АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » 4 вересня 2013 р. День пам'яті Василя Стуса
 



Вночі 4 вересня 1985 року на сорок восьмому році життя, на шостому році ув’язнення за невідомих обставин Василь Стус загинув у карцері «табору смерті» 389/36 біля села Кучино Пермської області.





Дощовий ранок 4 вересня почався у мене на Хрещатику, 26 — у прямому ефірі програми "Знакова постать" з Галиною Дацюк на каналі "Культура" (72,8 Fm). На програму я потрапила з легкої руки громадського діяча Василя Васильовича Овсієнка, якого ми запросили до участі у вечорі пам'яті Василя Стуса, що запланований на 19-30 сьогодні у рамках Міжнародного кіно-поетичного фестивалю "Каштановий Дім", що триватиме з 4 по 8 вересня в Києві.

Звісно, я йшла на передачу з метою анонсу майбутньої події та нагадування Україні про її славного героя. Спілкування з ведучою програми та слухачами було щирим і цікавим, тому обійшлося без зайвих хвилювань. І добре, бо я мала економити душевні сили. Проте, часу було досить багато, пані Галина та слухачі цікавляться і молодими паростками в літературі, тому довелося почитати трохи власних віршів, ба навіть торкнутися болючих питань сьогодення української молодої літератури. Щаслива, що мені довелося поспілкуватися з однодумцями і людьми зрілого віку - програма була побудована у формі постійного діалогу.

Потім ми купили квіти — і поїхали вклонитися могилі Василя Стуса. З нами була людина, яка задля цього здолала відстань у 2 тис. км. Так, ця людина — Ірина Василівна Таще — російська жінка з великим серцем, котра широко розкрила мені очі на роль Василя Стуса в світовій літературі, на його трагічну долю. Сталося це під час відвідин Музею ГУЛАГу "Пермь-36", про який я писала у фотозвіті.

Аж ось ми на кладовищі.

 
 

 
На подив, на могилі Василя лише один букет квітів. А вже 11-та ранку. І це день пам'яті Героя України!!! Ми хоча б у цей день очікували побачити тут людей. Шкода...


Зрання, як навіжений, періщив дощ. Потім трошки стих, потів став падати знову. Проте, коли ми вийшли з машини, він вщух. А коли підійшли до могили, раптом розвиднілося і визирнуло сонечко. Стало якось по-літньому тепло і затишно.
 


На кам'яному хресті Василя вибито уривок з його вірша "Ярій, душе!"

 
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини 
на чорних водах — тінь її шукай, 
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута, 
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.


                                         Василь Стус

До нас підійшла, голосно нявчачи, кицька. Нагодувати не було чим. Та, як виявилося, вона не просила. Просто стала тертися об ноги. Нікого не минула. І була з нами доти, доки ми були при могилі. Говорили, згадували Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого (яким теж поклали квіти). 

Юрій Литвин, Олекса Тихий —  ці імена менш знані, але заслуговують на достойне вшанування. Вони відроджуються із безвісти завдяки однодумцям, що дивом вижили в таборах і присвятили життя відновленню історичної справедливості. Такою людиною є український політв’язень радянських часів, історик дисидентського руху Василь Васильович Овсієнко. Ось що він пише у своїх роздумах.

     «Здається, в'язь колючого дроту, яка туго єднала цілі покоління українців, урвалася. Дай, Боже, назавше. Але не всі знають – а хто й не хоче знати, – чиїми і якими надзусиллями розривався той колючий дріт. І що не були ті люди "залізні, із пластику, шкла і бетону”, як писав Василь Стус, а зліплені вони були з такого самого тіста, що й кожен з нас.
       Що їм так само боліло і мерзло тіло, як болить і мерзне кожному, їм так само хотілося поживи, тепла і ласки, як кожному з нас. І не гартував Господь тих людей в огненній печі – вийшли вони з тієї ж життєвої дійсности, що й усі ми. Що не вродилися вони героями, як тепер їх намагаються зобразити і тим ніби пояснити власну неучасть у не таких давніх подіях.
     Одним вони вирізнялися з-поміж "простих совєтських людей": поводилися нормально, згідно з приписами християнського морального вчення і згідно з національними традиціями. Та коли величезна більшість українців похилилася і призвичаїлася до ненормальної поведінки, то життя нормальних людей на такому тлі справді здається подвигом.»






