» Побачення наосліп
   - ЗАНЯТНО О ЖИВОТНЫХ: Лев

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • ОСТРIВЕЦЬ ДОВIРИ
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Морда або Курортний роман


Під зливою отакою де, Мордо, тебе носило?!..
Ти ж бачиш, воно як лиє: то рівно, а то – навскіс…
Мов краплями дощовими, твоє волохате тіло
обсипане дрижаками... І шкода тебе до сліз…

Чому? Бо нелюдський холод зживає мене зі світу.
Та є ще любов, тваринко, яка мене береже!
А втім я – столична краля. Заїхала відпочити
в чудову оцю місцину, і скоро поїду вже…

Курорт – це неповний місяць, ущербний в своїй любові...
Та жалібно просять очі окрайця душі й тепла!..
Нас – двоє... Ти лижеш руки, зігріти тебе готові...
В долоні сховала носа... Дурна... Від дощу "втекла"…

Не можу, колись хтось мерзне, тепліший в житті за мене!
І ось ти – брудна і мокра – сидиш на моїх руках...
Укупі, звичайно, ліпше!.. Є щось-таки сокровенне
в бездомнім твоїм пориві… Всміхаюсь: небоязка.

Отак ми удвох з тобою просиділи із годинку.
(Її пам'ятати хочу, із ким би я не була…)
Я пестила… Шепотіла… Ти спала, немов дитина…
Про холод уже й забула. А я – про свої діла…

…Збудила. (Уже не мерзнеш). Йди, друзів шукай. Чи – дому…
Самотня душа – я певна!  – унюхає множину...
Пробач… Віддала, що мала. Така вже у мене доля:
я першою обігрію, і першою прожену.

© Тетяна Яровицина


Нравится

 Всего комментариев: 0