» Побачення наосліп
   - ЗАНЯТНО О ЖИВОТНЫХ: Самый заметный

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ТI КАДРИ
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » Вовки


Я – вовк. Я – голодний  звір,
що світ позбавляє сну.
Із всіх батьківщин і вір
авжеж, оберу м’ясну.

І марно мене навчать,
на схилі ікластих літ!
На серці моїм печать:
країна – то мій живіт.

Гой, серце бурчить моє!..
А інше – то все пусте.
Усе, що у мене є, –
то очі моїх дітей.

Й нема у мені жалю,
до інших дітей земних.
Лишень за своїх молюсь
на місяць… Заради них

крадуся серед імли,
полюю на ласий слід…
Щоб вижили і змогли
продовжити вовчий рід.

Як буде недобре тут,
гайнемо до тих лісів!
Там м'ясо «за так» дають,
для тих, хто у них осів…

Від братика-Вовки чув,
ЩО  в тім «зоопарку» є!.. Ммм...
…На Мммрію свою гарчу,
та слина мене «здає»…

Для  вовка немає ґрат.
Ба, зустріч!.. Іде, стрункий…
Й добрячий кривавий шмат –
у пастці його руки!..

О чуйність до вовчих мук!
У-у-у, м’яса підступний дух!
Я – вовк, не піду до рук!!!
По здобич... авжеж... піду.


Нравится

 Всего комментариев: 0