» Побачення наосліп
   - В уголке. Паучком. Но...

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • ОСТРIВЕЦЬ ДОВIРИ
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Він говорить зі мною

 

Я жадаю від нього – щомиті! – натхненного слова…

Він так щедро говорить, неначе годує з руки!

Дивовижна промова розхитує сві-то-бу-до-ву,

що давно скам’яніла і вбила у крила цвяхи…

 

Гріх сахатися істин… Я радо розвішую вуха!!!

Жодна крихта мала, жодне знаннячко не пропаде!

Я з голодного краю – і прагну усе переслухать,

перш ніж далі іти і казати своє до людей...

 

Ця розмова зі мною хіба не найвища подяка

за моє існування, за голод, за крила, за гарт?!..

У прозріннях гублюся, і деколи хочеться плакать.

Та боюсь недочути безцінного! То ж і не варт…

 

Чистота. Самота. Ні банальності, ані отрути...

…Згодом людям скажу: "Ми би зовсім не мали руїн,

якби світ, що навколо, бажав самовіддано чути

і умів спілкуватись так щиро, як робить це він, –

 

запальний і природний! У звабнім жагучім полоні

життєдайної мови… завчаю її крадькома.

І молюся на теплі, надійні, терплячі долоні.

І розчулено вірю, що смерті у думки нема."

 

А як смерті немає – немає і краю? Чудово!!!

Незміриме життя, у якім висота-глибина

пахнуть, наче долоні, – наснагою, хлібом і домом…

Бо довіра – сердечний початок всіх координат.

 


Нравится

 Всего комментариев: 0