» Побачення наосліп
   - ЯКА ВОНА?

» Читачі радять
» НОВI ТВОРИ

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » БУ-ЛЮ-БУ

Рік видавсь нестерпним,
додавши жінкам сивини,
зневіри в минущість «АТО»,
у «безцінність» людини...
Цей потяг на захід,
подалі від пекла війни,
везе-колихає
прості українські родини.

Ці діти ростуть
за тривожних розривів новин,
безбожно хворіють
і вчаться в дорослих не спати.
І, прагнучи змін, –
ну бодай щонайменших, та  з м і н ! –
везуть матері
дитинчат у високі Карпати.

Мазунчик малий
потішає своїм «Бу-лю-бу!»
«І я тебе, рідний,
ЛЮБЛЮ!» – запевняє матуся.
«А скільки синів
полягло за одненьку добу!» –
висвічує погляд.
У безмір дивлюся, дивлюся…

Все далі і далі
від зони диявольських дій...
Смага на вустах.
Ну й дошкульне підкралося літо!
Дитятко благально
порушує тишу: «Аді!!!»
І тулиться так,
як дорослим не зможе тулитись.

І тягнуть колеса
святу материнську журбу…
І дивиться вслід їй
стривожене розбратом небо…
І лине у Всесвіт
беззахисне те «бу-лю-бу»,
й матуся синочка
міцніш пригортає до себе

© Тетяна Яровицина


Нравится

 Всего комментариев: 0