 
Дивлячись на це фото, радію світлою радістю. Я виконала свій обов'язок — провела до могили поета його щиру шанувальницю з Росії. Власне не тільки я, і не тільки її. Ірина Василівна приїхала з донькою Ксенією, яка тихо стояла поряд, плакала... А допоміг нам здійснити спільну мрію В'ячеслав Купрієнко. Якщо мене спитають, хто з моїх творчих знайомих найнадійніший — то це він. А ще він завжди там, де є щось справжнє. (Імітація не наш стиль). Дуже вдячна йому за фото! Доля справжніх героїв — залишатися за кадром...


Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя....


                          Василь Стус
Після того ми поїхали до ст. м. Житомирська, де у сквері відбувалося насипання кургану пам'яті Василя Стуса його прихильниками та однодумцями. Місце знайшли швидко — за натовпом, стягами та парасолями.
 

Підходимо ближче.


Аж ось і сам курган пам'яті Василя Стуса.
 

За українським звичаєм, як колись козаки насипали кургани шапками, мої сучасники мали змогу додати грудку землі з власного двору, що ми й зробили.



Було багато промов, та я скажу про одну, яка мене зачепила - слово політв'язня радянських часів, учасника експедиції з перепоховання В. Стуса (1989), історика дисидентського руху Василя Овсієнка. Воно було щире і чисте, без політичних гасел. Саме такі люди підносять наших героїв на світовий рівень, а політики лишень нівелюють їх. Слухаючи деякі промови, моя російська гостя зіщулюється і починає задкувати, сунеться поближче до справжнього чоловіка, що нині є з нами. Мені трохи ніяково. Бо "ворожа імперія", про яку згадують, мені ЩЕ невідома... Там живуть такі от прості і щирі люди, як Ірина Василівна. І справа не у країні, а в ідеології. Якби залишалися всі людьми — не потрібні були б і кордони.


 
Побратима Василя Стуса люди слухали уважно, без огляду на те, хто під яким прапором прийшов...


А це я вперше знайомлюся з Василем Васильовичем - людиною, яка ще зовсім не знаючи мене, зробила мене багатшою за усіх. Я читала багато його публікацій щодо Стуса, Литвина та Тихого, була на презентації книги "Василь Стус. Поет і Громадянин" і просто по-людськи вражена потужною силою духу цього чоловіка. Коли спілкуєшся з такими людьми, розумієш, що на менше вже не згоден.


А це Василь Васильович показує дітлахам, яких тут досить багато, атрибути табірного життя.


Після цього ми поїхали на відкриття фестивалю "Каштановий Дім" до Національної спілки письменників. Мали встигнути. Згодом, зробивши декілька маневрів, поїхали готуватися до заходу та зустрічати гостей.

В Будинку кіно було досить багато народу, тривали сеанси, то ми сіли готуватися у затишній кав'ярні, що коло Синьої зали.
 
До нас долучився Василь Овсієнко, і Ірина Василівна, яка особисто знає пана Василя, швидко знайшла спільну мову з чоловіком у чорній вишиванці. 
 
 
Василь Овсієнко дуже багато зробив для їхнього Музею (для тих, хто не знає, він відбував покарання на зоні особливо суворого режиму — на тому самому місці, де є зараз музей). Ми стали єдиною командою, яка має спільну високу мету. І не було вже жодних кордонів. 
 
 
Захід через накладки розпочався із значним запізненням. Треба віддати належне людям, ніхто не пішов. Тішило також і те, що багато хто прийшов на мій заклик по радіо "Культура". Люди дорікали нам, що вони зовсім нічого не знали про цей фестиваль, який вже відбувається в столиці вдев'яте. Самі розумієте, будь-яка реклама це величезні кошти. Гей, спонсори та шанувальники! Не мовчіть. Розповідайте про фестиваль знайомим! Бо пресс-релізів у мережі, афіш і флаєрів замало.

Отже, почали.
 


Коли отримуєш шанс доторкнутися до історії, хвилюєшся. Але мусиш робити те, що повинен.

До речі, декілька слів про підготовку цього заходу. Готуватися стали заздалегідь, коли Ірина Василівна, приурочивши свій приїзд до дати загибелі Стуса, повідомила мене про точну дату приїзду. Проте виявилося, що у не такому ж великому Києві віднайти причетних до цієї величної особистості, не так вже й просто. За певних причин у нас півтора місяці (!) пішло тільки на те, щоб вийти на Василя Овсієнка, який у цей день просто нарозхват. Через людей знайши пана Василя, вмовили відкласти інші плани, підтримати нас у нашому починанні. Щиро вдячна режисеру, композиторові та виконавцю Сергієві Морозу, що скерував нас до нього. Отже, цього вечора із нами були найкращі люди, з якими мені доводилося виступати.

