АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
 

 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

18 ЛЮТОГО 2017 РОКУ
Український антикризовий центр

ВІДЗНАКИ ГЕРОЇВ

                              НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ


От живемо ми, живемо... А чи достойно?.. А чи змістовно?.. І чи будуть пам’ятати і пишатися нами ті, хто був поруч? Якщо доля нас вберегла від чогось невимовного, то  чи не соромно часом зізнатися самим собі у власній слабкості? Болючі теми оминаємо, очі відводимо, справжніми речами не цікавимося, пам’ять маємо коротку, подати руку допомоги не в змозі... Можливо, все не так погано... якщо не вдаватися до порівнянь.

 

І зовсім невипадково далі ітиметься про тих людей, які перевершили /перевершують/ самі себе у бажанні жити бескормпромісно і по-справжньому.

Три роки минуло з відходу у Вічність Небесної Сотні... Лишилися родини, біль яких, попри усі намагання рідних духом людей підтримати, розділеним можна назвати навряд... Лишилися світла пам’ять, життєві шляхи і мрії героїв, про яких українці говорять зі сльозами щирої вдячності, але... на жаль, якось знеосіблено, не виокремлюючи для себе нікого з полеглих, майже нічого про них не знаючи... Не думаю, що можна впевнено йти вперед, не знаючи поіменно своїх героїв, які, мовляв, не вмирають. А ЩО кожен з нас особисто зробив, аби не дати вмерти пам’яті про них???

І ось, зовсім несподівано в День пам’яті доля закинула мене у Кризовий медіа-центр на презентацію проекту "Відзнаки Героїв", започаткованого громадською організацією "Родина Героїв Небесної Сотні" (за сприяння фонду "Відродження").

Коли потрапляєш у атмосферу суцільного людського болю, об’єднати який і зробити єдиною потужною і життєдайною субстанцією все ж таки вдається ентузіастам Ользі Климко

та Володимиру Бондарчуку, -

почуття і важкі, і обнадійливі одночасно... Ущерть заповнена зала однодумців, людей, які розсипалися б і заклякли у власному горі, якби не обов’язок, якби не справи і задуми, які ще не втілено в життя... Саме тому створено громадську організацію, яку рухають декілька невтомних людей - з тих, хто втратив своїх близьких під час Революції гідності, і тих, кого чужа біда ніколи не лишає осторонь. "Борітеся - поборете!" і досі не сходить з вуст...
 

"Найкращий меморіал для полеглих – це втілення їх мрій. А найкраще втілення – це довгострокові проекти, що даватимуть шанс молодим однодумцям у галузях, якими жили і "горіли" герої. Презентація нагадувала радше родинну зустріч, аніж офіційний захід – адже випадкових і байдужих тут не було". - читаю прекрасний матеріал Олени Максименко в "Українській Правді":

http://life.pravda.com.ua/society/2017/02/23/222727/

Отже, на заході представляли проекти пам’яті Героїв, про які йдеться у статті. Спробую стисло розповісти про них.

"Мистецька резиденція Назара Войтовича" в селі Травневе, звідки родом герой, планується як постійно діюча мистецька резиденція міжнародного рівня. Метою проекту є налагодження діалогу культур, культурної і мистецької дипломатії, а також можливість говорити про Україну та Небесну Сотню на міжнародному рівні. Назар був талановитим художником та вивчав дизайн, у підлітковому віці писав вірші, в яких казав, що мріє бачити Україну країною добрих людей.

Назарій Юрійович Войтович (2 червня 1996, с. Травневе, Збаразький район, Тернопільська область, Україна — 20 лютого 2014, Київ, Україна) — учасник Євромайдану, студент Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу. Герой України.

Назар Войтович — наймолодший Герой Небесної Сотні. Увечері 19 лютого Назар вирушив до Києва. То була його перша й остання поїздка. Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих подій на Інститутській його застрелив снайпер.

