АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Мовою серця". Розмай вражень
» "Воля громади: Червона доріжка Гідності"
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ-11. День Незалежності
» ПО ЖИВОМУ
» ТЕНДІТНА СИЛА в Музеї Шістдесятництва
» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва-2107
» "Тарас Шевченко єднає народи". ЕМОЦІЇ
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи. Номінації НАЖИВО та МІЙ ШЕВЧЕНКО
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття





© Тетяна Яровицина, 2011



 » 55 років Клубу Пісенної Поезії ім.Юрія Візбора
 

НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

Святкування 55-літнього ювілею
КЛУБУ ПІСЕННОЇ ПОЕЗІЇ ІМЕНІ ЮРІЯ ВІЗБОРА
у славному місті Харкові


НОВИНИ * АВТОРСЬКИЙ САЙТ ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ * ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ

 

Так стається, що дива трапляються саме тоді, коли найменше їх чекаєш… Раптом тишу розрізає дзвоник – і далекий рідний голос повідомляє, що на тебе чекають. І не будь-де, а в щиросердому гостинному Харкові, на святкуванні ювілею Клубу Пісенної Поезії імені Юрія ВІЗБОРА!

Харків для мене – місто з особливим магнетизмом, а Клуб пісенної поезії – осередок світла, любові, дружнього тепла. (Ніде мене стільки не тримають в обіймах, як тут!). А тому всі наступні дні перетворюються на суцільне чекання миті, коли  квитки опиняться у тебе в руках, і, зрештою, твій потяг рушить у незвідану путь…


Необузданный темп века…
Время – деньги. И тут и там…
(Волновали бы кого чеки
по душевным счетам!..)

Возвращается туда память,
где – всем бедам вопреки – ждут…
Раззадорить бы, друзья, с вами
эхо звонких минут!

Я нагряну к вам – и вновь будет
время встречи до слёз малó,
беспокойные мои люди,
от которых тепло…

Жизнь за-кру-чи-ва-ет гайки
и срывает с резьбы…
Поделом, если друг Харьков
стал частичкой судьбы.

 

Перестороги, звісно, були. Час непевний, повсякчас у бідолашному Харкові щось трапляється, його методично хтось випробовує на стійкість і мужність, бере на переляк. Але місто живе своїм життям, дихає, працює, прозріває, прикрашає себе найбільшим в світі портретом Шевченка,
 


розмальовує у кольори українського прапора прямокутнички утеплення фасадів, цікавиться культурним життям і нічого не боїться. Страх всякає. Напруга і пильність – ні.

Але ж скільки можна жити на своїй землі і боятися? Коли рідні і знайомі пересвідчилися, що я туди поїду попри все, запитання : «ти що?», «як?» та інші відпали самі собою.

Отже, я їду. Їду тим паче, що з Києва разом зі мною вирушають такі потужні творчі одиниці, як Володимир КАДЕНКО,
 


Ігор ЖУК,


В’ячеслав КУПРІЄНКО,
 


Микола ЮТУШУЙ,
 


Дмитро ДОЛГОВ.
 


Тож мені дуже цікаво і зовсім не страшно. А в Харкові я маю побачити безліч своїх милих харків’ян, а також здійснити свою заповітну мрію – поспілкуватися із знаковими особами Клубу – Михайлом БОСІНИМ,
 


Миколою МАНЖОСОМ (головним гумористом Клубу), Олегом БОНДАРЕМ (віце-президентом КПП ім.Ю.Візбора, керівником літстудії "ТРЕТІЙ ЦЕХ"),
 


Тетяною ГАРГ (улюбленою дитячою поетесою Клубу),
 


Ольгою БІДОЮ (дружиною віце-президента КПП ім. Ю.Візбора),
 


Миколою ВОРОТНЯКОМ, Оленою ФІЛІПЕНКО та іншими цікавими людьми.  

