» Побачення наосліп
   - Все спешат

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ЛІНА ЛАНСЬКА: "Припнути мрії? - трісне ремінець"

З цією чарівною чернігівчанкою нас звів фестиваль "Українські Передзвони", потім стрілися у Франківську на більш ліричному фестивалі "Мовою Серця". Замріяний філософ, чуйна жінка, автор збірки інтимної лірики "Танець на лезі" (2017 р.) Ліна Ланська (Людмила Ігорівна Лихова), до всього, лікар за фахом. Цей список можна сміливо продовжувати: учасниця всеукраїнських та міжнародних фести-валів, Лауреат ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Л. Мартовича (2017 р.), співорганізатор І Всеукраїнського поетичного стартапу "Дотиком душі" - м.Чернігів (2017 р.). Друкувалася у часописах "Літературний Чернігів", "Дніпро, "Чорнильна хвиля", "Барви", "Склянка часу", альманахах: "Мовою серця", "Сила почуттів", "Листи до Миколая", енциклопедії сучасної літератури.



ВСЕ МИНАЄ

У ненависть душу не втопи.
Навіть помста - то холодна страва.
Десь палає день і ніч заграва,
В ряд стоять засніжені стовпи.

Зашморги на кожному із них.
Май же сили у лихім двобої
Не згубити стріли і набої,
Не вбачати скрізь лишень чужих.

А чи знаєш?.. вороги лихі
Посміхнуться й краплею цикути
Вивірять, не згледишся, - закутий
У плітки... незрячий ще й глухий.

Не спіши зрікатись, не спіши.
Дасть коріння дерево з плодами.
Всім під сонцем місце - бур"янами,
Зроду звуть цілющі спориші.

Не коси, не випали ущент
Рідний край, з якого зла недоля
Вирізала шмат святого поля,
Розпинає й досі, хто там ще?

У ненависть душу не втопи,
Бо гряде неділенька кривава.
Гострить меч нечувана розправа, -
Знищим тлю, засіємо степи.

Небо десь захмарене й сумне.
Фатум неминучий ніч сідлає,
Розігнати помисли і зграї, -
Все минає, лихо теж мине.

© Ліна Ланська, 23.01.17.

 

ВБЕРУСЬ У СІРЕ

Вберусь у сіре, - наймодніше збіжжя
Прикрашу не рожево-голубим, -
Червоним, полум"яним! - для заміжжя
Із настроєм, - втомилась від журби.

Вогненний вихор заплету у коси,
І бісики у погляді втоплю.
Чого іще душа сьогодні просить?
Себе любити? Звісно, що люблю!

Як не себе, кого ж мені, сердешній,
Морозивом у спеку пригостить?
Обсипались і вишні, і черешні, -
В уламках вежі, Господи прости!

Дощить? Дощить!.. від сміху без угаву.
Кришталь розбився, на підборах пил.
Та якось віднайду собі забаву,
Взуття ж бо зшите на один копил.

У Попелюшки знову роздоріжжя:
Знущання, кпини, сукня із образ:
"Сім раз відміряй",  ще сім раз?!.. відріжу
Один разочок, тільки один раз!

Скляні, на щастя!.. розбиваю капці,
У них незручно танцювать канкан.
Червоні шпильки, матері їх трясця!
Шокують схиму... voila!.. charmant.

Послухала, поплакала та й годі,
Бо налякаю Музу і любов.
Якщо борги не сплачувати вроді,
Вони відвернуться, або... або!

Вберусь у сіре!

© Ліна Ланська, 14.08.17

 

ПРИПНУТИ

Припнути мрії? - трісне ремінець.
Думки припнути, нащо тоді жити?
Тож і веде до ранку під вінець
Благословення, зорями розшите,

Думки і мрії - два моїх крила.

Припнути ночі? - спрага вип"є дні.
Припнути сонце, кригою здолає
Безодня зла... нащо вона мені?
Немає світла і мене немає.

Тебе нема? - і Вічність замала.

© Ліна Ланська, 25.07.17.
 

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, - життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа... літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, -
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.

