АНОНСИ ЗУСТРІЧЕЙ ЗІ СПРАВЖНІМ

» "Тендітна Сила" йде в люди
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва -2017
» ПЕРЕМОЖЦІ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу "Тарас Шевченко єднає народи" в номінації "ВІДЕОФОРМАТ"
» ПІДСУМКИ ІІ Міжнародного проекту-конкурсу Тарас Шевченко єднає народи
» Вийшла друком моя "ТЕНДІТНА СИЛА"
» Роздуми про українську поезію
» Положення про ІІ Міжнародний проект-конкурс "ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ"
» Українські Передзвони-10
» Поезія як жінка
» Мрії Небесної Сотні. Відзнаки Героїв
» Звичайна, здавалося б, зустріч...
» ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДРУЗІВ - близьких і далеких, майбутніх і колишніх
» Презентація альбому "СОНЯХИ" В’ячеслава Купрієнка
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 9
» Мої Карпати
» НЕПЕРЕМОЖНІ у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей №1
» Час Візбора - 2016
» Презентація збірки авторів Донбасу та Криму "АТО...Мы, Судьбы..."
» УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ - 8
» НЕПЕРЕМОЖНІ. День Києва 2016
» Урочисте закриття МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ-КОНКУРСУ
» ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЄДНАЄ НАРОДИ. Підсумки Міжнародного проекту-конкурсу
» Село Майбутнього
» 36,6 - Творчий вечір здорового самопочуття
» ЧАЕС: Період напіврозпаду
» БЛОКПОСТ МИЛОСЕРДЯ
» ТВОЄ, РІДНЕ...
» НЕПЕРЕМОЖНІ в Бібліотеці №135
» Завжди неповторність
» Поезія бісеру





© Тетяна Яровицина, 2011



 » Свою Україну любіть або У пошуках патріотизму
 

От живу я у столиці, багато бачу і знаю того, про що говорити не хочеться. Бо не дасть воно нікому нічого, окрім саморуйнування і зневіри. Ви правильно зрозуміли - це я про патріотизм...

Минув час майданів, отих, різнокольорових - через які ми мало не розшматували свою рідну країну, через які сперечалися рідні люди, і навіть розпадалися сім'ї... Помаранчева та біло-блакитна облуда однаково завдала болю своїм прибічникам та супротивникам. І що ми маємо тепер? Ми розчаровані.  Ми вже не віримо словам "патріотизм" і "патріот", бо зараз усе купується і продається. Ми не хочемо йти на вибори, не розуміючи, чи ще щось залежить від нас? Отак і живемо на Хуторі Байдужості, хоча...

                                        "Вже час – змінити тло уподобань,
                                         бо так серця втомились від «героїв»,
                                         чий політичний зиск переконань
                                         довіру перетворює на зброю!
                                         Вже час – зректися хибної мети,
                                         і годі безпорадно нарікати!
                                         Час будувати єдності мости,
                                         щоб відвернути розбрату гармати!"

Шкода, що ми забуваємо про те, що ми можемо хоч трохи змінити долю нашої країни на краще. А якщо скласти наші зусилля докупи, то може, щось і вийде? Політики як прийшли, так і підуть. А наша щодена справа - дбати про те, аби Україна залишилася для наших дітей-онуків неподільною, зі збереженими віковими традиціями, зі своєю неповторною мовою.

Саме з таким гамузом суперечливих думок відправляла я свої вірші "На Хуторі Байдужості" і "Не вмію любити" до участі в інтернет-проекті "Свою Україну любіть", присвяченому 20-й річниці Незалежності України, який організувала молода Літературна творча спілка "ELITER". Відсилаючи їм листа, я попередила, що не вважаю, що саме ці мої вірші відповідають високому духу 20-ї річниці, але, мовляв, інших не маю. 

Проте вірші мої були прийняті до участі у цьому проекті, який надалі переріс у видання альманаху "СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ". І ось я маю у себе видання з патріотичною назвою, яке наповнене текстами, присвяченими долі рідного краю. Тут підібрані вірші представників різних вікових категорій, що мають суперечливі погляди на становлення української нації, і мешкають у різних куточках України та країнах близького та далекого зарубіжжя.

