» Побачення наосліп
   - Мы созвучны с тобою

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • ПОКИ Е РАЙДУГА
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ЯРОВИНА

 

Долучаюся до українців!
Що деінде було – загуло.

Ген, в Карпатах – гора Яровиця,
а в Московії – тільки село...
Вік мені сповідати у віршах
грішний плач мовчазної вини
і шукати, чого маю більше:
«яровІни» чи «яровинИ»!..

На письмі – спільно визнана норма.
Не чіпати б, лишити як є...
Тільки наголос поперек горла
переплутати їх не дає.
Отакої! По-нашому – сходи,
себто поле майбутнє! У них –
це спустошене лоно природи,
поле також, але... пiсля жнив.

Де по-нашому – плідний початок,
по-московському – бідна стерня!..
Гріх у себе себЕ позичати.
Від гріха того сходить Чечня...
Вік живу мiж селом i горою,
та до тями дійшло за війни:
годі пестити вражих героїв
там, де гинуть за волю сини!

Спільне значення слова «яриця(а)»
підкупити не владне уже:
там, де є бойові одиниці, –
ностальгії по «русскай душе»
зась. На прізвища камінь наріжний
налітаю – і прикро, хоч плач.


© Тетяна Яровицина

 


Нравится

 Всего комментариев: 0