От багато чого відбувається в Києві, але часом воно або ледь торкає душу, або не витримує конкуренції з розпіареними мистецькими і псевдо-мистецькими заходами. А от Харків повсякчас дивує мене глибиною своєї спраги до життя, творчих подій і світлого-доброго-вічного… Цього разу він здивував велелюдними залами і несподівано теплим ставленням до всього українського…

Шкірою відчувала, як ми потрібні одне одному: я йому – із Мовою і Лірикою болю та надії, він мені – зі своїми невтомними очима, вухами та долонями…
 


Тричі виходила на сцену – тричі вітали-проводжали дуже тепло, а особливо – на благодійному концерті. Тут навіть довелося повернутися. Таке враження, що всі про тебе знають і чекають, як один. Підозрюю деяких знайомих у активній дружній пропаганді, але що поробиш, «…В світі найбільшої сили нема, ніж сила любові народу.» (С)

Та ще й треба якось підтвердити свій статус "україномовної дебілки", яким мене нагородила одна людина з Кримнашу, з якою ми деколи розуміли одна одну з півслова.

Щодо самих трьох концертів 22 та 23 листопада, то вони були завершальними в низці заходів святкування 55-літнього ювілею Клубу, та об’єднували в собі запрошених гостей з усієї України, ба навіть російських правдоносців. Щаслива, що мені випала честь бути серед 12 яскравих харизматичних виконавців авторської пісні (Дмитро Долгов, В'ячеслав Купрієнко, Сергій Зосимов, Сергій Городничий та Віктор Сироватський (театр "Ля-Шансон"), Олександр Супрун, Олександр Єфремов, Валерій Марченко, Ігор Жук, Володимир Каденко, Ігор Лі, Микола Ютушуй). Якось так сталося, що всю численну когорту українських поетів представляла саме я. В суботу 22 листопада у великій концертній залі Музичної школи я ще й на доданок була єдиною жінкою на сцені до самої фінальної пісні Юрія Візбора «МИЛАЯ МОЯ», яку за традицією Клуб співає гуртом із залою.
 


Тож коли усі наявні у залі «клубнічки» підійнялися на сцену, мені стало трохи затишніше. Уявила собі, що я скажу чоловікові про гуртове фото а ля «12+1»)).
 


У неділю 23 листопада відбулося ще 2 концерти у Єврейському Культурному Центрі. До нашого гурту долучилися дві чарівні жінки Євгенія Костенко та Наталя ТИХОНОВА. Насамперед хочеться відзначити, що саме у Харкові я відкриваю для себе найяскравіших творчих особистостей, у яких завжди можна повчитися неповторності. Окрім добре знайомих і шанованих осіб я із трепетом відкрила для себе авторів виконавців Валерія МАРЧЕНКА (Рівне),




Наталю ТИХОНОВУ (Полтава),
 


братів СОСНОВИХ (Макіївка)
 

 

Олександр ЄФРЕМОВ – то взагалі окрема розмова. Людина, що обирає напрямок проти натовпу і шлях просвіти темного регіону, для мене одразу ж набуває статусу знакової. Кожен з нас покладає великі надії на подібних людей. Уявляю, як воно живеться таким "отам"…
 


"Дружбу народів тримає сотня відданих дружб..." (С)


Шкода, що не почула багато рідних співочих голосів, включаючи Президента Клубу Михайла Євгеновича БОСІНА, але мушу поважати рішення харків’ян, що дали "зелене світло" гостям.
 


І взагалі, мене як співорганізатора київських творчих зустрічей дуже цікавлять різноманітні оргпитання. На щастя, є в кого і де повчитися! І, взагалі, клімат будь-якої спільноти (починаючи від родини і завершуючи країною) безпосередньо залежить від рівня свідомості, мудрості, толерантності та управлінських якостей головнокомандуючого.

