» Побачення наосліп
   - Материнский совет

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ВИКТОР НАГОРНЫЙ "Опять открыта книга"
Киевлянин Виктор Нагорный - один из тех харизматичных лириков нашего времени, стихи которого хочется не только читать. Их еще очень хочется слушать, благодаря уникальной манере исполнения автором!  А еще их не хочется хвалить - они в похвалах не нуждаются... Просто хочется познакомить с ними настоящих ценителей поэзии.






Опять открыта книга

Опять открыта книга с названием – сегодня.
Дарует хлеб насущный, или побег в исподнем.
Прочтя ее рассказы, ныряешь в омут мыслей.
Становишься мудрее, а может быть корыстней?

Упрямо дни листают иссякшие страницы.
Не хочется быть тенью, должно быть лучше – птицей.
И рассекая грудью безмерные высоты,
Спросить, понять, услышать и осознать – а кто ты...

Не получив ответа, а может не расслышав,
Пройтись по парапету подольской старой крыши.
Присесть, глотая ветер, не на краю, а – с краю.
Жизнь топчется по пяткам, а я не убегаю!

И не туплю, надеюсь, но как-то так, не внемлю,
Зачем так много нужных спешат оставить Землю?
Быть может где-то в небе, за звездами и выше,
Есть ниша для достойных, для душ смиренных ниша.

© Виктор Нагорный

 

Коли тобі болить

Коли тобі болить, у мене серце крає,
Щось штиркає у спину, коли тобі болить...
У грудях щось шкребе і я тебе благаю:
Віддай мені свій біль на вік, на рік, на мить...

Коли тобі болить, щось діється зухвале:
Пташки стулили дзьоба, не любляться коти.
Не зацвітають квіти, у роті гіркне сало...
Хтось поглинає світло, але не ти, не ти!

Коли тобі болить, не зрозуміло нащо...
Пригнічує нагальне і що було торік...
Ти почитай вірші мої, чи інші, кращі,
Повір, той біль мине, на мить, на рік, навік.

© Віктор Нагорний


У рідної землі немає вад ніяких

У рідної землі немає вад ніяких,
Я тут усім пишаюсь, я тут усе люблю:
Як пливають човни, як гавкають собаки,
Як соловей заводить у тихому гаю...

У рідної землі багаті чорноземи,
Луги блищать у росах, дерева аж до хмар,
Сторицею віддасть коли зерно внесемо...
Шануй її, люби, вкушай її нектар.

У рідних берегів Дніпро гойдає хвилі,
Рибалки зустрічають багряні вечори,
Дзвіниці голосні і храми сніжно-білі
Вітають православ’я з рання і до зорі.

У рідному краю живуть чудові люди,
Дівчата найгарніші, міцні чоловіки...
І де би ти не був, а завертати буде
У дім, де квітнуть мальви і сивіють батьки.

© Віктор Нагорний

 

Пам’яті Василя Стуса

До смерті закатований поет,
Бо не куняв в кутку, закривши рота,
Як сірий кнур, чи ще яка сволота,
Що заповзла у владний кабінет
І соки жлуктить – нелюд, кат, істота...

У кріслі з шкіри вбитого бика,
З розмаху, молотом... Зі страхом у клітинах.
Увесь той страх лишається на спинах
Юродивих утримачів кілка,
Що вказують де правда... На колінах?

Брехня! Не всіх зігне пихатий лютий звір,
З безмежним черевом і прізвиськом держава...
Не всіх засмокчуть влада, зрада, слава...
Не всім вони заліплять мулом зір.
Геть з-під землі виплескується лава...

Поета знищено? Облиш, звичайно – ні!
Ганьба одвічна, мовчазному людству...
Він досі є в розкутому мені,
Незламним прикладом супротиву паскудству,
Насильству, беззаконню та брехні.

© Віктор Нагорний


Ускоряю, малость, шаг

Ускоряю, малость, шаг.
Ветер дергает рубаху.
Что-то все-таки не так...
Кто-то явно хочет... Ладно…

Все затрется, и дождем
Смоет глупости с извилин.
Что нагажено – смахнем,
Все наросшее – отпилим!

Иномыслящих поймем,
Все простим и тем и этим...
Пригласим на рюмку, в дом.
Подытожим и ответим.

Устаканится страна,
Льды сердечные расстают.
Даже посланные на…
Отойдут и осознают.

© Віктор Нагорний

 


Діти граються в Майдан

От-от введеться надзвичайний стан.
От-от піде до хмар небесна сотня...
В садочку діти граються в Майдан.
Не владу грають, грають патріотів.

Ми виросли під зірку ілліча,
Під страхом кгб-шної розправи...
А молодь – не страшаться ні меча,
А ні кайданів, ні кийків держави.

