АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» ТЕНДІТНА СИЛА і не тільки у Бібліотеці імені Садріддіна Айні
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-13. Вшанування Шевченка
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Бібліотеці імені Лесі Українки
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-12. День Соборності
» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Дорослим на виріст
 

АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ * НОВИНИ

Сьогодні, в день інавгурації п'ятого президента України,
ми провели символічний захід

"ДОРОСЛИМ НА ВИРІСТ"

Зустріч проводилася 
у бібліотеці №15 для дітей Голосіївської ЦБС міста Києва,
в Літературно-художньому салоні "Грінівська вітальня"
в рамках святкування Міжнародного дня захисту дітей.

АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ * НОВИНИ


То ж цього разу ми вирішили пильно прислухатися до голосу нашої зміни. Бо її вустами говорить майбутнє.


Читали вірші, співали пісень, розмовляли на теми Батьківщини, мови, рідного міста, родини, дружби, любові. Не оминали й найболючіших питань: війни і експансії, суперечностей між співвітчизниками, шляхах виходу зі становища, що склалося. Розмовляли про хороші і погані рисах українців, їхні добрі і погані звички. Дискутували. Будували плани на майбутнє, мріяли і ділилися згадками про щасливе дитинство...

Спочатку захід планувався для шістьох учасників – творчих особистостей Тетяни Яровициної, Тетяни Белімової та Ганни Коназюк з їхніми дітками. Трошки пізніше до нашої ініціативи приєдналися чудові виконавці авторської пісні Тетяна Доміловська та В'ячеслав Купрієнко, за що їм величезна подяка! Коли в наш важкий час люди знаходять час для спілкування з дітьми, це дуже важливо! Тільки так матимемо шанс не допустити остаточного розриву поколінь.

Ніколи не думала, що наші дітки боятимуться спати, боятимуться жити, що мені колись не стане слів, аби пояснити дитині, чому дорослі люди, наші співвітчизники і громадяни сусідніх держав коять страшні речі! І взагалі, коли доростаєш до статусу батьків, починаєш дивитися на світ інакше. З'являється незнане досі відчуття відповідальності. За дитину. За власні вчинки. Навіть за вчинки сторонніх дорослих людей...

На дитячі запитання хочеш не хочеш, а мусиш відповідати якомога правдиво, інакше твоє існування не має сенсу. Чому іноді так відбувається, шановні дорослі, що самі чинимо всупереч тому, чому научали? Чому черв малодушності часом підточує нашу гідність? На нас дивляться діти, ми мусимо подавати їм гідний приклад.

Не втримаюся, приведу посилання на свій вірш "Мой ребёнок сегодня назвал нас «страной идиотов»... ", написаний по гарячих слідах лютневих та наступних за ними подій (настрій відповідний, даруйте). Вірш, який сподобався багатьом, а надто – росіянам. Це як у тій приказці, коли в чужому оці бачиш скалку, а в своєму і колоди не видно... З одного боку – те, що відбувається, є невідворотним історичним процесом. З іншого – від нашого "сценарію" не застрахований жоден з братніх народів. Люди добрі! Ми і наші діти не хочемо щоб таке було у нашій країні: ані на сході, ані на заході, ані в столиці! Ми не побажали б такого навіть і ворогам...
 




 

То ж сьогодні ми слухали наших маленьких розумників. Навіть записували їхні побажання нашому новообраному президентові, який до того ж щойно став дідом!

Керував процесом дядя Микола Шошанні. Колись це буде історією... А доки це... Ні, не просто слова. Це – щирі побажання та величезні очікування. Наші діти подорослішали, ба навіть постарішали за цю зиму... Пане президенте, та всі розумні люди, які є в нашій державі! На Вас наша надія!

Творча зустріч складалася з двох частин: серйозної (патріотичної) і відволікальної (не розважальної, бо, з огляду на події в державі, нині не до розваг...). 

В першій частині ми з донечкою читали вірші її мами.

 




КОРЕНІ

Я – звичайне струнке дерево,
що зросло на землі батьківській,
над Дніпровим крутим берегом,
під зухвалим вітрів натиском.