Вечір пам'яті розпочато було із вірша-присвячення всім гідним людям, які роблять велику справу. Пролунав живий голос Василя Стуса. Під час хвилини пам'яті стояла мертва тиша. Потім ми читали вірші.

 

 

СЛОВО

Ми дуже часто од душі,
Од серця мовим...
А слово ж може задушить.
Чи стане слово,
Неначе кістка — не дихнуть,
Не продихнути.
Допоки слова не збагнуть,
Не перечути.
В словах не вихлюпни з грудей
Ти серця свого,
Котре під горло підійде
І мучить довго.
Бо в кожнім покрику гучнім,
У кожнім слові,
Ми наші мрії, наші дні
Згубить готові...
Свої радіння і жалі,
Свої тривоги.
Велеречивих на землі
Рятуйте, боги.
                         
                        Василь Стус
ВЕРЕСНЕВА ЗЕМЛЯ

Я до тебе прийду і змовкну.
І нічого тобі не скажу.
Пожури ти мене,
Пожур —
Вже чи лагідно, чи жорстоко.
Земле рідна! Сором мені —
Що докину до твого золота?
Марно зринули юні дні,
Нині ж сушить мене гризота.
Разом з осінню я догорів,
Листям осені опадаю,
І між млисто-гірких вечорів
Неприкаяний, сам блукаю.
Осінь крилами в груди б'є.
О, Вкраїно моя осіння!
Чом забракло мені уміння
Звеселити серце твоє?
Голубінь моя, голубінь!
Розтривого моя і муко!
Чом не можу я дать тобі
Своє серце — у добрі руки?
О, коли б то, коли б я зміг!
Рідну землю, тривогами краяну,
Проорав би, як переліг,
В ріллях радості неокраїх!
Земле рідна! Тобі одній
Я волів би служить до скону.
До твоїх до прийдешніх днів
Дотягнутися б хоч рукою.


                          Василь Стус


Було показано слайд-фільм "ГУЛАГ очами сучасника (100 кадрів з Музею пам'яті жертв політичних репресій "Пермь-36" та фільм про ГУЛАГ. І перший і другий — любительська зйомка ентузіастів.


Проникливо читав вірші Василя Стуса про буття в'язня київський поет Віктор Нагорний. Від мене і глядачів йому за це велика подяка.
 


 

* * *

Гаряча ложка юшки — як молитва:
прозоре тіло миттю освіжить
і дух зогріє. Ніби лезо бритви,
той відігрітий дух в мені іскрить
і ловить сонця радісну порошу,
сріблішає, світлішає, стає
на рівні горя. Боже, дуже прошу —
не забери од мене, що моє,
і не додай того, чого не праг я,
що залишає в серці чорний шрам.
Зігрітий дух шумує, наче брага,
і прагне йти у вічність — напролам.

                          Василь Стус

* * *

Здається, кожен день до мене йдуть листи —
від рідних, від коханих, від знайомих.
Лише в нічному снінні є питомий
знак, що тамдесь є син і там є ти,
моя голубко вижурена, люба,
ти за межею, за ріллею, там,
куди, аби я волю дав чуттям,
на ліктях зміг би доповзти. До дуба,
у бурю зламаного, до сосни,
що глицею у моторошні сни
увійде владно, ніби смерть-загуба.
Там хата спить, як курка на паркані,
там чорний стіл од туги аж лящить.
І все мені від поночі іржить
муругий кінь у сонячнім аркані.


                          Василь Стус

 

Ірина Василівна була схвильованою, щирою і навіть трохи україномовною (бо ж «як можна інакше на землі Василя Стуса?») Вірш Василя Стуса «Ще вруняться горді Славутові кручі…» у її прочитанні присутні зустріли гучними оплесками.

 
Цієї зустрічі вона мені відкрилася не як екскурсовод "з того страшного місця",

а як філолог, залюблений у творчість поета, в українську мову. (Я ще ні від кого не чула такої кількості запитань щодо... всього!!! Нашій молоді б повчитися... Яке щастя, що мені зустрілася ця жінка..............) 

