» Побачення наосліп
   - Ничего подобного

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • НАВМИСНЕ НЕ УТНЕШ
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Скільки можна??? (українською)


Ростуть Оленчині брати,
і їй кортить – так само...
Але до хлопців сором йти
з «дівчачими» думками!

– Оленко, доню! Йди сюди!
Чому ти зі сльозами?

– Я хочу доброю зрости!
Ти... обіцяєш, мамо?
У хлопців совісті нема,
і це мене не тішить...
То ж я тебе благаю, ма:
свари мене частіше!

Втішає мама так і сяк
заплакане створіння.
(А, може, то є добрий знак:
прокинулось сумління?)

...Бунтар всередині заснув,
прийшов нарешті спокій,
здається, усміх повернув
Оленці синьоокій!

Та де? Той віз ще й досі там:
стрибають сльози по щічкáм
(які ж кумедні діти!)
Вже втретє рюмсає дочка:

– Ну скільки можна, чуєш, мам, –
мені цього хотіти?

© Татьяна Яровицына


Источник изображения здесь: http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/1//58/800/58800620_1212579626_devochkaplachet.jpg


Нравится

 Всего комментариев: 0