» Побачення наосліп
   - Белые вороны

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • ОСТРIВЕЦЬ ДОВIРИ
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Є люди…

 

Є люди у цім світі, від яких
нічого достеменно не залежить.
І, їхній порожнечі «завдяки»,
любов минає, як сезонний нежить…

Є люди, що даровані добі...
І хочеться, віддавши їм належне, –
усе i вся долаючи в собі, –
любити й дивуватись до безмежжя.

Трапляються і люди-вінтажі,
яких нестримно, вірно i азартно
ми любимо... до певної межі,
бо далі зазирати – ой, не варто!..

Є люди, що любили нас колись,
а нині – бачать люблених не тими.
Шляхи зійшлись, а потім розійшлись –
і, крім вини й війни, не мають рими…

Є люди,  із якими ми – одні…
одні і ті ж – до риб’ячого сказу!!!
А є такі, що змінюють нас... Ні –
вчорашніх нас вважають за образу.

Багато душ... Одна – життєва суть:
укупі із жагою і журбою
найвище диво людяне збагнуть,
і для когось лишитися... собою.

Любов до ближніх – влучний оберіг,
що впав до ніг твоїх метеоритом...
Любов до дальніх – променистий гріх.
А в сумі – Бог. Його не обдурити.

© Тетяна Яровицина


Нравится


в.п.    (29.11.2014 08:04)
Очень верно и глубоко...
Остаться бы нам всем людьми. И не разучиться видеть людей в других...
Ответ:
це так! Важко навчитися чомусь, при тому не втративши щось інше...
Будемо сподіватися, що в нас стане серця...

 Всего комментариев: 1