» Побачення наосліп
   - Пока есть радуга

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ЛЕСЯ ШМИГЕЛЬСЬКА: "Коли ні сліз ні сил нема, рятує Слово"

Леся Шмигельська - чарівна перлинка з Івано-Франківщини (с. Камінь Рожнятівського р-ну), самобутня і чиста. Член НСПУ.

 

 

 

 

УКРАЇНІ…


 Незалежно залежна від куль, безнадії, утоми,
 Де полин, що стрілою у зранених душах осів.
 І маячать могили по стежці до волі, додому,
 Й наскрізь вигіркле літо у слізно-солоній росі.

 Нерозковано-вільна – печуть омерзілі кайдани
 Захмелілі од смерті злораді мільйони Варавв.
 І тяжіють під серцем у мами незгоєні рани
 Смолоскипиться небо від пінно-червлених заграв.

 О моя Україно в безглуздих парадах і війнах
 Де знекровлену тишу неславлять холодні огні.
 І столезим лжебратом ущент неподільно-подільна
 Загартована болем у спадок дісталась мені.

 © Л. Шмигельська


СЛОВО


Сім слів, сім струн, сім сріберних сотань…
                                    Анатолій Мойсієнко


Серед скрижалів смутку серця стукіт,
Світанок стріну сріблом стоголосим,
Світ споконвічно світиться словами,
Сім слів. Сім струн. Сім сивочолих смутків.

Лиманом ллються ласки лебедині,
Лілове літо ліпить ліру липі.  
Латає лихо ліліпут-лакей
Лапатим листям літніх лотерей.

Осанна осені. Оголена образа,
Обвінчана оковами, осанна.
Осінній обцілований оазис,
Одвічні обрію огні обітовані.

Валторна, вечір, ватра, вітер, вальс –  
Віч-на-віч, вдруге, втретє, вп’яте, всоте.
Вже вкотре віршем вимолила вас,
Взамін, вернулась впевненість вже вкотре.

Обкрадені, облатані. Одні
Обточені, обтесані обрубки.
Одушевлять окрилені онуки.
О, одержимі оди огняні!

Сім слів. Сім струн. Сім сивочолих смутків.

 © Л. Шмигельська

 

***
Ілюзія намовлених огнів
 Коли горить минуле й невідоме,
 Коли надія гіркне до оскоми
 І день, що подарований мені –
 Це всього-на-всього лиш звуки павутини
 І шал рутини...

 Ілюзія несказаних думок
 Де всі слова загублені в «сьогодні»,
 Від горя слизько – далі йти негодні.
 З пісочника розсипався пісок,
 Що рахував: «а скільки ще до літа?»
 Лишився вітер…

 Ілюзія не вистиглих бажань
 Між «не моли!» і вічністю, що в небі.
 Оте столике, стоязике «треба»
 Де кожен крок – на вічних терезах.
 І дощ не дощ, а марево зелене,
 Що йде крізь мене…

 © Л. Шмигельська

 

ПТАХО МОЯ    

Ти, що літаєш і світишся,
Птахо моя
Небо твоє у китицях
І журавлях,
Пісня твоя надихана
Вітром-огнем.
Сонце удосвіта вистигне
І спалахне.
Янголе світлий, я вимрію
Сяючий шлях.
Мрії лишайся вірною,
Птахо моя.

 © Л. Шмигельська


***
Наодинці з грозою і відчаєм
Мрячно і холодно.
Десь надломленим окриком
Тишу ламають вітри.
Тінь порочного літа
Сумбурно лягає за обрієм,
Укриваючись шовком
Доспіло-серпневих гардин.
Пристрасть древньої спеки
Проз хмари голубить засмагою,
У надії на сонце
Шурстять перемоклі  лани.
Неосінню журу
Я тобою і зраню і вигою
Не губи мене в зливах,
Спини між громами, спини!...

 © Л. Шмигельська

 

***
Я промину певне так, як минають роки
Губляться весни, чи падають зорі в отави.
Нічка дотліє і помежи стебел тонких
Завитки сонця світанок вплете золотаві.

І поза часом, отам, де немає межі,
Де незрадливо розквітнуть духмяні левкої
З бурі відродяться безліч офірних стежин
Від грому глухого, до тиші бентежно-дзвінкої.

Я промину, та залишу сліди межи слів
Чи засинію волошками в стиглому житі.
Іскру, неспиту дощами, воскреслу мені –
Вимрію тричі.

 © Л. Шмигельська

 

***
У боротьбі із вітряками
Перемагає той,
Хто зупиняє вітер ....
                В.Оболонець

Більше несила…ні слів, ані сліз
Чорні хустини і марева чорні,
І води тяжіють несховано злі,
І скаляться люто некивані жорна.

І що кому з цього?...Кричи не кричи
Вже голос холоне упившись отрути.
Прийшовши нагими і підуть з нічим
Схрестивши намолено руки на грудях.

А небо, як з воску – німотно-черстве
Сховали між хмарами янголи крила.
І начебто люд весь на тризну зове
Потріскана стежка від грому і зливи.

Не ждати нікого, а просто іти.
Січе вітряком. серед «вмерти і жити».
Наповниться небо волею тих,
Хто зупиняє вітер.

 © Л. Шмигельська

 


***
Скалічені осквернені хрести –
Господній Суд між небом і землею
Де ані сліз, ні крапельки єлею
Лише скупа,непрощена душа
Скитальниця осуджена і ница
Уся у глицях…

Підхмар'я димне сповнене ячань
І наскрізь дні простріляні журбою
І мов Апостол стезею глевкою
Пройшовся нині. Мо’ благословить
Гіркі потуги двохтисячоліть
Знайти сей світ?

Усе несправжнє – сонце, літо, дні,
У канделябрі вигоріла свічка.
Лишився Бог – німий, скорбний відчай,
Що не зумів од болю вберегти…
Яріють стигми Духа-Саваофа.
А де Голгофа?..

 © Л. Шмигельська

 


***
Лінія сонця і лінія долі
По вертикалі.
Краплі холодні капають долу
Далі і далі…
Геть задощило. Небо погідне
Певне в декреті
Тіні вечірні ліплять по стінах
Лжетрафарети.
Дивно і темно. Думка малює
Зоряні пасма
Хмарно-погідно, ніч балансує.
…Не впасти б…

 © Л. Шмигельська

 

***
Втікає день бозна-куди
Згорає ніби
Там де «не вбий», «не осуди»
Криваві німби
Вже чорним янголом проз млу
Регоче вечір
Запеленали долю злу
Гріхи-предтечі
Жертовна тиша крок в ніде
Немов по лезу
Видать оспіваний Едем
Не всім належить
Ця ніч безглузда і німа,
Не випадково
Коли ні сліз ні сил нема
Рятує Слово

 © Л. Шмигельська

 


Нравится


Леся Шмигельська    (14.11.2015 18:57)
Щиро вдячна авторам чудового сайту.

 Всего комментариев: 1