» Побачення наосліп
   - Настоящий друг

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ОЛЕКСАНДР СУШКО: "Рука поета сіє міражі"

До Вашої уваги добірка віршів ліричного, дотепного і, до всього, ще й співучого киянина Олександра Сушка. О.Сушко - автор збірок поезій "Квіти юності", "Монологи" та повісті "Два роки"; член Спілки естрадних діячів України, лауреат та дипломант Всеукраїнських фестивалів "Червона Рута", "Оберіг" та інших.




Сад

Рука поета сіє міражі.
Почути можна, а торкнутись – годі.
Його думки – столезові ножі,
Слова – це ноти чарівних мелодій.

Доглянутий росте і пахне сад,
І кожна гілка – як жива картина.
У віртуоза там панує лад,
Тож квітне пишно, рясно, білопінно.

Приходь сюди, куштуй смачні плоди –
Вони солодкі, запашні, дозрілі.
Іду у світ ростить нові сади,
Допоки ще не відлетів у вирій.

© Олександр Сушко, 23.08.2017

 

Іловайськ

Це - Іловайськ, мій друже. Я програв.
У москаля немає честі й шани.
В степу любов і радість поховав,
Трава накрила вирви, трупи, рани...
Враг бив прицільно. Ззаду. У хребет.
Натренував у пеклі підлу руку.
В Большом - прем'єра. Пустощі. Балет.
Кров п'ють на брудершафт кремлівські суки.
Поглянь в монгольські очі вожака -
Чуже добро притягує магнітом.
За ним орда - голодна, ворухка,
Толочить траком на Донбасі жито.
Ти - воїн. Не дитина чи монах.
Гостри сокиру і чекай нагоди
Загнати вістря ворогу у пах,
І плюнути ненавистю у морди.
Не знаю, може випаде мені
Із мороку вернутися у літо...
Не бійся, брате, вмерти на війні.
А бійся жити і не відомстити.


© Олександр Сушко, 29.08.2017р.


Рідна мова

Осінь. З неба дощик сіє,
Спить хохлятко - не буди.
Це - столиця. Милий Київ,
Юрта Дикої орди.
Мозок тисне "натє", "здрастє",
Геть не чути "Добрий день".
Вивчили російську Насті,
А на рідній - ні телень.
Не тримають перепони,
Січка краща за траву.
Суржик чуєм ще у лоні,
Уві сні та наяву.
Наче і позбувсь зарази -
Втік на літо до села.
Повернувся - знов вилазить,
Стрепенулась, ожила.
Чи така в державі мода -
Гидь жувати у ротах?
Та мені онуків шкода,
Їх очікує біда.
Рідна мова тихо гине,
Кацапня звела курки,
Суржиком плює у спини,
Тягне в душі мацаки.
Розізлився? Це чудово!
Виріж суржик як грижу!
Вчи, мій друже, рідну мову.
Я тобі допоможу.


© Олександр Сушко, 05.09.2017р.



Я  - зрадник

Я - зрадник. Не банальний Дон Жуан.
Копаю яму власному народу.
Моя святиня - це кремлівський хан,
Його ярмо несу на шиї гордо.

Повзуть у тьмі гадюки та вужі,
Над головою почорніли хмари...
Я рідну мову вирвав із душі
Й до москаля пішов у яничари.

Тепер отчизна - Яуза, Москва,
Орда шанує мій собачий гавкіт.
Любов до неньки - мертва, нежива,
Розбилася давно уже на скалки.

Обмажу все доокола багном,
В Дніпро брудні вмочатиму онучі.
Я тут чужий. Мені вже все одно,
Усю країну скинув би із кручі.

Усім у кого прізвища на "ко"
Накинути потрібно хомутища.
Для мене ця держава - не закон,
Пиляю її трухле деревище.

Зіпхнули Україну із Дінця,
І Крим уже у москалевих лапах.
Чекай, столице, скорого кінця -
Важкого не уникнути арапа.

