» Побачення наосліп
   - Уходи! Ты мне нравишься

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» Лікоть до ліктя
» МОї ВЧИТЕЛI




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » СВІТЛАНА КОСТЮК (1964-2017): "Героїв багато пророків як завше нема"

Вчора, 6 січня 2017 року пішла в небо прекрасна поетеса Світлана Костюк - чистий голос Волині (м. Нововолинськ). Працювала кореспондентом районної газети у чорнобильській зоні, директором школи, вчителем української мови та літератури. Інформація, подана далі - у тому вигляді, в якому колись Світлана пересилала мені особисто.

Учасник Міжнародного польсько-українського проекту "Школа в громаді, громада в школі" (2003-2004 р.), учасник Міжнародного конгресу "Література і мир" в Пакистані (2013 р.), всеукраїнських поетичних фестивалів, форумів. Дипломант Міжнародного конкурсу "Зірка Полин", переможець конкурсів ім. Леся Мартовича, "Сто творів, які варто прочитати влітку", лауреат Міжнародного конкурсу "В століттях чатує Чернеча гора" та ін.

Автор книг поезії "Спалахи душі", "Наодинці зі світом", "Маленьке диво" (для дітей"), "Листи без конвертів", "Мереживо чудес","Про що шепотіли листочки"(перекладена польською мовою). Автор більше 40 пісень, написаних разом з українськими композиторами. Поезії С. Костюк перекладалися англійською, російською і польською мовами, друкувалися у літературних альманахах за рубежем.

В Україні друкувалася в журналах «Дзвін», «Дивослово», «Педагогічний пошук», «Склянка часу», «Український вісник», газеті «Літературна Україна», альманахах « В століттях чатує Чернеча гора», «Перевесло», «Мамина криниця», «Берегиня», «Вінтаж», «Натхнення», «Скіфія -2014-Весна», «Скіфія- 2014-Літо», «Сто творів, які варто прочитати влітку» та ін. Готує до друку нову книгу лірики.


 

 


РОЗДУМИ

розгойдані зорі над сивим смерканням століть
а ще різнобарвні майдани на київській площі
і так Україні цей безлад постійний болить
і так вона вірить у наші прозріння і прощі
мадонна чорнобильська плаче сухими слізьми
Перун і Дажбог заніміли від фальші та злості
лукавих героїв яким не дивуємось ми
прибиті журбою без духу свого й високості
героїв багато пророків як завше нема
чужа напівправда для нашого вуха миліша
а в селах поліських якась напівдика пітьма
фатальна якась навісна і щоразу густіша
спустошено землі у клубі колишнім пивбар
а очі бабусь вже не горнуться більше до неба
за кожну ідею ціна ніби йдеш на базар
молитва і та як повинність уже не потреба
а вітер розхристаний стогне в забутих лісах
ночами вивозяться сосни на гроші на гроші
і відчай гіркий поселяється в наших серцях
хоч гасла лунають гучні й обіцЯнки хороші
без віри куди тільки вірити важче щораз
політики в душах уже наслідили надовго
на кручах Дніпрових криваво ридає Тарас
про наше гірке безталання розказує Богу

© Світлана Костюк

 

*   *   *
о як ідуть до влади як ідуть
шеренгами колонами осібно
і то пусте що кров`ю пахне путь
і то пусте що просвітку не видно...
не гребують ні грішним ні святим
синці малюють подвиги і шрами
нестріляні невтомлені ті самі...
а в ріднім домі смерч вогонь і дим...
страшний піар якщо він на крові
вже тхне від цих запроданців_"героів"
поминки по Вкраїні як по Трої
ще справлять тут і скажуть "се ля ві"
а ми що ж ми забули все і всіх
хто більше дасть тих будем вибирати
а може ще й помолимось за них
і сміх...
і гріх...
і маски...
і пілати...

© Світлана Костюк, 14.10.2014.

 


*   *   *
засмучена Марія на іконці
сльоза пекуча скрапує з повіки
і світ такий маленький і великий
як іграшка в космічній оболонці
а ми в своїх бажаннях ще й смішні
натхненні то піснями то боями
заблудлі на шляху до ТОЇ БРАМИ
поживу підкидаємо війні...
десь мрія нерозпізнана німа
схиляється у гречному поклоні
і плачуть янголята безборонні
хоч сліз нема
і слів
уже
нема...

© Світлана Костюк

 

 

*   *   *
наливаються кров’ю очі нової доби
щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті
і ростуть домовини так рясно як в лісі гриби
і стає страшнувато бо ми вже звикаєм до смерті
якась сила бісівська керує парадом мармиз
боїмося себе і почути не вміємо брата
невблаганно і вперто котимось котимось вниз
під приціл автомата
і кричати буває так важко як інколи в сні
і від тебе уже не залежить в цій гонці нічого
двадцять перше сторіччя
осанна кривавій весні
і єдина надія на вкотре розп`ятого Бога

© Світлана Костюк, 2014

 

 

ПОСЛАННЯ ДО ШТАБНОГО ГЕНЕРАЛА - ЗРАДНИКА

Пихатий генерале, як живеш?
Я вчителька, що того хлопця вчила,
В якого свіжовирита могила,
В яку ти і сльозинки не проллєш...
Бо що для тебе сльози матерів,
Хлоп`ята, що ішли "живцем на міни"...
Тих броників хватало й половини
Аби ти свій мільйончик заробив...
Жорстокий генерале, як ти міг
На нари запроторити хлоп`яток.
Що п`ятий місяць вчились воювати
Без сну і їжі, падаючи з ніг...
Вітання ще від сивих матерів
Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
Яких дотла чужі палили гради,
Бо ціль по них хтось все-таки навів...
Пихатий генерале, зручно так
В тоновано_броньованій машині...
У сина твого очі також сині,
І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
Ти знаєш, що у кожному селі
Тепер щодня чекають похоронок?..
Ти ж вміло прикриваєшся законом.
Що не проб`ють ні кулі, ні жалі...
Як найманець на цій святій землі...

