» Побачення наосліп
   - Любити... (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» МОї ВЧИТЕЛI




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ВАЛЕРІЙ КУРІНСЬКИЙ (1939-2015): "Із метушні вихоплюючи барви..."

Валерій Курінський - визначний український філософ, музикант, педагог, художник, поет, письменник, перекладач, поліглот, знавець близько 100 мов. Автор відомої "Постпсихологічної автодидактики", "Філософії здоров’я". На жаль,наші життєві шляхи не перетиналися, але зараз кнжка "Українська постпсихологічна автодидактика" є моєю настільною. Приємно дивує, ба навіть збиває з ніг небуденний підхід Автора до звичних речей, прагнення до "розтваринення" в творчості. Це книга,яку читаєш помалу, часто відкладаєш набік, аби подумати над прочитаним.

На презентації його книжок я вже втретє. Дивовижно, як коло однієї постаті гуртуються люди різного калібру, вимірів, поглядів... Особлива моя подяка - дружині Валерія Олександровича Лесі Шаповал, яка аж світиться у своєму прагненні зберегти всі напрацювання чоловіка та донести до людей справжнє, дбайливе слово творця! Те, що таких супутників життя - одиниці, це я вам гарантую.

До Вашої уваги вірші Валерія Курінського з двох книжок "Із метушні вихоплюючи барви" та "На ступеньках храма". Досить важкі фонетично, писані на штиб англійських сонетів, проте думкою вони кличуть углиб, закликаючи до самопізнання, до називання речей своїми іменами.

 

***
Стаєм і ми минулим поступово,
приборкані подіями, які
чужіють непомітно, і взнаки
дається відсторонення від слова,
що   вимовляє час, готовий
від нас піти кудись в віки
шляхом, для нас завжди тяжким,
бо він для людства — чиста повінь,
хвиль невловимих маячня.
Не дано нам ні гнати, ні спинять
стихію, що, по суті, невідома
ні мудрим, ні розумним, ні дурним,
ні в’язням, що — на волі, тобто тим,
хто сам з собою не буває вдома.

Валерій Курінський 10.01.2006

 


***
Щось виявляється і хоче назви,
бо краще існувати із ім’ям
серед людей (а може бути, й там,
вгорі, де винайшли і сніг пухнастий,
і зорі, і черешні, й ананаси,
й всілякі явища… Коли ти сам,
ти визначаєшся й, немов той храм,
шукаєш сутність, що, здається, власна,
а в дійсності — скоріш чужа.
Це існування, певно, їсть з ножа.
Його казання в ранах. Чутно стогін.
Зникає й те, що вже було, мов річ,
нам приготовано — бери й, як масло, ріж
душі потрібний сенс, радій із того...

Валерій Курінський 10.01.2006

 

* * *
Послання начебто. Кому лиш — невідомо.
Морзянка кроків. Фокуси шпигунські.
Хмарини листопадної підгузок.
Приємна затонованість утоми.
Невір’я в те, що ти нарешті вдома,
де тайнощі в роках твоїх загусли,
немов у слоїках, — розмов не зовсім усних
(у келешках чи в ейдосах Платона?).
Кудись пливуть думки в човнах емоцій,
кудись — життя в буттєвому потоці.
Роздерті прірви сумнівів тотальних.
Ілюзія якихось знань. Бентежність
і відчуття, що хтось за нами стежить
і що Пегас нас жде в небесній стайні.

Валерій Курінський 06.01.2004

 

* * *
Щоб зігрітись, гавкають собаки.
Листя в лісі повалилось жужмом,
і на думку щось спадає журне,
а душа бажає пострибати!
То ворона каркне кострубата,
то вітрець підхопиться, як джура,
й нагадає, що давно ходжу я
в світі цім. А серце так багато
хоче ще чуттів, подій і вчинків,
також як і глузд чогось навчити
й тілу роль запропонувати
в п’єсі, що йому, бува, обридне,
та знаходяться метеорити
в неба — нас від нас відволікати...

Валерій Курінський 13.01.2004

 

* * *
Вражає написів різноманітність
на стінах й спиляних деревах,
на спинах, на обличчях, на черевних
поверхнях... Що дарма трудитись —
все перелічувати? Наша непомітність
нас непокоїть, тож її ми ревно
й стараємось позбутися... Не знітивсь
і я, нахаба, й вишкрябав в осерді
самого себе: «Боже милосердний!
Вже більшість кращих друзів здаленіла.
А я без них караюсь ненастанно.
Тож, може, знайдеться для мене в Пана
до них стежинка й, щоб дістатись, сила?»

Валерій Курінський   04.02.2004

 

* * *
…Прокинутися знов щасливим
і з хуртовиною радіти,
як, граючи, радіють діти
льодинкам, солодощам, зливам!
Це є. Це дано нам в сміливім,
людьми збудованому світі,
і треба очі лиш відкрити,
щоб чудуватись дивним дивом
ходіння пір річних по колу,
миттєвостей, які спроквола
примушують швидкоминучість
в твоєму часі просуватись,
життя підвищуючи вартість
й коли, здається, ти вже змучивсь...

