» Побачення наосліп
   - Мы созвучны с тобою

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ІГОР РУБЦОВ "Дві битви за один політ"
Знакомьтесь: замечательный украиноязычный автор из г. Донецк Игорь Рубцов. Мой единомышленник и вдохновитель. Воин-афганец. Автор трилогии "Афганські спогади":
"У третьому вимірі",
"Замріяні гурмани",
"Тридцять років - сумний ювілей"

 

 

 

 


Дві битви за один політ

Аеродром  "Кабул".  Весна.
Хвилини  відпочинку.
Мулли  молитва  голосна
Вривається  в  будинки.

Службове  рондо  до  кінця

Вже  добіга  помалу.
Нема  ні  звіра,  ні  ловця...
Війни  -  як  не  бувало.

Я  так  любив  хвилини  ці.

У  вишині  -  ні  хмари.
Ширяють  тільки  горобці,
Та  вертольотів  пара.

Та  що-ж  один  так  низько  йде?..

Неначе  п'яний  тоне.
Його  ведучий  вже  онде,-
По  смузі  вітер  гонить.

І  я  примружився  на  мить:

(О!  Як  же  сонце  сяє!)
Та  він...  поранений  летить.
Шасі  в  нього  немає.

Турбін  розстріляних  виття,

Машина  вередує.
Такий  політ  на  все  життя
Кошмари  гарантує.

Пілоти,  начебто,  не  з  тих,

Кого  не  любить  небо.
Двигун  дотягне  до  своїх,
Та  ще  ж  і  сісти  треба.

Вже  майже  скінчився  політ,-

Страшний  вояж  у  гори,
Тепер  спирався  вертоліт
Лише  на  дві  опори.

Лягає  зраненим  бортом,

Неначе  спати  буде.
Не  можна!  Бо  черкне  гвинтом  -
Розтрощить  за  секунди.

Із  пекла  вирвався,  вцілів,

Не  впав  під  лезо  бритви.
Тепер  триває  на  землі
За  їх  спасіння  битва.

Для  когось  -  гори  у  красі,

Комусь  -  весна  столична,
Комусь  -  життя  на  терези
Покладено  публічно.

Несли  усе:  важке,  тверде,

Під  "хворий"  бік  мостили.
Готово!  Більше  не  веде.
Саджайте  гвинтокрила.

І  знову  тиша,  і  весна,

Та  горобці  на  лузі.
Не  вірилось,  що  йде  війна,  -
Та  ось  вона,  на  смузі.

Мені,  як  свідкові,  щемить,

Хоч  я  там  був  стороннім:
Саджали  хлопці  вертоліт
На  плечі  і  долоні.


© Ігор Рубцов



Побратимські долі

Жалітися не маю права,
Хоч як би скрутно не було.
Спромігся стати на крило,
А побратим почав невдало:
По лікті руки відняло
І очі вибрало металом.

Служили дідьку чи вітчизні?
Та між засніжених висот
Потрапили до різних рот
І долі викресались різні.
Його була коротка пісня:
Атака – санітарний борт.

Чотири місяці – і все!
Спектакль завершено. Завіса!
Мої здобутки – сорок вісім,
А сенс? Чи був у тому сенс?
Бо у війни суворий ценз
І ненаситні закуліси.

Не терпить скривджена земля
Посівів з м’яса та металу:
Його на скелях розпластало
Немов безпомічне маля,
А я… як парком погуляв
І жодна куля не впіймала.

Ісламський вітер прорідив
Багнетів наші частоколи.
Солдат живий, але ніколи
Він не побачить дивних див
І не поп'є з долонь води,
Долаючи життєве поле.

Колись було, пайок на марші
Ділили порівну на всіх,
Та ні очей, ні рук, ні ніг
Не дати – то не в силі нашій.
Він мав би те
                 і долю кращу,
Якби я міг… Якби я міг!


© Ігор Рубцов

 

Розірване тіло пронизує наскрізь жахаючий біль,
Лошам переляканим чується серцебиття,
А лікар і фельдшер чаклують над хлопцем блідим обопіль,
Та вже покидає холонучу плоть по краплині життя.

Мі-8 плямистий, звиваючи пороху вихор, завис.
-“Носилки!..” Бійці із пораненим тим переходять на біг.
Пілот на санбат обережно солдата поніс,
Гвинтом нарізаючи неба гарячий пиріг.

Уже й непомітно, як спину лоскоче солона ропа.
Тривожне чекання, бо лік на секунди пішов відтепер.
І я випадково, годин через вісім, відколи він впав

Зачув краєм вуха:”А хлопець, сердега, у небі помер…”

© Ігор Рубцов





Привіт із дитинства

Тричі упрівши за день, повертаю з роботи,
Мрію – до хати дочовгати – кроками втілюю.
Мирно і класно мені, та з під’їзду навпроти
Раптом порушує гуркіт вечірню ідилію.

Автор цього «землетрусу» - маленький хлопчина,
Вихором, з криком і тупотом, п́ідстрибом заячим
Висадив двері благенькі прожогом з коліна,
Довгими чергами шлях до мети прокладаючи.

– Тра-та-та-та!!! – І попадали вороги кляті.
Хлопцеві весело, він не боїться нікого.
Легко в уяві людину життя позбавляти,
Звикнувши змалку сміятись із болю чужого.

Сентиментальність… Баб́ію? А може – старію?
Краще до кепського миру, ніж гарного бою.
Щедро картинками давніми пам’ять рясніє.
Як тут себе не впізнати в малому герої?