© Світлана Костюк, 19.08. 2014

 

 

НА ЗЛОБУ ДНЯ АБО У ПОШУКАХ ІСТИНИ...

мій Господи а правда де ж вона
захована а чи її немає
цей люд вже один одного вбиває
жорстокіше аніж сама війна
мій Господи ти тільки подивись
цей світ що нам дарований для раю
щоденно найсвітліші покидають
ключами журавлиними увись
звикаємо до підлості та чвар
байдужість часто змінює личину
у цьому пеклі навіть діти гинуть
і опадають росами з-під хмар
геройством ще й піаримось авжеж
і то пусте що кров із рани брата
держава що зґвалтована й розп`ята
ледь дихає у полум`ї пожеж
зіщулилася правда у кутку
над нею ще не вицвілі біг-борди
хоч маски інші та ті самі морди
і воля що конає в сповитку
богема вперто рушила у бій
за славу чи нероздані медалі
поскрипують історії скрижалі
і вороном літає чорний Вій
мій Господи спини оцей бедлам
вже ж котимося в прірву із розгону
не боїмось ні кари ні закону
не ймемо віри віщим небесам
спини оцей бедлам
сам…

© Світлана Костюк

 


*   *   *
морська безодня віща глибина
і світлі кола й полохливі тіні
і зойки зір і спомини чаїні
і кимось злим нав`язана війна
і сліз солоних море море сліз
на узбережжі де пісок і піна
і зовсім незахищена людина
і бід вселенських не-чумацький віз
медузи хмар розпатланих і синь
небесна синь дарована богами
єдине сонце котиться над нами
туманну осяває далечінь
і хочеться гукнути у світи
понад шторми розхристано-безбожні
що так потрібен мир людині кожній
тож СОХРАНИ
СПАСИ
І ЗАХИСТИ...

© Світлана Костюк

 

ВИБІР Є

вибір завжди залишається що не кажи
хочеш лети над прірвою хочеш біжи
хочеш рятуй невбитого хочеш вбивай
хочеш топи в надмірностях ниций свій рай
вибір завжди залишається вибір є
здатне в пітьмі світитися серце твоє
може добро ділитися поміж людьми
світ цей змінити можемо тільки ми
може ще нами пишатися батько Тарас
він же і досі ще молиться кревно за нас
в бронзі йому незатишно холодно так
душу свою розхристану носить навспак
рани новітні скапують у блакить
доля "рабів" беззахисних ниє болить
гасла людей не змінюють заклики теж
ангели крила спалюють в пеклі пожеж
вибір завжди залишається що не кажи
тільки
не будьмо схожими
на муляжі...

© Світлана Костюк  18.06.14

 


*   *   *
по чорно-білих клавішах судьби
біда вселенська вдарила зненацька
злетіли в небо білі голуби
бо в них дрімала воля гайдамацька
бо в їхніх генах туга запеклась
за духом що не хилиться не гнеться
ой білі голуби любов чиясь
чиясь надія зраненого серця
попідіймалось чорне вороння
попідіймалось ой попідіймалось
хтось у безсмертя бігав навмання
із полум*я яке Майданом звалось
знов крутить Млин свою одвічну дерть
ростуть терни на паростках свободи
летіли голуби у білу смерть
на тихі зорі і на ясні води
ой як же важко Господи прости
відспівувати тих котрі не з нами
заламуємо руки як хрести
і молимось холодними вустами
по чорно-білих клавішах судьби
ведуть Вкраїну найманці жорстокі
у сивім небі сиві голуби
згубили спокій...

© Світлана Костюк

 

*   *   *
Зумію все... Усе переживу...
Хай скаженіють палачі й пілати.
Душа моя, загорнена в траву,
Уже уміє падати й вставати...
Настояна на болях і боях,
Вона мов камінь, білий і гарячий,
Що викинутий долею на шлях,
Де всеньке людство молиться і плаче...
А для душі не створено межі
Між болем-радістю, між втіхою-журбою,
Хоч вслід летять заточені ножі
І йде війна - війна з самим собою...
І хто ж тебе почує в тій війні,
Де ділять правду... надто половинну...
Вишіптую пісні свої сумні
Про волю... Про добро... Про Україну...
Про те, що замість ночі буде день,
Що сонечку судилося світити...
Поміж боїв, у затишку пісень,
Пошли нам, Боже, ближнього любити...
Любити тих, хто "проти" і хто "за",
Хто тут і там, хто поруч і не з нами...
ОсвЯтиться пропалена сльоза
Наповненими світлом почуттями...

© Світлана Костюк

 

Інші твори автора тут:
http://maysterni.com/user.php?id=6713&t=1&sf=1


Нравится

 Всего комментариев: 0