» Побачення наосліп
   - Пускай говорят

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ВИБІР (українською)



Колись було вже подібне. Стояв Майдан.
На нім – боролося. Вiрилося! Моглося...
Щоправда, лиска на плéчах була – руда.
А нині – зоряна. Оку незвично й досі.

Як швидко міниться колір отих свобод!
Майдан нуртує. Виборює справедливість.
Укотре в муках народжується народ.
I вкотре жах обійма усіх: та невже спiзнились?
Стою і згадую мамине: – Не пущу!
Пiд мiстом танки стоять... Та куди ж ти, сину?!!!!!!
– Посунься. Мушу, допоки двобій не вщух,
йти захищати вагітну свою дружину!

Тим часом друг наш (шанований чоловiк)
тихенько сивiв, чергуючи у генштабi.
Боявсь дзвінка „із горища”. Поважний вiк
вже вимальовував драми страшних масштабiв.
Під трибунал – і до чорта отой наказ!..
Чи – стати зрадником? Гірше! – народним катом.
Чи – кулю в рота? І сумніви всі – нараз...
Наспіє вибір. Мука яка – чекати!!!

Натужно в жінці борсалось немовля.
А він не знав. Але вірив, що їх боронить.
Ставала матір’ю… Стала… І звіддаля
йому у слухавку відзвітувала: – Доня!
Навмисне змовчала... Любий, який обман?
(Скипів: без нього!!! Та – охолов – пробачив...)
А, трохи згодом, як збурений вгас майдан,
катав візочок – кольору помаранчів...

А далі – прикро. Угору ростуть дітки –
малі кровиночки гордих отих майданів.
А українці (їхні сумні батьки)
і досі дивляться в очі своїх тиранів.
Доки у лоні народиться твій народ,
той, до якого можна озватись: „Сину!”,
праотчу землю крають, немов город,
ці торбохвати... Сучасні сини країни.

Це вже було. Із нами. Кипів Майдан...
Ні, Матінка "ще не вмерла"! Та вмерти – може.
Я до Майдану серце своє додам.
Ізнову вожді протринькають? ЧИ?.. Дай боже!




Нравится


Ігор Рубцов    (08.12.2013 21:07)
Але для тих, хто не знає моїх помислів, хочу сповідатися: за нинішніх не голосував ніколи, ніколи, ніколи!!!


Ігор Рубцов    (08.12.2013 20:49)
Мені здається, я знаю, чому у нас все під мідний таз або через коліно. Ми не настільки єдині, як, скажімо, поляки, або чехи чи прибалти. Де два українці, там три гетьмани. Я тобі ніколи не казав за кого я голосую на виборах і ти мені не казала. Уяви собі, не хочу казати. Швидше за все, наші погляди не співпадуть, але дружба має вижити хай там що. Щось мені всередині підказує, що це не останній майдан. Краще цього разу помилитися.
Ответ:
Так, ти маєш рацію. А я й справді не питала! Не хочу... Хай усі будуть такими дружніми, як ми з тобою, людино зі Східного регіону. )))

 Всего комментариев: 2