» Побачення наосліп
   - Спробувати треба (українською)

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ІРИНА ЛІВОБЕРЕЖНА: "Твого тепла не знати – не примушуй"

Ірина Бондар, поетеса з Києва, що пише під псевдонімом Ірина Лівобережна, вже знайома поціновувачам поезії на сайтах Стихи.ру та Клуб поезії. Тепер читачі мають змогу читати свої улюблені твори  авторки в друкованому виданні. В 2015 р вийшла книга Ірини «Дихати небом», що входить до поетичної збірки – «Сонячні руни поезії». Це перша збірка Ірини (більше 50 творів) українською та російською мовами. До Вашої уваги - проникливі рядки з цієї збірки... 

 

Знаю – ты оттуда не напишешь...
 
Наше небо цвета незабудок
Вечер в чёрной туши растворил…
Ты сказал: «Писать тебе не буду…»
Будто светлячка рукой накрыл,
Что в траве густой, подобно чуду,
Огонёк любимой посылал.
Нет, не покажу, как стало худо.
Насмотрюсь в озера этих глаз,

Милых рук познаю боль, и нежность,
Снова с телом трепетным сольюсь…
Расставанья эту неизбежность
Я отброшу.  Богу помолюсь,
Что сейчас тепло твоё вбираю…
Солнышко, не думай, что – потом…
Для тебя свеча моя сгорает
Маленьким, озябшим светлячком…

Знаю – ты оттуда не напишешь…
Там давно взорвали тишину.
Позови меня! Я зов услышу,
К ранам, и отчаянью, прильну
Сердцем верным. Успокою словом.
И во сне как прежде, обниму…
Ты любовь мою возьми в дорогу
Перед тем, как ехать на войну.

12.01.15

© Ірина Лівобережна

 


МОЛЮСЯ Я ЗА УКРАЇНУ
(пісенний варіант тексту)

– Боже мій, великий і єдиний –
Ці слова з душі, як плач чаїний, –
Люд весь захисти, мою родину,
Неньку рідну – край мій солов’їний!

ПР:
На колінах, з молитвою щирою
Я розп’яття святе цілую:
Ти мені обіцяв: – Помилую!
Своїм Словом прорік: – Врятую!

Боже Правий, бачиш: покалічено
Скільки вже і спалено війною!
Та не марні ці життя нелічені –
Захисту даровані нам строї

ПР.

Від війни і смерті вже втомилися…
Молитовно я підношу руки:
Боже, Ти – Суддя, спаси, помилуй нас,
Вбережи від горя та розпуки!

ПР.

Йде війна, і зло ричить і біситься,
Рвуть наш край осатанілі звірі –
Отче, Цар Ти неба - хай засвітяться,
Зорі перемоги, правди й віри!

ПР:
На колінах, з молитвою щирою
Я розп’яття святе цілую –
Воскресаєм любов’ю і вірою:
З нами правда і Бог чатує!

04.04.15

© Ірина Лівобережна

 

З Україною в серцi

Отче мій! Боже мій Святий!
Я до Тебе молюсь невпинно:
В Своїй милості не покинь
Нашу матінку-Україну.

ПР: Хай Твій ангел з небес зійде
Й Дух Святий шлях життя освітить!
Мир і щастя в пітьмі знайдем -
України Твоєї діти.

Отче мій, Ти прости... Пробач,
Що синів Твоїх кров невинна
Ллється знов під журбу і плач.
Захисти нас в лиху годину!

ПР.

Боже мій! Хай настане день -
Твій народ переможе в герці!
Вірю в таїнство одкровень:
Україна - в Твоєму серці!

ПР.

Боже Праведний! Провісти
І відкрий нам духовні очі,
Щоб в майбутнє сміливо йти.
Поможи нам, Великий Отче!

ПР: Хай Твій ангел з небес зійде,
Й Дух Святий шлях життя освітить!
Мир і щастя в пітьмі знайдем -
України Твоєї діти.

28.04.15

© Ірина Лівобережна

 

Пообещал ты мне весну

Пообещал ты мне весну,
А тут - завьюжило...
И мир серебряный уснул
В снежинок кружеве...

Надежды - инеем с берёз -
Легко сметаются.
Лишь в неге
   предрассветных грёз
Мечты сбываются...

Где я опять к тебе лечу
И в сказку верую,         
Где я кружиться не хочу
Снежинкой белою...

Опять с надеждою в окно
Взгляну рассветное.
Сверкает снег.
Вдали темно.
Со мною - нет тебя.

13.01.2014

© Ірина Лівобережна


Так странно

Так странно встретились, так странно...
Не то зимой, не то - весной...
На белой плоскости экрана
Я рисовала профиль твой...
Штрихами в воздухе кружилась  
Вуаль давно забытых снов...
Пускай не спелось, не сложилось,
Но было.  Музыкой без слов...

Лучом туманного заката,
Прозрачной неба глубиной.
Ты не со мною был когда-то.
И снова будешь - не со мной.
Свет фонарей. Февральский вечер.
Стынь музыки и тишины...
Случайный взгляд случайной встречи.
И две недели до весны...

