» Побачення наосліп
   - Поетові (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » РЕЖИМНИЙ ОБ’ЄКТ

 

Отакий дивний світ – що поробиш?..
Нас не чують свої – не чужі.
Недочуте – пожива і здобич
ворогам. Так здають рубежі.
Недо-мов-лене, з-мов-чане – що це?
Крайдуші занехаяна п’ядь.
Спрагла, щира любов – то є сонце.
А світило не здатне мовчать!

Найстрашніше – замовчана мука.
Захлинувся чуттєвий салют
в мить, коли ти не взяв її руку…
В день, коли не запевнив: «Люблю!»…
в рік, що змусив її сумніватись,
що для тебе вона це – Вона…
Пів-Життя вже довіри не варте,
бо світилу у нім – гріш ціна.

Прірви поміж людей – з нелюбові.
Тиша в серці – то чорна діра.
Скільки сонця було в напівслові,
в напівдотику!.. Діти... Діла...
Серце стало об’єктом режимним.
Обік жевріє хворий вогонь:
б’ється сонцем об ребра Країна –
дальня родичка серця твого.

© Тетяна Яровицина


Нравится

 Всего комментариев: 0