Таких як я - нечулих - легіон,
Майструємо для патріотів кліті.
Хохлам вмикаю радіо "Шансон",
Іду ловити їх у наші сіті.

© Олександр Сушко, 18.09.2017р.

 

Чайки

Кричали чайки, наче ті коти,
Сварилися за вкрадену рибину,
Стовбурчили загривки та хвости
І клацали дзьобами без упину.

Не помічали в нападах жаги
Своєї подруги затоптану дитину:
Стирчала кістка в неї із ноги,
Кривава хлюпотіла в море піна.

Коли ж затих каліки голосок
Й рибина щезла у чиємусь роті,
Прийшла пора упасти на пісок
Шматкам її розтерзаної плоті.

Птахи злетіли важко в небеса,
Мені крильми махнувши на прощання…
Пощезли десь гармонія й краса
Під супровід взаємопожирання.

Зненавидів я чайок. Незлюбив
Сталеві очі, жадібні до крові.
Виповнюють мене відраза й гнів,
Що в них немає справжньої любові.

Холодна ж бо у лютості краса,
Байдужа і до болю оніміла.
Нехай летять собі під небеса,
Нехай вітрами й сонцем точать  крила.

© Олександр Сушко


*   *   *

Нечасто зазираю до альбомів,         
Мене покійників не тішать фото.
Завжди є важливіше щось удома –
Приємний відпочинок чи робота.

У спогадах гірких нема потреби,
Тривожити не хочу давні рани.
Але мене сьогодні кличе небо
Заглянути іще раз в очі мами.

Вона – дитя війни, голодомору,
Без батька, неписьменна, без освіти –
Знайшла стезю серед біди-розору,
Хоч легше було вмерти, а не жити.

Але на фото – молода, щаслива,
Троянди обнімають ніжні руки.
Вагітна, бо очікує на сина –
З’явлюсь на світ у нелегких я муках.

Ми разом – кольорова є світлина
Матуся щось говорить жартівливе.
Гущавіють у зморшках світлотіні,
І голова у неї зовсім сива.

На іншій – самотою. Постаріла.
Тримає міцно бабину ікону.
За нею бачу яноглині крила,
І дяк уже хита язик у дзвоні.

Обійняла мене за плечі муза,
Аби закрив минулого сувої.
А соловей виспівує у лузі,
І плаче літо срібною росою.

© Олександр Сушко



ПРОРОК

Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.
Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.
Був тюхтій. Тепер - пророк.
Бог з'явився після п'янки,
Дав гучного копняка,
На життя накинув лямки,
Посадив на повідка.
Все пізнав на власній шкурі -
Біль, розлуку, самоту.
Грав на кобзі та бандурі,
Йшов у спеку і сльоту.
Нині шлунок геть порожній,
Сакви ж - сповнені книжок.
По стезі мандрую Божій
У багні та між зірок.
Ночував у підворітнях,
Пси не раз латали зад,
Били палицями гридні:
Що ж, життя - не шоколад.
Гарно вчора напророчив -
Досі хрестяться попи.
Потім гнали в яму вовчу
Аж метлялися чуби.
Дременув і небожитель
(волочились ми удвох).
Із людських тікаєм жител,
Загортаємось у мох.
Бог і я - обидва лисі,
Не впізнала нас людва.
Розмовляємо у лісі,
Чує нас лише сова.
В основному віри схожі,
Як боби і як горох.
Де гендлюють - там і гроші,
Де молитва - там і Бог.
Чи тому з'явилась кірха,
Синагога, жирний храм,
Аби красти гроші тихо -
Що про це відомо вам?
Нас - живих - женуть на небо,
Світло темряві - не друг:
Зріти Господа не треба,
Вилітає Слово з вух.
Загалом для допомоги
Вистачає і жони.
Припече - звертайсь до Бога:
Ми ж Його доньки й сини.
Тягнуть ряси гроші, соки,
Пики, наче кавуни.
Ось тому й нема пророків,
А монахів - табуни.
Гнали, гнали у три шиї,
Зачиняли олтарі.
Я ж безплатно Слово сіяв,
Ті, що в храмах - за рублі.
Не гожусь у чемпіони
Як тікаю од "святих".
Потрясу свого "патрона" -
Хай шукає молодих.