17.02.2014

© Ірина Лівобережна


Прощание…

Кружатся «вертолётики» у клёна…
И снова – в старом парке тишина…
Огонь рябины… Алое – в зелёном
Горит в глазах…  А на душе – война…
Война меж тем,
     что в сердце пышет пламя,
Тебя – мне не коснуться, не простить,
Разлука снова встала между нами…
И так хочу – тебя – не отпустить!

Не отпустить!
      Но боль моя  – не властна…
Ты сам решил, и я здесь – ни при чём…
И скоро осень – жёлтое… на красном…
И журавли печаль замкнут ключом…
И зарыдают песнею осенней
Дожди над опустевшею землёй…
Ну, что же, плачь…
     В слезах – моё спасенье…

Позволь обнять, пока ещё – со мной…

17.07.14

© Ірина Лівобережна

 

Сновида

Величезна тарілка місяця
Жовто світиться – диво з див…
Чорна хмара на місяць – кільцями,
Ніби хто його надкусив…
В цьому світлі усе примарне…
Був принадливим чужако́м…
Та іду на твої я чари
Срібно-місячним моріжком…
Всі стирає сліди планида,
Та на щастя, чи на біду
Я – на поклик твій, мов снови́да,
Відчуттями душі іду…

8.09.14

© Ірина Лівобережна

 


Вечірня містика

Неба непрозора синя тінь.
Світить місяць – в хмарах пекторалі…
У непевнім мареві мигтінь
Ліхтарі цілуються зухвалі…
Темінь ночі душу обійма.
В лабіринтах гі́лля світло тчеться…
Вітер підкрадеться крадькома
Холодом, як вічністю, торкнеться…

У вітринах – привиди машин,
Звуки ночі рвуться магістраллю…
Музика посрібнених перлин
На дротах виблискує астрально…
Невідомий темний режисер
Сцену ночі затіня поволі…
В царстві напівті́ней та химер  
Місяць – зачепився за тополю…

© Ірина Лівобережна

 


Гасне світло

Гасне світло на обрії неба.
Десь у кронах грай-вітер затих.
Не тривож мою душу, не треба!
Дай побути в обіймах твоїх...
Не торкайся словами, як криця,
Про буденні діла промовчи.
Те, що, може, тобі – дрібниці,
То для мене чуттєві ключі.

Що з забутих глибин таємних,
З-під намулу байдужих фраз,
Повертають на рідну землю
Двох роз’єднаних болем – нас.
Я із трепету, із мовчання,
Коли мову ведуть тіла,
Знов намрію собі кохання,
Так, як я лиш колись могла...

Загорнуся у тебе, як в долю,
Ще хвилину відчую тепло...
...Вже ні туги немає, ні болю…
Добре, годі. І сонце зайшло...

19.10.2013

© Ірина Лівобережна

 


Вереснева віхола

Я завмерла. Не стало ди́хання.
А тоді – попустило трохи...
Вересневим безумством віхола
Враз накрила. Чи, може, роки?...

У в обличчя жбурляла золотом,
Рвала клапті в листковім пледі,
А в тунелі зникала молодість
На старому велосипеді...

Не спинити. Шляхи розмічені.
Не повернеться.
            Не озветься.
...Озирнулася юна дівчина...
Ні, не я.
       Відлягло від серця...

11.11.13

© Ірина Лівобережна

 


Вишнева віхола (диптих)

1.

І знову вишні опадає цвіт…
Ти кликати – в весну – мене не хочеш…
Мій чорно-білий, мій буденний світ
Все хлюпає туманами – у очі…

З безмежної байдужості облич
Твоє – мені давно не виринає…
Коханий мій! Прошу – мене поклич
Туди, де сонце сили набирає.

Я не порушу у твоїм саду
Ні шелестом, ні поглядом, ні словом
Твою самотність… Леготом пройду,
Торкнусь чола метеликом казковим

Прозорим, як минулорічні сни.
Твого життя тепло вберу у душу …
І знов чекати буду – до весни.
Твого тепла не знати – не примушуй…
*****************
2.

О, нет, я не нарушу твой покой!
В твоём саду я выпаду туманом.
Прозрачной, чистой, яркою росой
Лишь солнца луч меня коснётся, стану,

И на ладони – каплей упаду –
Слезы? Она – души твоей не тронет.
Опять вишнёвой вьюгою в саду
Мою любовь к ногам твоим уронит

Весна, не зазвучавшая судьбой.
Не разольётся песней соловьиной
Струна, не пробуждённая тобой.
Ты не позвал опять меня, любимый…

Зелёный май с сиренью опоздал?
Скворцы из дальних странствий не вернулись?
Мир черно-белый снова рисовал
Чужие лица в полумраке улиц,

В глазах их – равнодушия обман…
Но ты… Но ты… Позволь мне оглянуться!
Я – дотянусь – сквозь сумрачный туман
Хоть лепестком - души твоей коснуться…

27.04.15

© Ірина Лівобережна


Остання зоря…

Яка оспівана печаль…
Який прекрасний клич – залишся!
Та берег сутінки колише,
І відпливає човник вдаль,
Відносить жертву з вівтаря
За виднокрай, за ті діброви,
Що їх торкнулась пурпурово
Остання сяюча зоря…

І не спинити… не змінити…
Згасання бабиного літа…

21.05.15

© Ірина Лівобережна

 

Інші твори автора тут:

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=18744


Нравится

 Всего комментариев: 0