» Побачення наосліп
   - "КРЫМНАШ"= ДРУЖБА НАРОДІВ?

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ТЕТЯНА ПЕРОГАНИЧ: "Осінь дорослої жінки"

Щойно я прочитала книжку "Осінь дорослої жінки" Тетяни Череп-Пероганич, одразу попросила в авторки добірочку улюблених віршів з неї. Так співпало, що добірочку вона надала напередодні прем’єри спектаклю "Я-КВІТКА", за мотивами її однойменної п’єси, присвяченої Квітці Цісик. Наступного дня в Київському театрі імені Івана Франка я на власні очі побачила, як оживають вірші поетеси, коли їх одухотворюють справжні актори! З тремом у серці дивилася виставу, раділа за нашу добру і скромну Жінку-Українку, яка робить світ чуйнішим і світлішим. Приємно було на знак подяки і підтримки потримати її за руку. Сильна жінка, яка підтримує дух усіх українських жінок, здається, хвилювалася, як дівчинка. А все тому, що справжня!

 

 

Сильна жінка

Мене життя приперло знов до стінки,
Та не примусить крила опустити.
Я з тих, про кого кажуть – сильна жінка!
Таку непросто взяти й спопелити.

Як дуб, міцна, як сонце – неспалима.
На долі стільки всього пережито...
Тож вкотре, вперто грюкнувши дверима,
Лишаю біль – і пташкою у літо!

© Тетяна Череп-Пероганич

 

***
І що тоді буде, коли я пташиною стану?
Коли мене вирій покличе в дорогу далеку?
Життя ж бо таке: я сьогодні дружина, кохана,
А завтра, гляди, поміж хмар твоя жінка - лелека.

І що тоді буде? Та все, мабуть, так, як раніше.
І листя під ноги, і сонце - згори промінцями...
Лише хтось уголос тобі не читатиме віршів,
На склі їх писатиме осінь сумними дощами.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Щасливі

Літо холодне теплом нас огорне,
Буде нам добре в обіймах міцних.
Кажуть, любити сьогодні не модно,
А на волосся цілунок твій ліг.

Білих ромашок яскраві букети
Заплетемо у вінок поміж мрій.
Хай про нас пишуть сучасні поети,
Що ми щасливі в любові своїй.

Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно,
Ті, хто кохання в серцях не зберіг.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Душа

Моя знеболена душа...
Хто і коли давав їй спокій?!
Було не просто одинокій
В часи спокуси без гроша.

Та якось вистачило сил
Не схибити на схилах долі.
Завжди із совістю в двобої,
Але не опустила крил.

І що тепер, коли пройшло,
Минулося і відболіло.
Перегоріло, перетліло,
І відбулось, і відгуло.

Лиш спомин про минулі дні,
Спить в сповиточку із любові.
І, як колись, напоготові
Господь - допомогти мені...

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Сорочка

Я тобі сорочку вишию, солдате,
Хоч не наречена, не сестра, не мати.
Кольори блакитні, як безхмарне небо.
Знай, моя сорочка – оберіг для тебе!

Ти мене ніколи у житті не бачив,
Іншій, до війни ще, зустрічі призначив.
Але нас сьогодні лихо поєднало,
Гладдю на сорочку я любов поклала.

Прийде перемога – вернешся до хати,
Будуть всі героя радо зустрічати.
І одного разу (віри не втрачаю)
По своїй сорочці, рідного впізнаю!

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Гаряче літо

Гаряче літо душу так пече.
Немає сил біду оцю терпіти:
Кров, як водиця, все тече й тече,
Вбивають тих, кому б ще жити й жити.

Згорьовані навіки матері,
І вдови молоді, й осиротілі діти...
Гаряче літо, досить вже тобі,
Випалювати долі, ніби квіти.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Мати

Хіба ж вона думала, знала,
Що в долю ввірветься війна.
Ростила сина, плекала
Без батька, одним одна.

Високий, стрункий, завзятий
З Майдану - гайда на Схід.
- Матусю, не довго чекати...
Й розмило дощами слід.

А вже через місяць тривога
Постукала жінці в вікно.
- Ваш син тепер біля Бога,
Убили бандити його.