© Ігор Рубцов



Роздуми біля кіоску

Гламур у випарах вина -
Вокзал. Кіоск. Дешеве чтиво:
Його переглядають хтиво
Непевні типи з бодуна.

Купуй - і мозок не труди -
Сучасну "класику" дебілів.
Он, пістолет у тебе цілить, -
До пекла ключ. Тобі туди?

Ось - зло, помножене стократ.
Хіба, заради генотипу,
Прийти туди зі смолоскипом
Та й кинуть. Хай собі горять!

За строк короткий, та лихий, -
Так безнадійно отупіти!..
Які слова? Який епітет
Ти заслужив, народе мій?

І я, як часточка твоя,
Як непомітна порошина,
Своїм вимірюю аршином,
Собі - найперший судія.

Гнилими тельбухами тхне
Нова поезія і проза...
І зупинить ніхто не в змозі
Оце невігластво сумне.

Хто там на головних ролях?
Неандертальці! Графомани!
Розпуста мізки дерибанить,
Торує виродженню шлях.

Мовчу й до витоків тягнусь.
Нехай я - дурень несучасний.
Сміюсь і плачу одночасно,
Та знову, плачучи, сміюсь.


© Ігор Рубцов


                         Присвячено Р. В. *

Не личить Вам, омріяна панянко,
Знущатись над закоханим і вірним.
Жаданий Ваш візит збентежив п’янко,
Та обернувся ляпасом добірним.

Метнули із очей зимову кригу,
Відверто посміялись наді мною.
Вас не збагнути, як закриту книгу,
Розпуснице з найлегшою ходою!
 
Вам до душі «нявчання» парубочі,
ВоднОчас і піднесені, і хтиві?
Не знехтуйте! Наступні дні і ночі
Давайте спілкуватись в позитиві!

Іду на все в любовному пориві.
Я не абúхто теж! Зізнаюсь чесно.
Настирливий і трошечки ревнивий,
Я Вас доб’юсь, блакитноока Весно!

                            * ранній весні.


© Ігор Рубцов

 

 

 

 

 

 

Ранок оптиміста

 

 

Сяє  небо,
Як  новенька  банкнота,
Кряче  чорне
Вороння  на  льоту,
Волочу  свій
Організм  на  роботу,
Досипаю
І  куплети  плету.

День  важкий,  а  ніч  коротка  й  "зрадлива",

Не  встигає  відпочить  голова.
Чи  щасливий  я?  Далебі,  щасливий...
А  у  друга  вже  й  роботи  нема.

Скільки  треба  задля  щастя  мужчині?

Без  любови  і  дукач  би  зачах.
Вся  відрада  –  у  коханні  дружини,
Все  багатство  –  у  дитячих  очах.

В  місті  скнило,  розгулялася  осінь.

Я  заможний  –  під  ногами  бурштин.
Все  моє:  і  деревá  златокосі,
І  плаксивих  срібляків  передзвін.

І  нехай  я  що  до  вроди  –  не  дуже,

Вже  давно  не  атлетичний  юнак,  -
Зазираю  мимоходом  в  калюжу:
Для  гуцулки  ще  нівроку  козак.

Вітер  чубчик  безсоромно  шматує:

Зимний  подих,  та  холодні  персти.
Не  цілуй  же,  бо  боюсь  -  зацілуєш,
Ще  не  грудень.  Зачекай,  відпусти!

Он,  сусіда  на  хандру  занедужав,

Та  уздрів,  як  я  веселий  іду:
-  Оптимізмом  не  поділишся,  друже?
-  Пошукаю,  певно,  трошки  знайду.

Сяє  небо,

Як  новенька  банкнота,
Кряче  чорне  
Вороння  на  льоту.
Заздріть,  люди,  -  
Я  іду  на  роботу
Зі  своїми  
Почуттями  в  ладу.


© Ігор Рубцов

 

 

 

Лагідний віршик

 

 

 

Присвячено  синочку  Ярославу  і  
                 донечці  Руслані


Хто  так  радісно  вміє  мене  зустрічать?

Тільки  двоє  у  світі  знайдуться.
Ключ  лише  поверну  -  за  дверима  вищать
І  назустріч  щасливі  несуться.

Дві  маленькі  душі  -  найдорожчий  наш  скарб,

Що  зростає  у  вроді  і  силі.
Згадка  рідних  імен,  як  солодкий  нектар,
Живить  кожну  клітиночку  тіла.

Забарився  у  справах  удруге  підряд,

Прокапарив  до  пізньої  ночі.
Цілий  день  так  хотів  до  своїх  янголят,
А  у  соннеє  царство  усќочив.

На  столі,  як  і  вчора,  безладдя  чудн́е,

На  пол́иці  -  нечитані  книжки.
Кошенята  мої,  не  діждавши  мене,
Зігрівають  улюблені  ліжка.

Знову  я  не  почув  чарівн́их  голосів.

В  цім  вину  свою  визнати  мушу:
Відкладаємо  все  до  найкращих  часів,
А,  виходить,  виснажуєм  душі.

Натомившись  за  день,  дітки  солодко  сплять

У  покої  своїм  напівтемнім.
Болем  стишеним  збиті  колінки  горять.
Я  втішаюсь  видовищем  щемним.


© Ігор Рубцов


Другие произведения автора здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=2807




 


Нравится


Ігор Рубцов    (09.10.2011 08:41)
А це неочікуваний сюрприз від тебе. Дякую, Танечко!
Ответ:
Сюрприз? Так ти його вартий! Просто віддаю належне, як шанувальниця твоєї творчості...

 Всего комментариев: 1