Я знаю, десь отут отрут
Розлито різних - віку вкоротити.
Та наші душі, ніби неофіти
В пітьмі, наосліп,  підпалили трут.

І сім гріхів - невидимі окови,
Вогненно-синій звінчаний дует,
Спалив містично-мудрий фіолет*
І звів місток барвисто-веселковий.

Гармонія духовності... сім днів
Узяв Господь для світу сотворіння.
А для прозріння, скільки для прозріння
Відпущено віків, щоб у вині
Не істину знаходити - сп"яніння?

Та й на війні химер, як на війні...

© Ліна Ланська, 16.06 17.


* "Отче наш" - 7 літер.

 *фіолет - суміш червоного й синього - вогню і неба,єдність протилежностей
Веселка має 7 кольорів. Фіолет останній - символ духовності.



*  *  *

Хто піднімає палаючий диск,
Щоби, жбурнувши надвечір у пустку -
День, ніби склянку розбиту на друзки,
Збути й забути?.. лиш місяць  завис,

Поки ще ніч не награлась. Лови
Зіроньку ясну, а мо`й приголубить,
Кинувши млосно-солодкої згуби,
Порухом вій і благанням  брови?

Перша краплина у серці без сил,
Змійкою мало-помалу, вгніздиться,
Потім зросте і цикути по вінця
Вихлюпне в душу, проси не проси,

Висушить сни, спопеливши думки.
Знав же, що мука солодка й пекуча...
Доле, за віщо оті канчуки,
Доле, за віщо нескорена круча? -

Сяйвом байдужим не гріють зірки.

 © Ліна Ланська, 09.06.17


ДЗЕРКАЛА

Дякую, доле... за руку вела,
Кинувши на поріг,
Дзеркала тіні; оті дзеркала,
Наче в Петрівку сніг.

Дякую,  доле за муки оті.
Не дорікаю, ні.
Сходинки  у Задзеркалля круті,
Викликом маячні.

Дякую,  доле безладдю бравад.
Сміх - то цілитель мій.
Вироком: винна!.. допоки жива,
Не дорікай, не смій.

Дякую, доле, карай - не віддам!
Жодної із образ, -
Бранцям не вирватись із амальгам,
Там зачекались нас.

Дякую, доле прозрінню в пітьмі -
Зноситься ржавий німб.
Човгаєм досі сліпі і німі -
Сходинка перша - лімб.

Дякую, доле за дощ у дощі,
Небо - моя душа.
Срібна поверхня тьмяніє й тріщить -
Часу не залиша...

© Ліна Ланська, 29.04.17.
 

ВІДЧУЙ МЕНЕ

Відчуй мене і клопоту завдай
Отим прокляттям, що і камінь сточать,
І помислам похмурим і пророчим
Про те, що світ закінчиться і край.

Відчуй мене, мов шепіт божевіль,
Що в шмаття рве приречене НІКОЛИ.
Сльоза вмиває серця суходоли,
Намарне забуття дарує  хміль.

Відчуй мене, мої думки - щити.
Мечам і стрілам їх не розтрощити,
Не буде вічно кулями дощити.
Відчуй мене, щоб прірву перейти.

Відчуй мене, як зерня проросте,
Проб"ється в спеку серед заметілі.
Тоді і ми, дочасно зубожілі,
Засіємо знедолений цей степ.

Відчуй мене...

© Ліна Ланська, 24.04.17


БЕЗ ТЕБЕ

Вчусь жити без тебе,
Вчусь падати з неба дощем.
Збираю світанки, щоб сонячним дивом напитись.
Забути замріяну дівчинку-жінку іще
Наважся, - голодного не розумітиме ситий.

Наважся, - світ кращий,
Чи зовсім безликий зустрінь.
Туман сповиває розмиті думками бажання
І часу ріка не вгамує довіку бистрінь.
Остання хвилина з тобою, - зомліла востаннє...

Останню хвилину
Розбив одним порухом тут,
Годинник Тобою дарований, ніби на щастя.
У сіре вбираюсь, бо димом роз"ятрений, трут
Моєї душі, закликає іти до причастя.

Моєї душі вже
Не знайдеш, - отам за вікном,
Шукай невгамовну пташину, стривожену зграю, -
Легку білокрилу... ті співи затихли  давно,
А зграями білі ворони чомусь не літають.

