АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8





© Тетяна Яровицина, 2011



 » "Молоді серця" вшановують захисників
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

Концерт проекту НЕПЕРЕМОЖНІ до Дня Захисника Вітчизни
у Клубі за місцем проживання "МОЛОДІ СЕРЦЯ"

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

Сьогодні  проект НЕПЕРЕМОЖНІ разом із викладачами Клубу за місцем проживання «МОЛОДІ СЕРЦЯ» вшановували воїнів-захисників. Кожен робить свою справу. Воїни – боронять країну і будують її аж від самого кордону , жінки – допомагають, чекають і розраджують, діти – звеселяють і надихають. Не кожен одразу стає тим, ким він є, але всі ми вчимося БУТИ. У кожного – своя роль, яку маємо сумлінно виконувати.

Так було і сьогодні.
НЕПЕРЕМОЖНІ взяли у свої долоні всіх, ким може пишатися Клуб. Тож учасниками заходу були найбільше за всю історію проекту поколінь: наймолодшому сопілкареві – 3 рочки,



Давид із пісенькою про тата

найстаршому декламатору – 75.
 



 

Атмосфера заходу була сповнена довіри, щирості і турботи. Діти грали на сопілочках – поодинці,
 


дуетом


і тріо!


А їхній вихователь – поет, композитор, автор пісень, Віктор Іванович Лузан милувався та по-батьківськи пишався своїми вихованцями, в яких він вкладає свою душу - не менше.
 


Його син Микола разом із своїми вихованцями по гуртку гри на гітарі Артемом та Сашком продемонстрували чудове гітарне тріо.
 

Навіть і не віриться, що колись усі вони починали нині таку улюблену справу з нуля.

Вийшло малесеньке дівча і, соромлячись, прочитало вірш про Україну. Колись воно зрозуміє, що Нею треба пишатися!


Словами прекрасного українського поета Олега Ольжича знайомий багатьом киянам народний декламатор Михайло Орлюк нагадав нам, дорослим, що
 

«Державу не твориться в будучині.

 Державу будується нині».


І ці дітки таки будують її, хоча би просто очищуючи своїми талантами натомлені дорослі душі, осяваючи світ допитливими розумними очима.
 

Брати  Андрій і Дмитро
 


 

«Грядуть сини, барометри кирпаті.

Вони за все спитають завтра з нас»
 

Михайло Андрійович віршами незабутнього Симоненка  і своєю потужною енергетикою прокладав оцим "барометрам" шлях у майбутнє крізь наші серця. Також він, читаючи уривок з Гоголя у перекладі українською, був у ролі Тараса Бульби абсолютно органічним і переконливим, а отже – правив за старійшину проекту.
 

 

Якось дивно розуміти, що «Молоді серця» надають можливість всім бажаючим безкоштовно (у наш час!!!) і якісно навчатися музичному мистецтву. І не тільки. Листівки, якими Клуб вітав чоловіків-гостей заходу , віяли теплом і великою любов’ю тих, хто їх власноруч робив на гуртку прикладного мистецтва.

Ну, й основний склад
НЕПЕРЕМОЖНИХ порадував глядачів. Звучали вірші
 


пісні – народні,
 

сучасні
 

Юлія Вітранюк


та авторські.

 

В'ячеслав Купрієнко


І навіть інсценізувалася казка В’ячеслава Купрієнка «Мышонок и Мишко», яка  жартома народилася у автора внаслідок перекладу українською його чудових «Рассказиков о Мышонке».

Репліку "Я подивлюся, як ви це перекладете" не забудемо ніколи!!!)))
 

На жаль, мало часу залишилося В'ячеславові Миколайовичу для його пісень, які мають животворні властивості, пробуджують усе те найкраще, що в нас є, і одразу викликають бажання підійти і вдячно потиснути руку (що один із наших захисників тут таки і зробив), але протягом нетривалого (бо ж діти!) концерту я бачила, що людині було цікаво серед глядачів. Тому організатори концерту надто не засмучувалися. Бо у цю лиху годину людям із відкритим серцем способів для самовираження вистачає...

Воїнів-адресатів, відверто скажу, було небагато. Але очі, які були у наявності, світили зустрічним теплом і вдячністю. Багато емоцій ми сьогодні пробудили. І, щиро сподіваємося, що найбільше з усього, що нам вдалося – це розпалити у захисників України жагу до життя. Щасливі, що бодай ненадовго пекло війни залишилося за межами цієї затишної мирної зали, повної відданих Вітчизні людей, більшість з яких - молодь. Гадаю, Печерський центр соціальних служб, представник якого був присутній на заході, це засвідчить.
 

Щиро дякуємо Керівникові Клубу
Даценко Світлані Анатоліївні
за те, що її колектив закладає в діток вірні цінності,
а також усім, хто цей Клуб підтримує!

 
СЛАВА НАШИМ ВОЇНАМ!!!

 

А  ВІН  ІДЕ…

 

А він іде, покинувши кохану,

туди, де  звірство й людяність зійшлись…

А він іде долати нездоланне,

забувши про намріяне колись...

Він ще не знає про фантомні болі.

Він повний сили, віри і снаги

та відданий країні і любові.

І навіть поважає ворогів...

 

До чого байки?..  Хочеться до сказу

прожити добру мірку власних літ

у спокої, у мирі, без відрази,

віддавши серце стомленій землі!..

В палкій любові викохати діток

без воєн і кривавих перемог...

Онукам зачаровано радіти

і зустрічати немочі удвох…

І жити. Жити! Скільки стане серця…

В полоні поцейбічної краси

дивитися на світ в чотири скельця

і лагідно всміхатися до всіх...

 

Він зброю взяв. І взяв себе у руки.

«Комусь же треба», – стримано сказав…

Зітхнув – і рушив в напрямку розлуки…

Хоч все, що малось, кликало назад…

Але земля дурним волала криком!

Поясниш достеменно їй хіба,

як важко бути справжнім чоловіком,

якого в бій покликала доба?!.

 

 Всего комментариев: 0