Батьки втратили єдину дитину. «Він мав світле волосся, очі, шкіру, аж пробивався рум’янець. Така у нього і душа була. У ньому не було зовсім ніякої злоби», — пригадують педагоги. Спокійний, урівноважений, доброзичливий. Багато читав, обожнював музику, історію і любив малювати. Усі роботи Назара мали український дух.
 

Тревел-грант ім. Богдана Сольчаника організовується з метою вшанування пам’яті Героя України, Героя Небесної Сотні Богдана Сольчаника – історика, випускника Львівського Національного Університету, викладача Українського Католицького Університету, представника української наукової еліти, який під час Революції Гідності готував до захисту дисертацію, присвячену виборчим процесам, і який вважав за обов’язок викладача підтримати студентську молодь у прагненні захистити в Україні право людей на вільні зібрання, демократію та європейські цінності.

Богдан Зіновійович Сольчаник народився 25 липня 1985, Старий Самбір, Львівська область. Український історик, громадський діяч, викладач Кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету у Львові. Коли стало відомо, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС зірвано, вийшов зі студентами на мирні протестні акції. На Майдані у Києві був беззбройним. Із засобів захисту мав лише щит. Загинув від кулі снайпера на Майдані 20 лютого 2014 року. Герой України.

2013 до смерті — готував до захисту при Варшавському університеті дисертацію «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті 1965–2006 роки».

28/08-2/09/2009 — співорганізатор Лаврівської літньої школи для студентів програми Міжінституційних індивідуальних гуманітарних студій (Лаврівський монастир, село Лаврів, Львівська область).

2006 року закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка з дипломом бакалавра, а згодом — міждисциплінарний центр магістерських програм з соціології та культурології ЛНУ з дипломом магістра.

Один із найактивніших учасників Громадянської кампанії «Пора!» у 2004—2005 роках.

У 2014 друзі та близькі люди Богдана Сольчаника видали його вірші, які автор ніколи не публікував і навіть намагався нікому не показувати. Читати!

Відзнака імені Героя «Небесної Сотні» Дмитра Максимова впроваджується під патронатом Міністерства молоді та спорту України, щоб відзначити діяльність по створенню найкращих умов для заняття фізичною культурою та спортом для людей з інвалідністю на всій території України. Учасниками Конкурсу можуть бути організації, ініціативні групи та громадяни України, які провадять активну діяльність у цій сфері.

Максимов Дмитро В’ячеславович (17 листопада 1994, Київ, Україна — 19 лютого 2014, Київ, Україна) — спортсмен-дефлімпієць, загиблий під час Євромайдану. Герой України.

Майстер спорту України, срібний та бронзовий призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року. Бронзовий призер чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) у 2012 року. Він був надією національної збірної команди України.

Прийшов на мирний мітинг демократично відстоювати Українську державу. Таємно, щоб не хвилювати рідних, Дмитро ночами охороняв барикади і допомагав стримувати атаки силовиків. У нього була прекрасна фізична підготовка. Він жбурляв каміння дуже далеко.

18 лютого, коли у людей кидали бойовими гранатами, Дмитро кинувся в сторону, де були поранені. Без щита він прийняв увесь удар на себе. Йому відірвало руку і понівечило тіло. Його намагались врятувати, але хлопець помер від великої втрати крові. Тіло було дуже понівечене, його впізнав тренер.

Спортивна кар’єра юнака лише починалася. Незважаючи на проблеми зі слухом, він писав музику, вірші і виконував свої пісні. Мріяв випустити перший альбом.

Антикорупційна відзнака імені Юрія Поправки. Юрій вивчав соціологію і право у КПІ, і, як запевняють його рідні, не міг бачити беззаконня і несправедливості. Загинув поблизу Слов’янська.
 