© Ліна Ланська, 10.04.17


ХАЙ БИ ДОЩИЛО

Хай би дощило, та тільки не в душу,-
Небо сльозами змиває печаль.
Так не було і не буде, на жаль, -
Гострому лезу всміхатися мушу.

Гострому лезу під шкіру сховатись
Знов забажалось, замерзло мабуть?
Боги одколи отари пасуть,
Серед вовків краще не опинятись.

Серед вовків і ягня знавісніє.
Жити й воно забажало, дивись!
Он де земна захиталася вісь,
Видно від сміху?.. і сонце ясніє.

Видно від сміху і мило - на шило...
Непосидюче пролізло з мішка.
Стежка до істин  стражденна й важка.
Хай би бажалося, хай би дощило.

© Ліна Ланська


БАЙДУЖІСТЬ

Безсилим гнівом спалені мости,
Туман надії важчає і душить.
Не забирай останнього "прости",
Як не кусай, а хліб такий черствий,
Такий гіркий, як світ оцей байдужий.

Чи я жива? Чи ти сьогодні їв?
Чи у кишені протяги і свище
Той холод лютий, а в руках моїх
Лиш пустка, - обіцянка шахраїв,
І прірви неозначеної днище.

Кого той біль, за серце беручи,
Цікавить, коли грають дні  і ночі?
Голодному скориночка - харчі,
А ситий і вареником - топчіть...
У сніжки грає мляво й неохоче.

Безсила лють цукерку із багна
Все тулить, тулить,  а вона ж ніяка...
Перед очима - вогняна стіна,
Така глумлива і така страшна,
Байдужа, ніби з зашморгом гілляка.

Безсилим гнівом спалені мости,
Туман надії важчає і душить.
Не забирай останнього "прости",
Як не молись, могили і хрести
Не марення, а світ такий байдужий...

© Ліна Ланська, 20.01.17.
 


НІ, НЕ ЗГОРИШ

Ні, не згориш!.. від чекання розплати,
Я запалаю теж.
Що там чекати? Кого нам чекати?
Темних холодних веж?

Ну, якщо й так, хай присудять до страти
Наш, неуявний світ.
Встигнемо подумки, все перебрати -
Кожне з ста тисяч літ.

Мало відпущено, хоч і благали
Дива... та див нема.
Стіни брудні, неосвітлені зали
І у душі - зима.

Може камін розпалити востаннє?
Руки дай крижані,
Грітиму ревно сльозами й вустами,
Душу довір мені.

Я віддаюся... в обіймах багаття
Спалені всі мости.
Квіткою білою серед латаття
Завтра зійду, а ти...

Ні, не згориш, від чекання розплати,
Лотосу плесом стань.
Що там чекати? Кого нам чекати?
Миті поневірянь

Зникнуть у просторі "бути - не бути?" -
Янгола два крила.
Ночі і дні лишень мить для спокути -
Вічність надто мала...


© Ліна Ланська, 11.11.16.


БІЛА ВОВЧИЦЯ

Дай мені руку, я кригу розбила.
Б"ється не скло, а відчуження лід.
Стільки разів я опівночі вила -
Місяць ховав золотавий свій пліт.

Місяць ховав, щоб мене покарати,
Шкіру в білесеньку  шерсть загорнув.
"Ти не пручайся, вона - твої лати..."-
Кинув недбало і в хмари пірнув.

Кинув недбало, а я заблукала.
Нетрі холодні, і смерть звідусіль.
"Місяцю, виглянь!" - допоки гукала,
Втратила голос - змарудила сіль.

Втратила голос  - слізьми обпалила,
Бога молила, якби ж то знаття...
Як не просила, гарчала, тужила,
Тільки й лишилось  - на Місяць виття.

Тільки й лишилось, як квітка  вогненна,
В сніг упаде, залишаючи слід,
Кров"ю спливу, бо любов та даремна...
Місяць неповний покличе   під  лід.

Дай мені руку...

© Ліна Ланська, 31.10.16.
 


Нравится

 Всего комментариев: 0