Де іще, як не у цьому виданні можна простежити почуття, якими живуть українці, їхні радощі і тривоги, їхню гордість і відчай, їхнє прагнення до кращого життя та природнє розчарування сьогоденням?..Тут підібрані й патетично-патріотичні вірші, і гіркі роздуми про минуле і майбуття нашого народу, помилки і досягенння на шляху державотворення - тобто альманахом освітлено всі боки нашого життя. І нехай не всі автори мають прагнення називатися поетами, проте у цьому виданні живуть чисті паростки національної гідності, духовності, віри у невмирущість нашої нації, які спонукають читачів до глибоких роздумів і переосмислення себе, як українців. Звичайно, у цій тематиці є багато передбачуваних і зрозумілих кожному моментів, проте є такі вірші, думки, прагнення, які для мене стали відкриттям.

9 листопада 2011 року, у День української писемності, у читальному залі бібліотеки Хмельницького Національного Університету має відбутися презентація альманаху "Свою Україну любіть" та акція "Піднімемо Українську книжку", на яку запрошено авторів-учасників альманаху, видавців, представників місцевої преси та усіх зацікавлених осіб. 

/Через різні життєві обставини я довго вагалася: їхати-не їхати. Чесно кажучи, подолати ці обставини, головним чином, допомогла... цікавість. У Києві, безперечно, теж відбуваються подібні події, проте, з огляду на майдани та інші події, я їм не дуже вірю... Цікаво, наскільки справжнім є патріотизм поза межами столиці? А ще кортіло поїхати тому, щоб мати стимул більше писати рідною мовою.../

Отже, сідаю у маршрутку "Київ-Хмельницький" - і за п'ять годин я на місці.

Спершу знайомимося з організаторами акції - Головою Правління Літературної творчої спілки "ELITER" Лілією Стасюк та заступником Голови Правління спілки Олександром Біликом. Одразу вражає юний вік  ELITER-івців, їхня гостинність, небайдужість, схвильованість і щире прагнення щось робити для своєї держави... Може, їм у цім  допомагає   молодість? 

Гостей з різних міст досить багато. Організатори нагодували і відігріли нас з дороги. І тепер ми готові до справи.  Розпочинається захід.

Приємно дивує майже повна зала та живі небайдужі очі. Деякі очі світяться скептично, та як без цього? Моя власна напруженість миттєво змінюється цікавістю, і я вся перетворююся на зір і на слух. Спочатку мають слово Голова Правління спілки - Лілія Стасюк та заступник Голови Правління - Олександр Білик, потім - видавець альманаху Алла Цюпак. Пані Алла зачіпає одну з найболючіших тем - долю української книжки. 


Серце, зворушене співзвучністю світоглядів, прагне бути із ними. Потім виходить молоденьке дівча на і'мя Анжела Пампурак і запалює зібрання полум'яною юною промовою. І, чи повірите ви мені - не відчуваю я у тих словах жодної штучності, нещирості.  

Потім виступають автори-учасники альманаху, серед них і я. В кожного по 10 хвилин часу, аби донести до інших власне ставлення до України та своє розуміння патріотизму.

/Раптом спадає на думку, що у дикі часи переслідування національної ідеї  за участь у подібних зборах можна було жорстоко постраждати... Згадайте хоча б 30-ті роки 20-го сторіччя/

До глибини душі мене /і не тільки мене/ вразила ще одна гостя, яка була присутня на презентації та читала свої вірші - Оксана Радушинська. Ця чудова і мужня жінка - поетеса, прозаїк, культурна діячка, ведуча теле-радіопрограм - світиться якимось нетутешнім сяйвом, каже проникливі і правильні слова, які миттєво знаходять відгомін у серцях присутніх.  Вона, сильна і незламна, реалізує себе у житті так, як мало хто зможе... /Більше про Оксану Радушинську/.  То ж скажу без зайвих слів: Оксана - справді гідний приклад для наслідування. І його я запам'ятаю на все життя. Україна має пишатися такими жінками! 