Щаслива, що мені вдалося хоч трохи поспілкуватися з Президентом Клубу, результати невтомної праці якого ми всі мали змогу спостерігати на прикладі кінцевого продукту, який «відпускається» численним (а це неабиякий показник!) глядачам.

Глядачі і я – в захваті. Рівень дійсно дуже високий. Тригодинні концерти проходять на одному подиху.

І це все стає можливе також завдяки обертанню на одній нозі головного енергетика Клубу пісенної поезії ім. Юрія Візбора, автора-виконавця Євгена ФРІДЛЯНДА. Захоплено аплодую та трішечки співчуваю цій людині!
 


Ну і приємно бачити, що всі учасники є однодумцями. Різниця у поглядах як і є, то вона не хвороботворна.

Додому я привезла  диск пісень «ПЕСНИ МОИ И МОИХ ДРУЗЕЙ»,

 

а також Альманах "ВРЕМЯ ВИЗБОРА" (випуск 2) із пам'ятними написами! 

 

 

Есть мысли, которые – никогда…
есть книги, которые – ни за что

не вытрут в памяти ни года,
ни бег за новой шальной мечтой.
Твои – и точка! Ты, как во сне,
паришь над миром от этих книг!..
Тем отличимы они сильней
от книжек сорта «куда бы их?..»

Попробуй выброси из души
тех, что в шкафу не стоят – царят!...
Коснёшься царства – и хочешь жить...
Такие  боязно потерять!
Вдруг закрадутся в какую щель –
потом годами ты сам не свой,
как тот корабль, что упал на мель,
лишённый радости быть собой…

Они – без пафоса и без дна.
И жаль, что знают о них не все, –
но их читает моя страна –
родные книги моих друзей!..
А как иначе?!.. Без них – беда,
без мысли, буковки, запятой

тех книг, которые – никогда…
тех книг, которые – ни за что!..


Все. Притисла до серця і нікому не віддам )).

Тепер щодо своєї ролі у заході. Багато сумнівів було: що і коли саме читати, але протягом трьох концертів була змога не повторюватися, то ж я весь час читала щось нове. Єдине, що пішло в тираж – вірш «Двомовність».  Для російськомовного Харкова це дуже близьке питання, а тому мене весь час просили його читати.
 


Опісля концертів багато спілкувалися зі, здавалося б, зовсім чужими людьми з глядацької зали, знаходили багато спільного. Здебільшого мене оточували люди з Донеччини і Луганщини (дякую їм за таку довіру!), які залюбки переходили на спілкування українською, і ми жваво обговорювали із ними, як-вони-де-вони-що-вони, і наскільки це круто – мати жагу знань і бажання вивчити мову свого народу, копирсатися у словниках  у нападах самовдосконалення! І що взагалі з великого переляку мову вивчити набагато легше, аніж від тупої упертості. Найбільше втішаюся фразою: «А давайте спілкуватися українською аж до самого метро!» Адже всі великі починання народжуються з маленьких жаринок.

Мусила вибачатися, що не привезла своїх книжок на продаж. "КОНТРАСТІВ" майже не залишилося, а новонароджені, та все ж майбутні книги "РАНЬШЕ Я ЗНАЛА ВСЁ" і "ТЕНДІТНА СИЛА" чекають видавничого вітру в спину).

Таке задоволення відчуваєш, коли розумієш, що недарма ділився з цими людьми своїм сяйвом, не шкодував тепла, любові, а деколи навіть і недоречних до ювілею питань. Це для мене було дуже важливо, адже я хоча б найменшим чином виконала обіцянку 16-річному біженцеві (який провів літо у підвалах Луганська, а тепер натхненно розкриває киянам очі на Шевченка, даючи його особистості точні людські визначення), що ми їздитимемо до менш пасіонарних регіонів, аби розпалювати у людях багаття любові до явища українства.  «…А із Мовою все, як із Богом: шлях насильства - внікуди дорога. Полюби - і Вона увійде!..» (С)