Маю друзів – дерев-братчиків,
та нема поміж них злагоди.
Виглядають талан (ач які!)
той – зі сходу, а той – з заходу…

Щось доводять одне одному.
До «дебатів» своїх втягують,
а чи є у них сенс? Жодного.
То ж без мене, гаразд?! Дякую.

Будуть сотні питань спірними,
а обставин лоби – дужими,
ми ж потрібні землі вірними,
ми потрібні землі мужніми!

Як терпіти ганьбу братську, то
краще бути ущент зламаним!
Є на сході рідня – батькова.
І на заході є – мамина…

Та не треба мені клястися,
в тім, що стовбури вкрай зморені!
Не гризіться хоча б! Згляньтеся!..
Невимовно болять корені.

                                       2011 р.


 

Гості слухали уважно. З нами був чудовий фотограф Костянтин Семицький (ось він, праворуч!),

 


який не проґавив класні кадри!

 



Після того мала слово переможиця цьогорічного конкурсу романів "Коронація слова", авторка відомого роману "Київ.ua" Тетяна Белімова, яка завітала до нас зі своєю дружною родиною: чоловіком та трьома дітьми!
 


Тетяна читала свої новели для дітей "Хвилі цунамі" та "Нене (бабуся з Азербайджану)". 

Ось невеличкий уривочок з "Хвиль цунамі"...

"Тато знімає окуляри і дивиться на тебе. «Що тобі?» – стиха промовляє він. Сльози підступають тобі до очей і щось деркотливе лоскоче горло (а раптом ці хвилі-цунамі прийдуть до тебе саме сьогодні? і тато з мамою будуть спати й не прокинуться?). Ти боїшся зізнатися у цьому навіть собі, а про те, аби промовити це вголос, навіть і не йдеться! Але ж… Але ж темрява так близько! Вона шкребеться за вікном і лише й вичікує, як би задмухати лампу на столі і вдертися сюди, до вашого затишного помешкання!

- Чи на війні було страшно? - нарешті вичавлюєш ти пошепки і відразу опускаєш очі (ти вже знаєш, що твій тато не любить говорити про «це»).
- Так, було страшно…
- відповідає він після довгої (тобі здається вічної!) паузи, - А найстрашніше було, коли я, поранений, потрапив у полон. Якби не твоя мама, я б не вижив…
- Вона тебе врятувала?
- Так!
- Вона лікувала тебе?
- Певним чином…
- Але ж мама грає на піаніно, а не лікує людей!

Тато притягує тебе до себе і саджає на коліна (таке рідко трапляється, тому ти цінуєш кожну мить і з задоволенням вдихаєш цей його рідний запах)..."
 

Доки Тетянка читала, її малеча тулилася до неї. І не була зайвою! Навпаки. Від цього Грінівська вітальня нагадувала справжній дім. Дім, до я кого хочеться повертатися.
 


Старша Тетянчина донечка Софія заспівала пісню "Ніч яка місячна". Чекаємо на Софійку на наших майбутніх заходах!
 



 

Після того для нас заспівала українських пісень  світла людина і чарівна виконавиця  Тетяна Доміловська.
 


Потім слово взяла найменша учасниця заходу - гостя бібліотеки Іваночка. Читала вірші українською. Аби їй було не боязко, я тримала її за руцю.

 


Потім ми разом із нею дарували учасникам і гостям листівки від "Фотофабрики" (які, до речі, віднині можна придбати в книгарнях "Є" та "Читай-город") та пригощали нових друзів яблучками. Вчилися бути щедрими. 

 

"Піаніно" (стронґовський)


 

"Боже, бережи Україну!" (Катя Дудник)


 

"Як козаки листівки відправляли"


Поміж першою та другою частинами були фотосесія,

 


 

та чаювання.
 



 


 

Другу частину розпочали Ганна Коназюк із синочком Богданом. Для нас звучали мамині вірші та вірші улюблених класиків.
 


Дуже схвилював усіх поетичний діалог із сином.


ДІАЛОГ

Улюблену розбила чашку.
Її не жаль...
Смичком своїм торкнувся важко
Душі скрипаль.

