АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» ТЕНДІТНА СИЛА і не тільки у Бібліотеці імені Садріддіна Айні
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-13. Вшанування Шевченка
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Бібліотеці імені Лесі Українки
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-12. День Соборності
» НЕПЕРЕМОЖНІ-28 о Дня Гідності та Свободи
» Згадуємо добрим словом Захисників України
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Новгород-Сіверському
» НЕПЕРЕМОЖНІ-26, Межигір’я
» ЗНАЙ НАШИХ: Українська докласична поезія
» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Чесна проза про День Народження
 

 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. ЧЕСНО ЗВІТУЮ )))

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

Вперше в житті мені закортіло написати звіт про День народження. Напередодні я гиркала на всіх, що не святкуватиму, не прийматиму подарунків і відправлю усіх лісом… Таке зі мню буває від перевтоми… А приводів для цього останнім часом аж забагато. Але то життя, нічого не вдієш…

Про все не розповіси, але ж спробую змалювати дещо.

Першою зі ступору мене вивела доня, вклавши мені до рук сувій, що виявився грамотою «ЖІНЦІ, ЯКУ ВСІ БОЯТЬСЯ», виданою Мінєстєрством соціальних справ. Кіт одразу ж підтвердив мій статус, помітивши диван. І коли я мовчки стала витирати, він присів на всі чотири лікті і вилетів геть із кімнати. Змова, та яка влучна!))

Потім було багато книжок і квітів у подарунок. Книжки – найвагоміші, квіти – пречудові, як я люблю. Тут – і жовті хризантеми, мої улюблені, і іриси з «укропом», і хризантеми у кольорах національного прапора, і одна велика пурпурова хризантема, і букет із дрібних хризантем, у центрі якого калина, – для мене це взагалі дивина! Всі різні, жодного повтору… Я сама обожнюю дарувати квіти – надто, коли є нездоланне бажання зробити це.

Ранок розпочався з теплої зливи привітань у фейсбуку, яка тривала до вечора. І до ранку. І ще якнайменше один день. Понад 120 привітань. На стіні і повідомленнями. Люди часом таких добирали слів, що вниз по спині бігли мурахи, а на зворотному шляху приносили відчуття справжнього щастя. Про телефон узагалі мовчу, ледь устигала брати слухавку. Даруйте всі, хто не був почутим, – мій старий телефон не ідентифікував усіх додзвонювачів. Отже, скупали мене у такому світлому добрі, що душевний стан на кшталт здутої консервної банки було подолано. Таке враження, що у мене ювілей.))

Дорогою на роботу мене чекав приємний сюрприз, який додав сонця і без того ясному дню. Ну щастить мені на несподіванки! А потім на роботі мій скромний пиріг з яблуками перетворився на скатертину-самобранку і вийшов теплий обід у тісному дружньому колі. Час від часу я "ведуся" на побажання заробляти на життя власними здібностями і обмірковую, яким чином це є можливим, і щоразу розумію, що не маю сил відірватися від колективу, який я дуже люблю. Звісно, я про найближчих, найвірніших, найтурботливіших, які розуміють всі мої лікарняні, несподівані відпустки і хронічно бліду мармизу.

Це диво - від адміністрації...

Потім серед інших дзвінків був і дзвінок з Гринівської вітальні, яка, в особі берегині цього чудового закладу Алли Дубенюк привітала мене і повідомила, що один наш спільний знайомий волонтер наразі п’є чай за моє здоров*я у бібліотеці. Ім’я цієї людини вибило з мене піднесений видих. Приємно, що такі люди пам’ятають… дякую Бібліотеці, що допомагає таким людям!!!

Наступним сюрпризом виявився дзвоник Галини Яблонської із пропозицією зайти в гості. Слова «скучила» від Людини такого лету подіяли магнетично, і попри справи я у власний день народження опинилася у неї у гостях.

Слухайте, як скромно живуть у нашій країні отакі сподвижники! Скажімо, Галина Гілярівна, повний кавалер ордену княгині Ольги, не має нічого зайвого, що би кинулося в око, викликало відразу. Звичайна квартира звичайної літньої людини. Але я дивлюся в її очі – і мені жити хочеться. Довго.

Вирішили поточні справи, погомоніли і я побігла далі.

А далі був квартирник Олега Максименка і Юрія Євсеєва.
 

Не стільки я встигла насолодитися вечором друзів, аж ухопила належні мені (як виявилося) дарунки і квіти – і побігла до стареньких батьків. Чим старіші батьки – тим більше вони чекають нас, молодих. Сіли у тісному колі, але повним складом (нарешті, після 2х місяців лікарень), скромненько повечеряли і лягли спати.

А перед тим я знайшла посеред кімнати залишений друзями подарунок – мультиварку. Живемо ми, з огляду на здоров’я, небагато, і про речі, які є звичними для багатьох, часом і не думаєш. Чого дарма думати? Звик до дідівських методів – і не булькай. А тут – така розкіш! Друзям-БІЖЕНЦЯМ набридло дивитися на мою виснаженість – і от результат. Мою гнівну подяку ці добрі люди записали на диктофон – певно для історії. Аби долучили артефакт до Грамоти))

САЛЮТ

Мiй пiднесений день
захитався від власної ролі:
він страшенно втомився
приймати сердечне тепло.
Дух мій звик до видатків,
до герцю, до сміху, до болю...
Втома... Втома безмежна!
Такої іще не було...

