» Побачення наосліп
   - Человек-талантливые уши

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • ОСТРIВЕЦЬ ДОВIРИ
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Питання

Коли вчительку вбили, мені одинадцять минало…
Коли подругу вбили – тринадцяти ще не було.
Із всесвітньої туги ой важко душа виростала!
А відраза до світу калічила серце й чоло…

Скільки відчаю в тім підлітковім беззахиснім віці!
Наче все розумієш, а здатен збагнути не все.
Та і як же збагнеш?.. Білим світом блукають убивці.
І когось перед смертю від чорного страху трясе…

Наче подругу, я поховала довіру до світу.
Довго-довго він був, мов велика ворожа тюрма...
Я вже майже змогла. Я вже майже навчилась любити!
Дві третини шляху – і війна. Та невже все... дарма???

Двадцять років життя, двадцять літ боротьби із собою,
зі своїм небажанням не мати образи на світ…
Україна моя… Як вона виростатиме з болю
по убивству дітей? Скільки довгих безрадісних літ?

© Тетяна Яровицина


Нравится

 Всего комментариев: 0