Люди слухали з повагою та хвилюванням. Звісно, хотілося б більше молоді у залі. Хай там що, а анонсів в інтернеті вистачало...
 


Справжнім відкриттям для всіх став лауреат премії імені Василя Стуса виконавець Сергій Мороз. Його осяйна промова про світлу силу творчості Стуса нікого не залишила байдужим. А про виконання пісень на вірші Василя Стуса годі й казати... 
 
 



Він сказав найголовніше. Те, чого мені не вдалося сформулювати впродовж багатьох років. Перед кожною людиною постає два основних питання: МАТИ або БУТИ. І вибір кожний з нас робить сам. Є багато таких людей, які мають, а їх немає... Дякую Вам, пане Сергію...........

 

 
По праву приналежності до історичних подій головне і заключне слово взяв Василь Овсієнко. Він був переконливим і стриманим, як і належить людині, яка є рушійною силою історії. Неперевершено читав вірші Стуса — так само як той читав їх у камері за земного життя. Земне життя Василя трагічно обірвалося. Та людина жива, доки її пам'ятають. І Василь Васильович робить все задля того. Він укладач унікальної книжки, яка має близько 700 сторінок живих спогадів про Стуса. 74 людини засвідчили свою пошану і захоплення постаттю Василя. Уявіть собі, яка це колосальна робота! Я вклоняюся цій людині........


 
Як і школярам коло кургану, Василь Васильович показував нашим гостям атрибути табірного життя. Ключі від камер "табору смерті", в якому йому дивом вдалося вижити - це ключі від тієї страшної епохи...


 

Наостанок хочу наголосити на унікальності цього заходу. Все побачене і почуте в такому форматі — щирому єднанні двох народів - погляді на Василя Стуса як на особистість і поета світового масштабу з минулого і сьогодення, з України і Росії   н е п о в т о р н е. 

Ми обєднували, а не роз'єднували!!! Захід відповідно був двомовним. Звучали навіть вірші Стуса у виконанні студентів театральних вишів Москви (в перекладі їхньою рідною мовою). Шанувальники твочості Стуса засвідчували, що нічого подібного вони не бачили. Так що я щиро вітаю тих, хто прагнув бути на цьому заході і став до нього причетним!
 
А це ми, втомлені та горді...
 
 
А це ми разом із шанувальниками творчості Стуса  і організатором фестивалю Андрієм Борисовичем Грязовим (праворуч)



Окрема подяка:

Андрію Грязову
та Оксані Боровець
за благословення на проведення вечора пам'яті у рамках фестивалю,
Василеві Бартовщуку за технічну підтримку,
Анні Семеновій та В'ячеславові Купрієнку за фото та відеоматеріали,


 
а також всім ентузіастам і однодумцям - за вміння шанувати справжнє.
 
З повагою, 

організатор та ведуча вечора Яровицина Тетяна
 
 


Татьяна Гарг    (08.10.2013 11:46)
Какие вы молодцы, Танюш! Читала и - то ком к горлу, то слёзы на глаза (от переизбытка чувств)... Спасибо Тебе за дело и за слово!
Ответ:
Дякую, Танечко. Власне, нічого надзвичайного у наших діях немає. Просто якось життя до того підвело, за що йому невимовно вдячна!


Василь Бартовщук    (08.09.2013 15:59)
Теж дещицю написав:
"https://www.facebook.com/notes/василь-бартовщук/літературні-тусовки-стус-та-поступ/533052470099896"
Ответ:
Витягла з соціальної мережі, щоб не загубилася та дещиця. Цікаві думки...


Олег Бондар    (06.09.2013 12:56)
Тут слів, що б не казав я, буде мало
Уклін земний Фортуні, що звела
Мене з тобою, поетесо вдала,
Що робить тихо славнії діла...

Земний уклін Тетяні й В'ячеславу...
Обійми, потиск мужньої руки...
Ви - принесли Державі нашій славу,
Що зроблено, то житиме віки!

Завжди ваш,
Олег Бондар,
харків'янин.
Ответ:
Дякую, Учителю!


Ігор Рубцов    (05.09.2013 19:22)
Добре отримувати інформацію із перших уст. Національне радіо дало стислий репортаж, а тут така розгорнута доповідь. Дякую, Танечко!
Ответ:
Дякую, друже, що цікавишся.
Проте... Якщо не ТИ, то ХТО???

 Всего комментариев: 4