Поправка Юрій Юрійович (11 вересня 1995, Морозівка — квітень 2014, Слов’янськ) — студент КПІ (заочно, факультет соціології та права), учасник Революції гідності. Одна з перших жертв війни на сході України. Закатоване тіло Юрія було знайдене 22 квітня 2014 року разом з тілом Володимира Рибака. Герой України.

Після закінчення 183-ї столичної гімназії навчався заочно в КПІ на факультеті соціології та права. Працював у одному з відділень "Ощадбанку" Києва.

Активно підтримував Революцію Гідності, стояв на передовій. Був бійцем 23-ї сотні Самооборони Майдану. Псевдонім – «Патріот». Згодом приєднався до «Правого сектору», а під час сутичок із бійцями «Беркуту» отримав поранення в ногу. З початку протистоянь на Сході поїхав на Донбас, де 17 квітня разом з товаришами його було взято в полон неподалік від Слов’янська. 22 квітня тіло Юрія Поправки зі слідами численних тортур було знайдено у річці Торець.

Ольга Климко в свою чергу анонсувала появу ще однієї відзнаки найближчим часом –  імені Устима ГолоднюкаВідзнака буде покликана заохочувати тих, хто навчається у вишах Збройних Сил, щоб риси мужності і готовності віддати своє життя були втілені при вихованні наших військових.

Устим Володимирович Голоднюк (нар. 12 серпня 1994, м. Збараж, Тернопільська область, Україна — пом. 20 лютого 2014, Київ, Україна) — громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні самооборони майдану. Герой України.

“Зі щитом або на щиті”, — так у Спарті матері проводжали синів на війну. Про це у І столітті писав Плутарх. Минуло 20 століть — 20 лютого 2014 року на дерев’яний саморобний щит побратими підняли тіло народженого вільним — 19-річного Устима Голоднюка. Він загинув у бою. Спартанці казали: “Ви можете забрати у нас все, окрім права загинути за Батьківщину”. Куля увійшла йому в потилицю і вийшла над правим оком. Наші попали у засідку: одне місце — десятки загиблих. Куля увійшла підло, зі спини, пробивши блакитну миротворчу каску. Він біг уперед, але снайпери стріляли більше ніж з 10-ти напрямків: і спереду, і ззаду, і збоку.

Колись давно, у п’ятому класі, у школі Устиму сказали: “Ти названий на честь Устима Кармелюка — бунтаря, захисника українського народу. І ім’я твоє перекладається як “Справедливий”. Він насупився і відповів: “Побачите, я, коли виросту, теж стану Героєм України”. Устим виріс дуже швидко і несподівано. Майдан чекав на нього. Майдан був вигаданий такими, як він. Майдан створив його, зробив його Героєм і лишив у своїй історії навічно.

Правдивою Людиною Устим став у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. Три роки свого життя він віддав казармам, військовій справі, спорту, а головне — історії становлення української державності.

...Захід тривав. Слово було взяте представником Інституту Національної пам’яті Тетяною Привалко, яка розповіла про масштабний проект "Усна історія України" та запевнила, що пам’ять про героїв має і буде збережена, і насамперед - за допомогою рідних... Запис відбувається у рамках проекту "Майдан: усна історія". В Інституті записано вже 15 таких відеоінтерв'ю – кожен спогад і свідчення є безцінним, важливо зібрати їх якомога більше. Координує проект Ігор Кульчицький, син загиблого Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького.

Володимир Станіславович Кульчицький (нар. 25 липня 1949 — пом. 18 лютого 2014) — активіст Євромайдану. Загинув на Майдані Незалежності у центрі Києва 18 лютого 2014 під час штурму спецпідрозділу «Беркут». Герой України.

Киянин у другому поколінні. Був майстром на всі руки: знав столярну та слюсарну справи, володів навичками електрозварювання та багато іншим. Любив готувати страви для всієї родини. Спілкування з природою приносило йому велику радість.

