» Побачення наосліп
   - ПОЭЗИИ

» Читачі радять
» НОВI ТВОРИ

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ЖИТТЯ НЕ ТЕРПИТЬ ПУСТОТИ

 

Бабуню, мила, здрастуй. От і ми...

Атож, нечасто бачимося з братом!

А це – зійшлись удвох окрай зими

від пирію могилку рятувати.

Бур'ян розполонився – просто жах! –

живучий, дужий над і під землею...

Його – повсюд. Найбільше – по кутках...

І жаль святої пам'яті своєї.


Душа твоя вже, певно, не болить,

а нам, живим, так боляче, бабуню!

Ти відійшла за крок від кабали

і розбрату гарячого відлуння –

лишила світ, рятуючись від зла,

від вигуків: «Ей, укри! На колєні!»

Інакше ЯК би ти пережила

оце стрімке розшарування генів?

Тобі, я певна, стачило на вік

Брехні «Сов’єтов» й пам’яті людської.

Що глибший досвід – більша з року в рік

потреба у розмові із тобою.

 

Пробач, рідненька! Серце не броня:

криваво й гірко маминому краю.

Чи помиляюсь, чи пирій – брехня,

яка любові світло заступає.

(Природа ж бо не терпить пустоти.)

Що далі? – то задачка для онука.

Куди зручніше очі відвести,

ніж безпорадно затуляти вуха.


© Тетяна Яровицина


Нравится

 Всего комментариев: 0