» Побачення наосліп
   - Разом веселіше (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ТI КАДРИ
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ЯК

 

Я дивлюсь у очі променисті
і читаю в них всесвітню тугу,
що блукає східним передмістям...

Як це, на очах втрачати друга?
Як це - молоду завзяту долю 
на ваги миттєвості покласти?
Як це - виживать на полі болю,
кленучи годинник на зап'ясті?..

- Як воно, рiдненький?
- Та нормально.
- Бачу, брате... На поправку?
- Точно!
- Хтось, скажи, чека на тебе?
- Мама.
Й батько хворий. Тiльки... жить не хоче.
- Хай там як, давай про щастя, друже!
От скажи-но, що для тебе - щастя?
- Погляд жінки. Теплий. Небайдужий.
І країна, вільна від напасті...

Це вони. Підкошені війною,
Це вони, примушені вбивати,
безпорадні тут, переді мною,
уві сні тримають автомати
і вертають справедливість світу...

Але вірних слів не підібрати,
ЯК цим хлопцям хочеться любити...


Нравится

 Всего комментариев: 0