Валерій Курінський  06.02.2004

 

* * *
Душа на малий посягає додаток
до того, що вже, як у сні, промайнуло,
що звично та журно йменуєш минулим,
хоча для життя воно й зараз придатне,
і зараз було б — заважають лиш дати,
про інші завади ми зроду не чули,
й здається, що просто епохи поснули
та згодом прокинуться, щоби тривати, —
нехай навіть в інший, не знаний ще спосіб,
наприклад, у вимірі, що, може, просить
його, як планету, мерщій заселити,
а ми ще не навчені, й рід наш, невіглас,
іще лиш хлопчисько, що просто не виріс
за вже подаровані тисячоліття...

Валерій Курінський  12.02.2004

 

* * *
Хтось хай поскаржиться на долю,
та це не буду я, допоки
є думки плин і світ глибокий
з його марами –– їх доволі
в мілинах дійсності простої
завжди знаходиш. На всі боки
струмиться роздум, що приборкать
себе схотів. Й нема простоїв
ба навіть там, де нерухомість
його приспала. Є натомість
неоковирна сила мрії.
Ні, я ніколи не поскаржусь,
якщо не доведе до сказу
те, що від мене правди криє.

Валерій Курінський 16.02.2004

 

* * *
Весною пахне круглий рік,
і з кожним роком це дорожче,
бо осяюють мені брості
сутінну суть цієї прі
в якій закони всі старі,
а свари не стають коротше, —
знов жебракові ворог Ротшильд
й дурному — той, хто помудрів.
З’ясовується для уяви
котрийсь-то обрій, ще іржавий,
де зайнялася голубінь.
А там, дивися, все й насправді
трапляється, коли ми раді,
що є Всевишняя глибінь.

Валерій Курінський  24.02.2004

 

* * *
Не пручаюсь — хай тече як є
те, що в цьому вимірі звичайно.
Краще я міцного вип’ю чаю
й іще раз подумаю своє.
Око бреше, що не впізнає, —
бо ж не хоче бути безпощадним
із душею, що збира в досьє
радісне, а не журливе, радше...
Посиджу та сам собі пораджу
якось бути далі й осіні́ть
тихо-тихо, як давнішні блюзи,
як машини, що в багні загрузли
і чекають на причепа нить...

Валерій Курінський  25.02.2004

 

* * *
Умовно все, ба навіть і краса,
світи й країни, села й мегаполіс,
і ми з тобою, й те, за що боролись,
і ті, кого ще в люльках колисать,
допоки виростуть, щоб чудеса, —
умовні теж! — трактовані як провість,
розвінчувати й лаяти, що сповнивсь
лише фрагмент обіцяного; й сад
який здається сам собі безсмертним,
професор, що вважався справжнім метром,
а нині — мов осінній лист його ім’я;
і друзі й вороги, юрба й шерега,
вожді й царі, яскраве і сіреньке.
Умовні навіть, друже, наші «Я».

Валерій Курінський


* * *
Рослинне далебачення узлісся.
В програмі — ритми й вічність змін,
подробиці у шарі надземнім
в живім показі. Для реклам знялися
недавні згадки і фрагменти висі,
досягнутої почуттями, дим
від напівспаленої мрії, втім
іще не зовсім вмерлої, — колись ми
і не такі, а строщені ущент,
на ноги ставили... Дивлюся ще і ще.
І, Господу хвала, дивуюсь щиро
то зеленушці-птасі, то берез
мереживам віттєвим, котрі без-
коштовне для очей уважних миро.

Валерій Курінський 17.03.2004

 

* * *
Не зупиняйся, йди в свої суми,
в свої жахи, раптовості та страхи, —
в тій царині свої міста і трави,
країни з чужоземцями і ми,
підмінені, живем напівлюдьми...
Там стане лячно і запахне страта
за те, що ти щось найдорожче втратив:
що зовні — лад, в душі — із нею мир.
І все ж: не бійся, йди в свої печалі,
не треба, щоб вони в тобі мовчали,
коли кричати хоче все єство,
загублене в юрмі, як у пустелі,
між дюн однаково чужого, й стелю
зволіло замість неба божество.

Валерій Курінський  24.03.2004

 

* * *
Базікають птахи про щось своє,
а я мовчу — такий наказ провини.
Й нічого не поробиш, як не видно
прощення тих, що поки що тут є...
Так розстань наближається. Й стає
самітність господаркою новини,
яку поштарка-думка щохвилини
приносить, і тобі чуже — своє,
коли нема найближчого близького —
лиш той, що поруч, даленіє вбого,
а це ще гірше, ніж відсутність всіх.
Вже бовваніє траса поперечна.
Там перехрестя. Там інакші речі.
Серйозність інша й очужілий сміх.