Кульмінацією заходу стає символічна акція "Піднімемо українську книжку". І справді, наповнені гелієм та світлими сподіваннями жовто-блакитні кульки підіймають макет української книжки у небо. Дивно: вітер відносить книжку до житлового будинку, вона пролітаючи повз вікна, стукає у них, люди визирають і здивовано дивляться їй услід...  І я щиро радію з того, що мені також випала честь підтримати цей захід... 

Потім члени спілки спілкуються у дружньому колі, діляться творчими задумами, планами на майбутнє, гуляють прекрасним містом Хмельницьким... І лейтмотивом єднання однодумців є ствердження: "Ми молоді, запальні, ми хочемо і можемо щось робити задля країни, у якій живемо!" Якби ж то держава сприяла їм у цій нелегкій, проте вкрай важливій справі...

Цього дня мені стає зрозумілим наступне: шукати справжній патріотизм треба у невеликих містах - ближче до людей...  Шукати і вчитися.

***********************************************

Фотозвіт про захід можна побачити:  на видавничому порталі "Книгобачення", на сайті бібліотеки ХНУ, відеорепортаж - новини на телеканалі "Місто" та повний відеозвіт - на сайті спілки "Eliter"

***********************************************

А тепер я прошу ще хвильку Вашої уваги. Особливо це стосується людей, які намагаються побачити у таких подіях не щирий партріотизм, не природне бажання справжніх українців привернути увагу громадськості до розпочатої ними гідної справи, а прагнення поодинокими людьми слави і отримання банального зиску (хай і лишень матеріального).

Пропоную Вам уявити, що гуртується молодь у творчу спілку, власним коштом (хоча і за небайдужого ставлення видавця) видають невеличким тиражем збірку, прочитання якої навряд чи когось залишить байдужим. /Такі починання у цивілізованому суспільстві мали б знаходити підтримку бодай місцевих органів самоврядування. Дай Боже, хтось із них таки відгукнеться, і підтримає цю інтелігентну українську молодь, що присвячує свій вільний час достойній справі. /

Більше того, активісти спілки виходять із громадською ініціативою "Ближче до людей" - і кращі вірші з альманаху розміщуються у громадських та людних місцях - у бібліотеках, у громадському транспорті тощо. Мета такого заходу - достукатися до сердець громадян, які хоч як усвідомлюють себе українцями. 

Я на власні очі бачила у міському тролейбусі, яким ми їхали до центру міста (ба навіть сфотографувала) один такий полум'яний плакат, який так і притягує до себе погляди.  

Таких роздрукованих і заламінованих віршів розвішано багато - чи не у всіх тролейбусах міста. Маємо надію, що ближчим часом подібна акція буде проведена у місті Львові. І, знову ж таки, все це зроблено власним коштом та завдяки підтримці свідомих небайдужих людей.

  А тепер, якщо ви всеж таки не бачите у цім витоків справжнього юного патріотизму, дайте відповідь, і в першу чергу собі - що саме ви (який бодай найменший подібний вчинок заради рідного краю) готові протиставити справі цих юних ентузіастів??? Отож бо й воно...

************************************************************

Важко навіть уявити, що  десь їздить неблизьким містом Хмельницьким тролейбус і з моїм віршем "На Хуторі Байдужості". Вірш той не дуже лагідний, проте, може, хтось і замислиться...

                               "Заради чого, люди, живемо
                                на Хуторі Байдужості жахливім?
                                Навіщо землю рідну смішимо
                                своїм патріотизмом полохливим?
                                Невже пекучі рани поколінь
                                нічого українцям не доводять?
                                Чому ж мільйони навичок і вмінь
                                до путнього нічого не призводять?..
                                Чому палкі і жúлаві серця
                                всі по хатáх сховалися, що з краю?
                                Чи настанова хвороблива ця
                                національну гідність заміняє?.."

***********************************************************

Наприкінець не можу не привести сумний жарт мого улюбленого поета-сучасника Ігоря Рубцова, який чи не найкраще характеризує нашу ментальність:

                                    "Мені відомі правильні дороги.
                                     Я на сусідів з докором дивлюсь.
                                     Нехай вони зачухаються трохи,
                                     А там і я невдовзі підтягнусь."


І трохи соромно мені стає за ліричного героя цього віршика, який живе всередині кожного з нас, заважаючи нам бути гідними дітьми свого народу...

 Всего комментариев: 0