Нам це потрібно. Треба проговорювати спільні проблеми, ставити запитання, шукати шляхи порозуміння, об’єднання... обіймати одне одного врешті решт… Люди казали про своє здивування, коли я вийшла і посеред російськомовної програми несподівано почала спілкуватися з ними українською, а потім і двома мовами одночасно. А я, в свою чергу, ніяковіла від чітко вимовлених слів при знайомстві: «Мені прикро, але я з Донбасу. Ні, я дуже люблю свій край, але я розумію, що він припустився помилок і відмовляється їх визнавати… Мені шкода.». Ще почула спостереження: «Ми не поділяємося за мовною ознакою. Ми поділяємося лише на «совок» і «не совок». А наш російський гість зізнався, що не вгледів ознак геноциду російської мови у Харкові, як пристрасно не шукав...

Так хочеться, аби якнайскоріше настав мир і замість болючих віршів і пісень з наших вуст залунала призабута трошки, але така принадна любовна лірика… Пам’ятається, перше своє лауреатство я здобула саме з нею на фестивалі «Час Візбора-2011».

РЕШТА ВІДЕО ТУТ

ФОТОАЛЬБОМ

А ще нам в неділю 23.11 вдалося потрапити на велелюдну прем’єру спектаклю за Сомерсетом Моемом «Красотка і сім’я» у театрі імені А.С.Пушкіна,
 


за участі Миколи ВОРОТНЯКА! (Ми навіть встигли поспілкуватися із ним за допомогою букета і двох-трьох поглядів під завісу. Але цього достатньо для споріднених душ).
 


Комедія, як на мене, вдала і наразі дуже актуальна – теж про війну, точніше, про її "невиправні" наслідки для однієї родини… Добре, що за скрутних часів Харків лікує себе сміхом і не втрачає оптимізму!

А це - невеличкий "приват":
 


Ми готуємо букет дорогому ювілярові Ігорю Лі, що 22 листопада разом із Клубом відсвяткував своє 50-річчя. Здоров'я і миру ювіляру!
 

 

Дуже дякую всім – організаторам, гостям, глядачам – за ЩИРІСТЬ. Мабуть, вона і є основним магнітом Клубу пісенної поезії імені Юрія Візбора! Бажаю Клубові зустріти ще багато ювілеїв у повному складі і не втрачати своїх членів ані живими, ані пораненими, ані вбитими.

Дякую ПІСНІ за те, що не дає цьому світові розвалитися на шматки...

Дякую Олегу БОНДАРЮ, Ользі БІДІ та Вікторії ШЕВЧЕНКО за майстерно вхоплені фото-відео-миті!

Низький уклін Президентові - мудрій, розумній, талановитій і на диво скромній людині! Сподіваюся, з любов'ю підготований і подарований сувенір нагадуватиме Михайлу Євгеновичу про те, що Київ думає про нього з вдячністю і завжди чекає в гості... Тем для спілкування з незбагненною людиною безліч!!!
 

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *


Повернулася додому, наче Попелюшка із казки. Переступила поріг, зазирунула у очі проблемам, і одразу відчула, як не стає кисню кошеняті, якого вирішили втопити. Щиро вдячна усім, хто по-людськи висмикнув мене у іншу реальність і тим самим дав змогу трішечки підлікувати душу... Це життєво необхідно для того, хто знає "...що воно за мука - у собі виношувати сонце" (С)

 


Олег Бондарь    (27.11.2014 16:39)
Велика Богові хвала,
За те, що в світі є людина,
Яка правдиво без зупину
Вершить шляхетнії діла!
====================================
Шановна Тетяно, не часто зустрічаються такі цікаві і детальні репортажі.

Наче й сам там був,
А дивлюсь, як на диво.

Набрався сил тебе чекати знову...
Ответ:
Дякую!!! Вашими стараннями і нашими молитвами))
РАЗОМ МИ - СИЛА!!!

 Всего комментариев: 1