» Побачення наосліп
   - Ти чому зажурилася, мамо? (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Мирні роздуми про сутність боротьби




Прихильниця я революцій в собі, –
коли не прикритись юрбою…
коли усередині  – кровний двобій…
коли – вже не можна без бою…

коли у душі різні правди зійшлись
і звіром пішов брат на брата…
коли проминуло спокійне «колись»
і злочин найбільший – мовчати…

Ще нé відлунав замордований біль,
відвага іще не сконала…
Майданівцю милий, я вірю тобі,
але… тут Майдану замало!

О парубче щирий, романтику мій,
згадаймо свою Україну  –
не те, що ми хочемо МАТИ у ній,
а те, що їй кожен з нас  ВИНЕН!

Коли вже взялися "ламати режим" –
то змінюймо тільки на краще!
Країна чудес – не  країна чужин.
Зважаймо: хтось мислить інакше.
 
Бо вже інтернет до "розколу" дійшов.
(Воюють і там до загину).
Ох, буде ганьба нам довіку, якщо
розломимо ми Україну...

О як її серце – наш Київ – болить,
зазнавши такої огуди!
Рятуймо  її, відмиваймо щомить 
від злого бездумного бруду!

У цій, некерованій вже, течії
плекаймо любов і надію.
Хранімо її, бережімо її!
Спотворити кожен зуміє!

І прикладом добрим, достойним своїм
висвітлюймо душі терпляче! 
Коли над Майданом розвіється дим,
і вдасть: не було його наче, – 

будуймо! Бо всяк лінуватись навик
в житті… від дивану – до столу…
Вже час –  розгрібати (свідомо) смітник
у власній душі і довкола!

Забути, закреслити слово «хабар»,
а не спокійнісінько жити,
годуючи мовчки неситих нездар,
в яких Україна – корито.

Аби чорна пліснява не увійшла  
нечутно до рідної хати –
стараймось неробства, жадоби і зла –  
найперше собі! – не прощати.

Ростити в суворості власних дітей,
до зла в неминучім протесті.
Бо ця  вседозволеність переросте
у  національне  безчестя!..

…Гартуєш себе тисячАми годин.
Тобі – друзі вірнії дані.
Та з власною совістю ти – сам-один
на цім велелюднім Майдані!

Дивись, досягнувши омріяних прав,
аби не втопився в "кориті"!
А щоб і надалі натхненно стояв
за гідність – щодня і щомиті...

Якщо за ОБОВ’ЯЗОК йде боротьба,
і буде тривати довіку,
я першою  (як не завадить юрба),
вклонюся тобі, Чоловіку.

Розумний, достойний, міцний – саме той,
який втратить все, але БУДЕ!
І скажуть усі:  «Це – народний герой,
що виведе націю в люди!!!».

Усе, що робитимеш ти – недарма,
воно принесе нагороду!
Бо в світі найбільшої сили нема,
ніж сила любові народу.

Якщо ж все заради самих тільки ПРАВ,
політика... – що тут казати?..
"Крадій у злодюги ломаку украв..."

Вирішуймо: БУТИ чи МАТИ!


© Татьяна Яровицына

 


Нравится


Сашко    (13.02.2014 17:02)
Сила любові - найбільша сила. Не тільки любові народу до країни, а й взагалі. У самому слові вже є сила. Вона зміцнює слабкі руки, виганяє страх, відсікає несуттєве від глиби, яку ми називаємо життям. Вона керує всіма помислами. Хтось може заперечити. Може, такі просто не знали любові? Твій лист до мене називається "Мирні роздуми про революцію". У мирні часи такого не напишеш. Тоді ми самі не знаємо, хто ми є. Сподіваюся, що події останніх місяців не розчарували нас у самих собі. То як, зробимо революцію в собі і вистоїмо?

 Всего комментариев: 1