Сказали, що він загинув,
Та тіла ж нема ніде…
І мати єдину дитину
Картоплю копати жде.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Колискова для коханого

Віє зі сходу злою війною.
Любий, коли ми будем з тобою
Діток ростити,
Сонцю радіти?
Літо минає,
Зболене літо.

Листям додолу осінні печалі
Я тебе цілих півроку чекаю.
Син вчора вперше
Сказав слово «тато».
Правда ж, для щастя
Не треба багато?!

Теплі шкарпетки донечка в’яже,
«Це для солдатів, – мені вчора каже. –
А це для татка
Шарфик тепленький…»
Зимонько-зимо,
Морозь воріженьків.

Я тебе, рідний, весною зігрію,
Я в твою душу зорі посію.
Буде над нами
Мирне ще небо.
Тільки живим повертайся.
Так треба!!!

Ой, люлі-люлі, спіть же тривоги,
І ви, невдачі, геть за пороги.
Кожну хвилину –
Думками з тобою –
Непереможні
Навіть війною.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

* * *

Що ж ти, війно, робиш із нами?
Рано сини виростають.
Діти з сумними очима.
А у дружини, яка чекає,
У двадцять вже сиве волосся...

Що ж ти, війно, робиш із нами?
Серце материнське – не камінь.
Очі материнські – не ріки.
Чому ж сльози, як повінь,
По долі розливаються?

Що ж ти, війно, робиш із нами?
Забираєш найкращих.
Відбираєш найрідніших.
І нема тобі ні кінця, ні краю...

А нареченій треба коханого,
Жінці - чоловіка,
Батькам – сина,
Дітям – батька.

Жорстока.
Безглузда.
Проклята
Війна.

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Листи на війну

Я тебе не зігрію
На далеких вітрах.
Хоч і маю надію,
Та гнітить мене страх.

Сталось щось неймовірне -
Не під силу мені
Чути знову і знову:
«Як він там, на війні?».

Я не знаю, не знаю!
Тільки плачу й молюсь.
І щоночі страждаю,
І щоднини боюсь.

Телефон дуже рідко
Голос чути дає.
Я тебе не зігрію.
Я не там, де ти є...

Тільки пташкою долі
Надсилаю листи,
Бо причали любові
Там, де ти… Там, де ти!

© Тетяна Череп-Пероганич

 

Із циклу «Запитання»:


***

Мама,
Матусенька,
Матінка...
Комусь від цих слів
буває не тепло?

© Тетяна Череп-Пероганич


***

Це ти чи осінь мене роздягнули?
Стою гола посеред міського тротуару.
Машини повз – думають, повія,
Люди повз – думають, божевільна.
І хоч би хто спинився та запитав:
Що сталося з тобою, жінко?

© Тетяна Череп-Пероганич
 

***

Душа заздрісна.
Розум злий.
Рот «чорний».
Це людина?

© Тетяна Череп-Пероганич

 

***

У владних кабінетах нема правди.
А їх же так багато.
Різних. Красивих.
Із сучасними інтер’єрами,
Заможними керманичами...
І чого, питається, тій правді треба?

© Тетяна Череп-Пероганич



***

«Не той українець, у кого батьки українці,
а той, у кого діти українці...»,  -
втрапили на очі газетні рядки.
Хіба щось мудріше скажеш?

© Тетяна Череп-Пероганич
 


Уривок із п’єси «Квітка Цісик. Туга за Україною»:

Сім років вже змагаюсь за життя.
Сім довгих років долі не корюся.
За тебе, Україно, я молюся,
Бо у душі – завжди твоє дитя.

Я - квітка, квітка із твого вінка,
Я - соловей дзвінкий із зелен-гаю,
Що скрізь тебе піснями величає.
Я сильна, мужня, справжня. Я така!

Я хочу бути ще на цій землі,
Чи відчуваєш туги всі мої?
Чи чуєш ніжне серце б’ється як?
Подай же через ясні зорі  знак.

Хай у вікно мені всміхнуться нині.
Життя моє – присвята Україні!

© Тетяна Череп-Пероганич

 


Нравится

 Всего комментариев: 0