© Олександр Сушко, 19.09.2017р.



Хвости

У мене хвіст, неначе в павича,
Утіха для матусі та дружини.
Від барв таланту мерехтить в очах,
Стирчать у небо розуму пір'їни.

Таке охвістя - це взірець краси!
Лягайте ниць! Знімайте геть кашкети!
Воно у когось, наче у кози,
Моє ж віки оспівують поети.

Нехай маляр у длань устромить кисть,
На полотні увічнить пишні шати.
Чому ж від мене утікає гість,
Забули друзі стежечку до хати?

Та ось важка сатирика рука
Вхопилася цупкенько за огуззя,
І вирвала дебелого жмутка:
Ірже Пегас, сідниці чеше муза.

Пірнув на дно. Ввібгався у корчі,
Забув, коли писав востаннє вірші.
На перший погляд всі ми павичі,
Хвоста потягнеш - просто сірі миші.

© Олександр Сушко, 04.09.2017р.


Жінка

О жінко! Рок чоловіків!
Прокляття і дарунок Бога!
До раю втоптана дорога
Або у пекло, до чортів.

За ніжний-ніжний доторк лап,
Що мають гострі пазурища,
За тебе піде на огнище
Найупослідженіший раб.

Ще мить – і спущено курка,
У грудях серце б’ється дзвоном,
І вже шукає ніжне лоно
Тремтлива, капосна рука.

І чоловіком, як щитом,
Жіноцтво крутить на всі боки,
Бо ти – в полоні, і без строку
Міцним прикутий ланцюгом.

«Все так, вони нам вороги!» –
Ти мусив би мені сказати,
Але готовий цілувати
Сліди коханої ноги.

© Олександр Сушко, 2000 р.

 

Укради!

Найкращий час крадіжки, звісно, ніч.
Повзе тихенько употьмах долоня…
Її засуну у гарячу піч –
Вхоплю русалку за м’якеньку моню.

Я – злодій педантичний. День у день
Із полум’я вихоплюю жарини.
Кохання – це бальзам! Гормон! Женьшень!
Його, на жаль, не буде в домовині.

Ворушаться на яблуні плоди,
Нахабний вітер шпортає фіранку.
Кохана прошептала: – Укради!
Вони тебе очікували зранку…

© Олександр Сушко, 28.08.2017

 

   *   *   *

Хай спокушають перса молоді
І вабить зір лоза гнучкого стану –
Іду шукати кетяга груді,
Блукати по первісному вулкану.

В долонях жінки сонячні гаї,
Дощами вмиті пречудові квіти –
І ніжний дотик в почуття мої
Завжди приносить радощі та літо.

Я над тобою тихо, як завжди,
Чаїтимусь у позі богомола.
І дякувати богу, що є ти,
Моя кохана, ніжна матіоло.

© Олександр Сушко, 2001

 

*   *   *
Кохана  завжди прагне поцілунків
Щоранку, понадвечір, уночі.
Дарую милій радісно ці трунки –
Для любощів справжнісінькі ключі.

Обцьомую за вушком, трохи нижче,
Не оминаю звабини-вуста,
Спускаюся на груди... ближче й ближче,
Вже зовсім поруч хтивості мета.

Люблю цю мить. Тривожне завмирання,
Очікування ласки та жаги,
І як акорд фінальний – акт кохання,
Якщо, звичайно, вистачить снаги.

Для жінки я цілунками багатий –
Комусь там, просто так не роздаю,
Тому з дружиною щоденне маю свято,
Щоночі ми в едемському краю.

Засип ущерть цілунками дружину,
Від власної душі віддай ключі.
І не соромся стати на коліна
Та про любов їй віршами кричи.

© Олександр Сушко


Нравится

 Всего комментариев: 0