» Побачення наосліп
   - Тетянка

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • СПIВЗВУЧНIСТЬ
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Вона

 

Вона посидить і майне
в життя строкате,
а я ще довго-довго так  
ітиму слідом...
Яснітиме її теплом
моя палата…
І я забуду мимохіть
про власні біди…


О скільки ж ніжності в одній
тендітній жінці!
Вона тут, поруч! На весь світ
одна-єдина…
Сьогодні сповнена душа
моя по вінця:
я їй зізнався, що вона –
моя країна.


Я вірю: знову приведе
її дорога.
Я вже для неї приберіг
окраєць ліжка…
Посуну жадібно убік
пробиту ногу –
і поруч сяятиме знов
її усмішка.


Хто знав, що буду йти колись
отак, під «Гради»,
і божеволіти тихцем
від злої муки…
Та лиш побачивши її
в тюрмі палати,
кажу: "Спасибі, що ви є!.."
Цілує руки...


Ще й досі не опанував
я хвилювання…
Із мирним цим серцебиттям –
таким шаленим! –
я вирвав з уст її п'янких
палке зізнання,
про те що ця краса прийшла
лише до мене…


Кипить  душа... І вертикаль
ще так далеко!..
Та лікар вийме із ноги
сталеві ґрати.
Тоді я встану встану і піду.
Назад, у пекло.
Бо точно знаю: за таких
не жаль вмирати.

 


Нравится

 Всего комментариев: 0