Утратами вона побита
Лихих подій,
Кривавими дощами вмита
Вчорашніх мрій.

- Ти плакала ще до світання,
Щоб я не чув.
Я, мамочко, твоє страждання
Усе ж відчув...

Всміхаєшся. І навіть двічі.
Мов крізь вуаль.
Вдивляюся тобі у вічі -
А там печаль.

- Синочку мій, ще не дорослий,
Вже не маля...
Поранена кинджалом гострим
Кричить земля!..

Загинули чиїсь синочки,
Чиїсь батьки.
І хрестиком на їх сорочки
Лягли рядки.

- У тебе, мам, коли й не плачеш,
Біжить сльоза.
Чомусь мене міцніше горнеш -
То лиш гроза!..

- Ні грому і ні блискавиці
Вже не боюсь.
За тебе, рідний, за Україну
Я помолюсь!..

© Ганна Коназюк

 

Потім на сцену вийшов справжній казкар, виконавець пісень і добрий товариш нашої громади В'ячеслав Купрієнко. Ну, тут нам усім треба вчитися!.. Йому вдалося розшевелити нашу замислену малечу, читаючи казку "Мишеня і математика" зі своєї майбутньої книги, співаючи добрих і повчальних дитячих пісень,
 


роблячи із дітками поробки з паперу.

 

Як виявилося, діти прогресу не дуже вміють щось робити руками.  Але бажають навчитися!

 


Також у своєму виступі В'ячеслав Миколайович (або ж просто дядя Слава) підняв тему дружби, розпитав дітей і дорослих, хто як її розуміє. Розповів, якою він бачить її сам.

 


Всі були у захваті: і діти, і дорослі! Саме тому цю людину з неповторною енергетикою завжди чекають на будь-яких творчих заходах!

Потім  ще трохи дитячих віршів...
 


і чарівних пісень з нашого дитинства!
 


Страшно сказати, скільки років минуло... Зараз все по-іншому: діти слухають інших пісень, граються у серйозні іграшки, володіють комп'ютером, майже не читають книжок...

Атмосфера була теплою і затишною. Лунав дитячий сміх, відбувалися речі, які можливі в нашому житті лише за присутності малюків!
 





Всі учасники отримали призи від Бібліотеки. Моїй донечці пощастило теж. Ми отримали у дарунок "Алые паруса" Олександра Гріна видання - ровесника її мами (раритет!). Вже час доні опановувати нові горизонти!
 


По завершенні заходу завідуюча бібліотеки Алла Іванівна Дубенюк провела екскурсію бібліотекою. (Відкрию Вам велику таємницю: ця жінка працює не тільки директором, а ще й творчим магнітом!)
 




 


З величезним захопленням ми роздивлялися малюнки татарських діток.
 



 

А ще наші діти із подивом спостерігали за роботою патефону (!!!) у кімнаті-музеї Олександра Гріна. Шкода, що дорослі не додумалися задокументувати їхні обличчя! Був би неповторний кадр...


Я здійснила свою дитячу мрію: погойдалася на кріслі-гойдалці, та ще й  під акомпанемент Алли Іванівни на фортепіано!  Діти теж не оминули такої пригоди. Богданчик вийшов на фото краще за всіх! Йой, де мої дванадцять років! ))

 


Ще ми побачили газету "ПРАВДА", датовану 9 травня 1945 року. Щось защемило всередині... Ну, Ви розумієте, про що я...


Наостанок хочеться звернутися до творчих людей: дорогі мої, зустрічайтеся, спілкуйтеся з дітьми! Не залишайтеся осторонь у цей важкий час. Діти мають знати, що на світі є й інші добрі люди, окрім мами і тата. Замисліться про те, що вони бачать з екранів, що вони чують з дорослих розмов? Чи варто зайвий раз казати про те, що світ здається їм незрозумілим і ворожим? Хтось має дарувати їм тепло і надію! Марно розраховувати на самих лише вчителів і вихователів. Їм конче потрібна Ваша допомога!




 

Відігрівати маленьких людей, розпалювати в них жагу до життя та любов до Слова – робота важка і відповідальна, але я вірю: в нас все вийде!

 Всего комментариев: 0