Координатор зустрічі, Ольга Климко, запросила до слова й мене. Власний вірш "Тихо, батько іде...", який став піснею (та й читано його не раз і не двічі), - вимовляти, дивлячись ув очі Родини Небесної Сотні, було дуже важко. Я не знала, чи маю моральне право казати такі речі, до всього, була психологічно розібрана (прийшла на захід, так би мовити, лікарні і мене аж трусило)... Та своїм приходом я засвідчувала власний біль за чужих дітей. Надавало сил запитання Ольги телефоном: "Таню, як ви добрали таких слів??? Це саме те, що відчувають батьки..." Історія вірша складна і надривна, Оля просила її озвучити. А по заході, мама Героя (здається, Анатолія Жаловаги), зі сльозами дякувала за вірш про батька, мовляв, про матерів є багато віршів, а про батьків мало... І забрала аркуш із текстом собі...

Не могла не розповісти Родині про свою особисту втрату - Оксану Вітенко  (29.02.1987 с. Марківці Тисменницького району Івано-Франківської області - 05.04.2015, Івано-Франківськ), одну з перших волонтерок Євромайдану, яка внаслідок перемерзання на Майдані отримала запалення спинного мозку і через 1,5 роки боротьби за життя, поповнила Небесну Сотню... Для того, аби юридично доводити її "приналежність" до НС, батьки не мають сил... Їм достатньо того, що вони знають... Найближчим часом має вийти книга спогадів про Оксану... Києво-могилянська Академія започаткувала премію імені Оксани Вітенко "за сприяння гармонійному розвитку особистості". Дівчина мала 2 вищі освіти, знала 5 мов і, як могла, спонукала до саморозвитку інших, у всьому допомагаючи...

Родина Героїв Небесної Сотні визнала її одразу, як я почала розмову про неї - зала звелася... Це було невимовно щемно...

Що й казати, Оксанка заслужила - це була дивовижно стійка людина... На жаль, я не так вже й багато встигла дізнатися про неї за її життя. "Журналістка, перекладачка, поетеса, громадська діячка... Випускниця Києво-Могилянської Академії 2013 року (закінчила 2 факультети). Популяризувала українське мовознавство. Була одним з координаторів-волонтерів безкоштовних курсів вивчення української мови при Верховній Раді України. Одна з перших активісток Євромайдану в Києві, яку друзі називали Сонячною Дівчиною..." - пише про неї газета Марковецька Хвиля. Дякую долі, що наші шляхи перетнулися. Хоча сталося це майже за нелюдських умов, але ж сталося! Моя мати і вона опинилися в одній палаті в Олександрівській лікарні. Це було майже після трагічних подій на Майдані. Мама була важка, а Оксанка ще важча. Але вона виявилася найжиттєрадіснішим створінням від усіх нас! Ми розмовляли, читали вірші... Вона дуже любила поезію...

Декількома днями пізніше побачу в мережі ось це:

1) Допис від 26.02.2017 у групі Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні» у Фейсбук: "Сьогодні в Городенці проходить турнір з настільного тенісу пам'яті Сергія Дідича. Дякую за організацію цього турніру Районній федерації з настільного тенісу (Ігор Терлецький), районному відділу молоді та спорту РДА (Василь Чупрун) та районній організації ВО Свобода. Турнір зібрав фанатів цього виду спорту з Снятина, Городенки, Заставни."

Дідич Сергій Васильович (* 3 листопада 1969, Стрільче Городенківський район, Івано-Франківська область, УРСР — † 18 лютого 2014, Київ, Україна) — громадський активіст, голова Городенківської районної організації ВО “Свобода”, Сотник іванофранківської сотні на столичному Майдані, депутат Городенківської районної ради, в якій очолював комісію з соціально-економічного розвитку, засновник і директор туристичного клубу «Золоте Руно». Герой України.