"Наppy bіrthdаy" заснув,
теплим щастям налитий по вінця.
Дружнім оком сяйнув -
аж не віриться - був і нема.
...Бучно гахнув салют -
легковажний серійний убивця
тиші, снів малюків
і знесилених побутом мам -

і подумалось враз:
хтось гульнув по-дорослому, круто!..
Дню народження, спи.
Ані краплі не заздрю тому!
Бо нiколи в житті
не воліла гучного салюту
на весiлля, народини
тощо... Цікаво, чому?

© Тетяна Яровицина

Не спалося. Попереду був такий самий насичений день.

Ми з подругами - а у житті лауреатами міжнародних конкурсів, викладачами музичного мистецтва Київської музичної школи №1 Солом'янського р-ну - Ганною Корнєвою та Іриною Озеровою планували у Гринівській Вітальні вечір фортепіанної музики на 4 руки.

Це було незабутньо, хоч і людей було дуже мало. Дівчата зі старенького інструменту видобували такі звуки, що серце завмирало.

За чаєм я побачила у коридорі отого самого волонтера, про якого я завжди згадую із трепетним теплом, за якого хвилююся, немов за рідного брата. Не називатиму ані імені, ані прізвища, не кажучи про фото – його просто немає. Але що то за людина! Коло неї почуваєшся по-жіночому затишно, бо то є справжній чоловік, але й разом із тим, порівнюючи себе і її, відчуваєш величезну свою провину, байдужість, незграбність, невір’я, боягузтво… Бо ж, будемо відверті, все пізнається у порівнянні. Вже досить значний час ми знайомі, але я розумію, що то – святі люди, які життя своє кладуть на вівтар Вітчизни, що мають непохитну віру у свої переконання. Багато слухала, опустивши очі, а в грудях аж пекло – слова знайомі, ми такі самі чи не щодня чуємо/промовляємо, але з яким болем вони видихнуті!!!
 

БАЛАДА ПРО БІЛЬ І МІЛЬ...

В ірреальному світі,
де повно брехні і полуди,
ще не знищено Велетнів Духу,
самотніх, як біль.
Є у нашій країні
святі за обов'язком люди
(особлива порода,
від неї повік не убуде!),
і, авжеж, проти них
кожен другий –
безсовісна міль.

Їх ніхто не питає
про настрій, здоров'я, утому.
Ці святі просто М У С ЯТ Ь
робити, про що поклялись.
Не чекати нічого.
Творити державу. Й по всьому…
У шалених лещатах
свого польового синдрому,
між війною і миром,
між справжнім і диким –
увись!

Їхня віра – палка,
а надійне плече – нескориме.
Їхні очі – Добро.
Дух братерства. Незламності суть…
В них дивитись так важко,
мов ТИ – лихоліттю причина!..
Я… гидую людьми
зі смертельно пустими очима,
бо ці Велетні-Очі
віддавна у серці несу!

Ці вуста промовляють
природні і правильні речі.
Ми подібне вже чули,
казали, читали… Азарт
демонструють і нині
грядущої Волі предтечі...
Але ця інтонація!!! –
стогін людино-лелечий –
в час, колИ міль святкує
свій перший липкий моліард...

В ірреальному світі,
де часом добро незбагненне,
де зійшлися у душах
найвищі пориви і лінь,
ця велика, мов брила,
 Л Ю Д И Н А
стоїть проти мене,
і розбурхує гени
у сивих від розбрату венах,
і натомлено дихає
Болем Своєї Землі…


© Тетяна Яровицина
 

А після моєї розповіді про Галину Яблонську, яка, зустрівши мене на порозі із квітами, сказала «Дитино, віднеси їх краще до пам’ятного хреста Олені Телізі у Яру», волонтер сказав: «Познайом мене з цією жінкою, я перед нею на коліна стану…» У неї навіть вази не знайшлося, тимчасово квіти були поставлені у глиняний глечик!!! Ви розумієте, якими ціностями живуть ці люди?!!!

Отже, після двох діб відзначення чергової дати знову не спиться. На очах сльози. В думках – вологі очі витязя під час прослуховування дівочих віршів, і його незмінне «ПИШИ», яке я щоразу чую.

Вперше всерйоз замислилася над виданням своєї третьої книги, яка вже рік, як лежить у столі і набирає тендітної сили... Її необхідно видавати хоча б заради таких от хлопців, яким ми зобов*язані миром і спокійним життям. Ця книга про Них. У ній дуже мало особистого.
Коротше, мені вкрай необхідний творчий дружній пєндєль...

Країно моя, люди мої рідні. Якщо серед нас так багато достойних людей, невже ми не подужаємо оте одвічне зло??? Головне – нікого і нічого не чекати. Просто вірити у власні сили і чесно робити свою справу.

 Всего комментариев: 0