Валерій Курінський  25.03.2004

 

* * *
        Die Sprache spricht uns.
            M. Heidegger

Пакунок з рідними книжками —
єдиним скарбом зовнішнім бував
при переїздах. Інше все — слова,
що дорогі мені не менш, ніж карма.
Вони мене неначе відшукали,
щоб мною говорити, чим жива
спільнота наша, що, немов трава,
стрічається повсюди між грядками,
між радощами й тугами, де шир
поезії та прози. Я спішив
тому допомагати промовлянню,
відлунював, як міг, сенс любих слів,
а думали, що сам я говорив —
щось там своє й завжди немов останнє.

Валерій Курінський  03.04.2004

 

* * *
Добувся світ до певної межі,
і ми всі в нім дісталися до неї,
глобальності довічні полонені,
яким домівка — світ оцей чужий.
Пірнає в розсуд розум-ворожій.
змагаються у Всесвіті ідеї
то мудрагелів, то спритних протеїв,
то тих, хто йде за мріями мерщій.
А далі що? Обридне все, як Будді?
Й питає плоть: «Скажіть, ще далі буде?
Я за своїм продовженням тужу,
життя бажаю й, над усе, безсмертя».
Які ж ми тут усі настирні й вперті!
Як відчайдушно пнемось за межу!

Валерій Курінський  07.04.2004

 

***
Пропущенное мучит, как болезнь,
и что б там ни было, но каждый знает,
как ноет рана пропуска сквозная,
какая от пробелов мелких резь
у снов бывает. Ты тогда не весь!
Ты прожил жизнь не ту, а есть иная ––
которая тебя́ ждёт, понимая,
что ты уже на сколько-то не здесь…
Жить – это значит спрашивать и слышать
ответы, посылаемые свыше,
и, кто не замечает их, грешит.
По правилам бы делать всё людским и,
обогащаясь глубиною с ними,
не предпочесть ей суммы и гроши…

Валерій Курінський   23.03.2006


***
Прочту в последний раз зимы остаток
(отец меня дочитывать учил
всё до конца). Как снег красноречив,
когда он вскрикивает, поневоле краток,
из рупорных ложбинок! Как распадок,
его хранящий, не взлюбил лучи
и стал похож на прошлое! (Лечить,
увы, порой нам хочется распятых…)
Прочту, почувствую своё ещё раз,
когда вдруг хрустнет под ногами хворост,
который был ещё вчера кустом.
А ветви, ещё голые, всё чётче
беззвучно бугорками бьют чечётку
и вышивают в воздухе крестом.

Валерій Курінський


***
Седьмое. Пятница. Прошло сто лет
с утра до вечера. А сколько ночью
ещё пройдёт, когда того захочет
всевидящая Суть Всего! Чуть свет
проснусь (вот только б не сойти на нет!),
спеть попытаюсь всё, что кровоточит,
что хочет дальше жить хотя б заочно,
обменивая плоть свою на след.
Седьмое. Пятница. Зачем-то нужен
из полуфабриката чисел ужин.
Есть повод оценить значенье дат,
вернуться к уважению событий
и вспомнить всё, что было позабыто,
а всё, что снилось, снова повидать.

Валерій Курінський  07.04.2006


***
О времени погибшем вспоминаю,
и каждый миг – как будто часть меня,
потерянная искорка огня,
что, может быть, почудилась, шальная.
И вот теперь, игрушечно сверкая,
вполне реальна в памяти, она
старается так едко обвинять,
обидно, укоризненно иная.
И слышен снова прочный звон пустот
во времени, которое идёт
куда-то вспять, всё дальше удаляясь
от жизни, не исполненной вполне,
отрезанным мечтанием во мне
болящей, никогда не отделяясь...

Валерій Курінський   10.04.2006


***
Я переименовывать обязан,
коль жить по-человечески хочу,
чтоб сердцу были выси по плечу
и разум стал достойным верхолазом.
К иному называнью путь указан
природой нам. В молчанье не молчу –
всегда оттенок имени ищу,
шепча в уме невиданную фразу…
Так происходит внутренняя жизнь,
и, где ты через миг ни окажись,
таким же всё равно пребудешь,
а мысль, проникнув глубже в суть
явлений, предлагает их свернуть
и ждать, пока их имя не пробудишь.

Валерій Курінський  13 – 14.04.2006
 

***
Претит замедленность весны
и неуместная прохладность.
А ветер дует, в зиму пятясь,
и листья только чуть видны.
Откуда-то со стороны
пытается прорваться радость,
но, в подсознанье где-то прячась,
ей возражает голос тьмы.
И утешает лишь трава,
проросшим будущим жива,
в ближайшем времени – зелёным.
Но, может, это нужно, чтоб
в обход всё было, а не «в лоб»,
и мы совсем напрасно стонем?..

Валерій Курінський 14.04.2006

 

 


Нравится

 Всего комментариев: 0