Засновник і директор туристичного клубу «Золоте Руно». Активний громадсько-політичний діяч: був головою районної організації ВО «Свобода», депутатом Городенківської районної ради, в якій очолював комісію з соціально-економічного розвитку. Його життєве кредо: «Лиш той є гідним, хто робить світ кращим!» Сергiй мрiяв побачити весь свiт i всьому свiту показати свою рiдну землю. Перший на Прикарпатті почав розробляти туристичні маршрути сплавів по рідному Дністру. Ця річка, за планами Сергія, мала стати другим масштабним центром туристичного розвитку Івано-Франківщини. Планував зняти туристичні телепрограми про відпочинок на Дністрі.

СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ...

2) Допис від 24.02.2017 від прес-секретаря Президента України Святослава Цеголка:
"
В Україні з'являться державні стипендії на честь наймолодших Героїв Небесної Сотні - Назара Войтовича, Юрія Поправки, Устима Голоднюка, Романа Гурика, Дмитра Максимова. Відповідне доручення уряду надіслав Президент, виконуючи обіцянку дану родинам Героїв під час зустрічі 20 лютого.

Також запропоновано встановити стипендії у навчальних закладах, в яких училися або мріяли навчатися Герої Небесної Сотні - Сергій Нігоян, Дмитро Пагор, Іван Тарасюк, Олександр Плеханов, Владислав Зубенко, Василь Мойсей, Дмитро Чернявський, Ігор Костенко, Сергій Байдовський, Юрій Дяковський."

САЙТ  ПАМ’ЯТІ  НЕБЕСНОЇ  СОТНІ
http://heavenly-hundred.org.ua/

 

...Атмосфера зустрічі була дійсно родинною... Боляче було чути про поневіряння бідних родичів по судах - такі моральні тортури під силу не кожному... Помалу рідні розговорилися, йшлося про те, якими вони пам’ятають своїх рідних, про що вони мріяли, - і народжувалися нові ідеї реалізації їхніх мрій... Хтось кохався на книжках - створимо бібліотеку!, хтось обожнював туризм - створимо дитячі табори, хтось вмів робити руками ВСЕ - створимо гурток... чи започаткуємо конкурс... Важливо лише усвідомити: потрібні ідеї та ініціатива. Вагання і безліч питань слід відкласти вбік. І працювати!

Цього дня я переконалася: що б там не було,
У К Р А Ї Н А   П А М ’ Я Т А Т И М Е !
СПРАВЖНІШОГО ТИЛУ НЕ БУДЕ.

Нормальні люди такого не забувають і не пробачають...
Я щиро вдячна всім, хто не лишає Родину наодинці зі своїм горем...

 


ТИХО!  БАТЬКО  ІДЕ… (муз і вик. В’ячеслав Купрієнко, квартет "Гетьман")

 

 

СОНЯЧНІЙ  ДІВЧИНІ

…Я надто довго їхала до Тебе,
везла слова, які тепер – мара…
Як своєчасно все робити треба!!!
Душа Твоя – немов ота гора,
що, не дождавши волі Магомета,
є недосяжна. Зринула увись.
Безжальний оберт здійснює планета.
Терпляче Сонько змучене, озвись!

…Хоч як бракує Сонечка, – немає
його на білім світі між людей.
Я чую ще, як Ти розповідаєш
про свій «найкращий» найлихіший день…
В нім, розхитавши непорушну справу,
Ти раптом впала. Тілом. Назавжди.
А дух стоїчний мріяв без угаву,
що ноги знову матимуть сліди…
Чому найкращі гинуть на початку,
а наволоч – коли здобуде чин?
…Кому – життя, кому – лише життятко.
І тут, авжеж, тривалість ні при чім.

…Я ще тримаю неслухняні руки…
О, як би Ти не покладала рук,
якби!.. Людино, попри всі розлуки,
Ти нині там, де значно менше мук.
Смерть – не завада рідним спілкуватись
у світлі дні, у незворушні дні!..
…Терпляче Сонько з нашої палати,
Ти будеш вічно сходити в мені.

 

 Всего комментариев: 0