитала вірш своєї подруги, яка відчула подих війни на собі і пережила більше за моє.

 

СОЛДАТЫ НЕОБЪЯВЛЕННОЙ ВОЙНЫ

В раскатах залпов стоны всей страны.
Под небом голубым, на поле красном -
солдаты необъявленной войны,
как изваянья, строги и прекрасны.

Вчерашние мальчишки-сорванцы,
косая сажень...длинные ресницы...
И смотрят поездам вослед отцы,
и матерям одно и то же снится:

что с поля боя, в копоти, в пыли,
но невредимый, донельзя усталый,
сыночек возвращается... Болит
в моей душе - как в материнской - жалость.

Оплакивая смерть своих детей,
и вновь благословляя строй за строем,
не поддается вражеской орде
моя земля, взрастившая Героев.

Я знаю, спать ложась: стоят они
под ливнем пуль, вдыхая жженый порох...
Солдаты необъявленной войны
собою, как щитом, прикроют город.

© Марина Сухотеплова


Хлопцям дуже важливо знати, що їхній внесок - неоціненний, і що Альоша і всі, хто загинув, все ж таки є з нами. Світла пам’ять - це найдорожче, що у нас є. Вона підтримує людину протягом життя і не дає схибити у скрутні хвилини.
 


НАЙКРАЩИМ...

В найтихіші хвилини
найкращі із нами говорять –
щоб тоді, в найстрашніші,
мовчав невгамований страх…
Ви не просто – пішли.
Ми не просто – здригнулись від горя…
Ви, братове, із нами –
у поглядах, діях, думках!…

З нами опліч всі Ви! –
кого вже не торкнутись рукою…
кого втратили ми
в цій священній жахливій борні…
Ви, що долею змушені
бýли узятись за зброю…
Ви, хто їх рятував…
Ви, хто смерті їх не переніс…

Ви – не жертви війни.
Ні. Для нас Ви – незламні герої!
Лишимося живі, –
не забудемо Вас аніде.
Ви ж бо в пекло ішли
із чітким усвідомленням долі,
а ввійшли – у історію
й ритміку наших сердець…

Не потиснеш руки…
Не утішиш згорьовану матір…
Не повернеш родинам
найкращих у світі батьків…
Але б’ються серця,
що не звикли найкращих втрачати!..
Ваші гени вкарбовано в наші
на віки віків.

© Тетяна Яровицина


Ну, і чарка гіркої за упокій та трохи солодша чарка за життя. І мирне спілкування із «залізними» кіборгами очі в очі… В людяні очі.

Знайшовши у мережі оцю групову світлину, збагнула, що для мужніх кіборгів Альоша та інші полеглі побратими є найнадійнішим тилом. І тому вони усміхаються, живі, єдні, незборні.
 



Відчуття - різні, аж до власної провини за те, що у мирному світі ми не можемо запропонувати їм тих цінностей братерства і взаємопідтримки, які вони мали там, у жахливому світі війни. А їм так хочеться ТУТ обіпертися на щось справжнє… І ганьба нам за те, що його, справжнього, так мало у безтурботному мирному світі.

Наведу ще один вірш, який народився завдяки одній із зустрічей у Бібліотеці №15.

 

БАЛАДА  ПРО  БІЛЬ  І  МІЛЬ

В ірреальному світі,
де повно брехні і полуди,
ще не знищено Велетнів Духу,
самотніх, як біль.
Є у нашій країні
святі за обов'язком люди
(особлива порода,
від неї повік не убуде!),
і, авжеж, проти них
кожен другий –
безсовісна міль.

Їх ніхто не питає
про настрій, здоров'я, утому.
Ці святі просто М У С ЯТ Ь
робити, про що поклялись.
Не чекати нічого.
Творити державу. Й по всьому…
У шалених лещатах
свого польового синдрому,
між війною і миром,
між справжнім і диким –
увись!

Їхня віра – палка,
а надійне плече – нескориме.
Їхні очі – Добро.
Дух братерства. Незламності суть…
В них дивитись так важко,
мов ТИ – лихоліттю причина!..
Я… гидую людьми
зі смертельно пустими очима,
бо ці Велетні-Очі
віддавна у серці несу!

Ці вуста промовляють
природні і правильні речі.
Ми подібне вже чули,
казали, читали… Азарт
демонструють і нині
жаданої Волі предтечі...
Але ця інтонація!!! –
стогін людино-лелечий –
в час, колИ міль святкує
свій перший липкий моліард...

В ірреальному світі,
де часом добро незбагненне,
де зійшлися у душах
найвищі пориви і лінь,
ця велика, мов брила,
       Л Ю Д И Н А
стоїть проти мене,
і розбурхує гени
у сивих від розбрату венах,
і натомлено дихає
Болем Своєї Землі…


© Тетяна Яровицина



Дякую завідувачці Добрими Справами Бібліотеки №15
Аллі Іванівні Дубенюк
за людяне серце та невгамовний моторчик!

Хай світ бачить, що Герої не вмирають - вони тримають нас на цьому світі
і гуртують націю міцніше від живих...

 

У звіті використано фото Миколи Шошанні

 Всего комментариев: 0