» Побачення наосліп
   - Маки на межі

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • СПIВЗВУЧНIСТЬ
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Поетове щастя




В мені довго-довго боровся поет
з жіночою дріб’язковістю...
Та вирвалась я з поцейбічних тенет
до виміру Випадковостей.

Відтоді я – чудо якесь неземне.
Не всім до душі пояснення,
що коло речей більш не вабить мене
довічно німим ув'язненням!

Хіба ж від свободи себе вбережеш,
як в грудях вона вгніздилася?!..
Рідненькі мої натерпілись, авжеж,
моїх неземних властивостей...

Замріюсь на мить – веселково встає
прогулянка полониною.
Розкинуті руки: "Оце все – моє!",
в світ видихнуте дитиною.

Отак от і я: невгамовно люблю,
нічого в житті не маючи,
із зайвим прощаючись враз, без жалю,
за очі людcькі тримаючись…

І так все життя: від речей – до людей.
Ногами. Словами. Подумки...
I байдуже часом: а хто ж я i де, й
униз чи нагору сходинки!
 
Удома – відлюдько. І поміж людьми.
На вільний політ приречена.
Поетове щастя – дотичностi мить
весни до крила лелечиного...
 
Не маю нічого. Лиш слово – моє.
Куди з цим "майном" податися?!.. 
Та… як же ж багато все ж маєш, як є...
як є куди повертатися!


Нравится


Ігор Рубцов    (18.06.2014 19:00)
Не маючи майна, збагачуєш всіх своїх друзів. Ти можеш порахувати, скільки людей тебе люблять? Це теж багатство.
Ответ:
ЦЕ ТОЧНО!!!

 Всего комментариев: 1