» Побачення наосліп
   - Счастье на носу

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Вопреки




Каждый день по утрам – бег
от себя впереди всех.
По обычаю – без помех –
досыпает во мне ворчун…
Не мешая ему спать,
разбиваю проблем рать.
И по жизни – шутя – опять
зайцем солнечным я качу!

Каждый день – до шести – смех.
И – назад – несмешной бег…
Но... вот если бы так весь век,
до последнего рубежа!..
Грусть-печаль, уползай прочь –
безысходности не пророчь.
Слава Богу, растёт дочь.
Добрый врач запрещал рожать…

Не хватает на жизнь жил.
И в груди иногда – жесть.
Но под чёлкой шальной – не счесть
удивлений, идей, причуд…
Как целительны миражи!!!
Я всё время хочу есть.
Я всё время хочу жить.
Даже если и не хочу...


Нравится


Ігор Рубцов    (07.07.2014 09:01)
Cупер! Не люблю це слово, воно не наше, але перше, що вирвалося по прочитанню. Все супер! Ти - супер, вірш - супер і навіть відгук В'ячеслава. А я ж бігав! Ой, як бігав! По 13 кілометрів щодня. Давно не бігаю, а енергія лишилася. Рух - це життя. Не даремно я свого друга силою долучав до ранкових пробіжок. Не кожного ранку виходило, ну то його справа. А я можу пішки до Києва. Не віриш? Можу, а іноді навіть хочу.
Ответ:
Я не можу тобі не вірити. Ти ж як на долоньці! А три останні речення твого комменту - гідна відповідь трьом моїм. ))

 Всего комментариев: 1