Двадцяте. Лютий. Суміш куль і ран.
Безмежна відданість бійців, а страх – відсутній.
В садочку діти граються в Майдан.
В цей час Майдан, для них, виборює майбутнє.

© Віктор Нагорний

 

Відчиніть мені двері

Відчиніть мені двері у завтра, сьогодні вже пізно, авжеж.
Відчиніть мені двері у сповідь, я хочу сказати про грішне.
І у серці моєму  відкриється навстіж колишнє.
А невже тая мова, хоч трохи відірве від меж?

Відчиніть мені вікна у подих свободи і мрій.
Я так довго не чув, по росі, солов’їного співу.
Я так довго не бачив, щоб було, у душах красиво...
Я так довго чекав в обіцянках не марева – дій...

Я так довго шукав веселкового кольору в снах.
Але сни чорно-білі, здебільше, турбують до сказу...
А мені треба все і сьогодні, негайно, одразу...
Я складаю нездійсненність мрій у пророчих віршах.

Я вивчаю слова і думки на відвертість, на міцність.
Не шукаючи спокою, тисну на зморщені п’яти.
Не знайшовши потрібне, я вдруге пройду, у четверте, вдесяте...
Відчиніть мені двері у, сповнену радості, дійсність.

© Віктор Нагорний

 

Чомусь не так

Чомусь не так. Не так як я хотів би.
І сніг не хоче розкидатись долі.
Усе гаразд, на перший погляд, ніби.
А наче хтось сипнув за шкіру солі...

Щось мене тисне. В серці сполох, наче.
Сорока бреше на вологій гілці.
Усе навколо тішиться і скаче,
А мене тягне бути наодинці.

Долонями закрити вуха й очі,
Зануритись, сховатись за скрижалі...
Той Світ, що я люблю, мене не хоче.
А може то рушій для кроку далі?

© Віктор Нагорний

 

В тебе много света

Ты очень красива, в тебе много света,
Улыбка, походка... Но важно не это.
Успешна, разумна, мила, не упряма,
К деньгам равнодушна и к прочему хламу.

Ты скромно, со вкусом, опрятно одета,
Всегда аккуратна, а манит – не это...
И совесть твоя не липка, не продажна,
Открыта душа – да и это не важно!

Ты очень добра, тебе правда – дороже.
Тепла в твоем сердце – с избытком...
И все же Опять повторяюсь – в тебе много света...
А я тебя просто люблю... не за это.

© Віктор Нагорний


Три тижні без

Три тижні без. Без запаху, без слова,
Без блискавки в усміхнених очах.
Якось раптово, навіть випадково,
Лишився сам на сам в своїх думках.

В своїх недомальованих сюжетах,
В своїх неопрацьованих рядках,
В своїх стрімких, недовершинних злетах.
Без журавля й синиці у руках...

Три тижні без п’янких і чистих звуків,
Прогулянок на крайках гострих лез.
Без дотиків, шаленства поцілунків,
Три тижні без тепла. Три тижні без...

© Віктор Нагорний

 


Ще кілька днів

Ще кілька днів і дінеться тепло,
Ще кілька днів і запанує осінь
Зелений лист почервоніє, зовсім.
І сивий дим візьме в полон село.

Ще кілька днів і забринять дощі.
В ранковім сонці кольори заграють,
А в серці стане тепло, палко навіть!
Підіймуть галас, серед хмар, ключі.

За кілька днів – одягнеш свитку й ти,
В ставах прозорих охолонуть води.
Якесь дівча, небаченої вроди,
Тобі всміхнеться, сяйвом чистоти.

Ти пригадаєш… то було колись:
Русява, гарна, з пишною косою,
З тобою, босоніж, прозорою росою...
Ти починав про осінь... Схаменись.

© Віктор Нагорний

 

А кожен – шукає своє...

Весняної ночі, напевно в вівторок...
Їй – трішки за тридцять, йому – десь під сорок...
У ніч майже теплу і майже звичайну,
Закохані люди ділилися сяйвом.

В будинку навпроти, в кімнаті зі світлом,
Самотній, не бритий – закінчив півлітру.
Залишивши геть, сподівання останні,
Він щастя шукав у гранчастім стакані.

В сім’ї, десь за три чи чотири квартали,
Вечеряли, скромно, і крихти збирали.
Дванадцять, це дуже велика родина!
Надія – на маму і старшого сина...

В нічному, на першому поверсі, клубі,
Пузатий, що років п’ятнадцять у шлюбі,
Тримаючи дівчинку нижче спідниці,
Програв тридцять тисяч, за вечір... Дрібниці.

Сучасність – об’ємне насичене коло,
Шукаючи правди, не знайдеш ніколи...
Є світло, є темрява. Гріх, або сповідь...
А кожен – шукає своє... І знаходить.

© Віктор Нагорний



Другие произведения автора здесь: http://nagornyi.com.ua

 

 

 


Нравится

 Всего комментариев: 0