» Побачення наосліп
   - Заспівай-но, тату! (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Ти прагнеш дій...

Ти в Бога віриш?
То чому не з ним –
про правду, про політику, про церкву???..

Я із чуттям непевно-мовчазним
хіба що принесу питань цеберко
на голову розпечену... Мовчи,
кажу тобі. Молю несамовито!
От знову ти ненавидіти вчиш!..
А я ще й не навчилася любити...

Хороший мій, ну хто тебе просив
так невблаганно вірити у мене?!.
Я сильна, друже, в мирнії часи.
А за війни – слабка i безіменна.
Іди до тих, хто допоможе чимсь.
А я у правдах ніц не розумію…
Сподвижнику, вже хто на що учивсь:
ти – прагнеш дій, а я – даю надію.

Пішов...
На турніку серед руїн, –
як до вакансій випускниця ВИШу,
тягнусь до істин збуренням своїм...
I вірю в тишу.

 


Нравится


Ігор Рубцов    (19.08.2014 20:57)
Поетесу "запліднюють" обставини, емоції і люди з різними поглядами. Ти справжня поетеса. Ти знаєш, скільки би твій герой не вірив у Бога, людину важко повністю замінити спілкуванням із Ним. Ми створені для спілкування, інакше для чого планету заселено людьми?
Ответ:
Хай краще "наводнюють" ))

Це так. Але тенденція зсувається до того, що поета починають звинувачувати у вірі в добро й зло, в Бога, в батьків, у любов до землі тільки через те, що очевидні речі кажуть про очевидне. У поета також є серце, і воно болить. Воно може і вразливіше за всі інші. Воно й так відчуває провину за всесвіт. Хочеться, щоб люди це розуміли. Хоча б найближчі. І не просили писати правду, не розібравшись до кінця, що вона за одна

 Всего комментариев: 1