» Побачення наосліп
   - Кто-то в мой позвонил дом

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ГАЛИНА ВИНОГРАДСЬКА: "Бо вийде один і промовить за цілий народ!"

З чарівною львів’янкою, володаркою потужного поетичного слова, оповитого ніжним мелосом карпатського краю, Галиною Виноградською ми познайомилися під час проведення проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи». Вона брала участь у двох номінаціях «Відеоформат» та «Мій Шевченко. Літературне втілення» і в обох здобула призові місця. Крім того, що це прекрасний поет, вона ще етнолог, музейник, педагог, куратор виставки авторського текстилю «ТКАНА ШЕВЧЕНКІАНА» (Львів, 2017).

Галина – Авторка віршованих, прозових та пісенних творів, опублікованих у більш як 20 друкованих виданнях. Зокрема у збірках «Лемківський календар» (Львів, 2013), «Небесна сотня» (Чернівці, 2014), «Осінь у камуфляжі» (Кременчук, 2014), «Воїнам світла» (Мукачеве, 2015), «Мовою серця» (Івано-Франківськ, 2016), «Рідний край у словах і барвах» (Дніпро, 2016), «Крила» (Острог, 2017), «Огні горять» (Кременчук, 2017), у альманахах, збірках і часописах видавництва «Склянка Часу» (Канів, 2013-2017). Переможниця (І-ІІІ місця) конкурсів: «Креативна Україна» (Київ, 2015), «Рідна мово моя» (Львів, 2015). Призер/фіналіст літературного конкурсу "Ой весна, весна, днем красна..." Спілки літераторів "Славутич", (Кременчук, 2016). Дипломантка Всеукраїнського фестивалю-конкурсу талантів "Євробачення збирає друзів" (Київ,2017). Відзначена «Подякою» Міністерства культури України (2015).

 

Небесній Сотні

Тут вам не Росія. Бо тут – Україна!
Народного гніву нестримна лавина:
за "каменепадом" реве ревом "ленінопад"!
І можна дивитись на теплім дивані,
як гинуть за тебе на справжнім Майдані
та тільки лиш час не повернеш ніколи назад…

Небесної сотні архангельські крила
з Волині до Січі – могили, могили…
Дрогобич, Тернопіль, Дунаєве, Львів, Кременчук…
Брати: білоруси, вірмени, грузини,
вкраїнці… Сини… Гордість й біль України…
Довіку їх кров не відмити катюгам із рук.

- Вендета?
- Молитва! За сина і брата,
за діда, онука, за небожа, тата,
коханого, серденько… Боже! Спаси й сохрани!..
Плече до плеча: матері і дружини,
онучки і доні… Пливуть домовини…
Пливуть-відпливають кохані в небесні світи…

А з неба, з-за тої таємної грані,
вертають невидимо і на Майдані
стоять поміж нас камертонами правди й чеснот.
І фальш не пройде, і фальстарт не поможе
томý, хто шанує суєтне, не Боже…
Бо вийде один і промовить за цілий народ!

© Галина Виноградська



Вимкнути війну

- Мамо, а Бог може вимкнути війну?

                        З інтернету

Так просто: взяти й вимкнути війну –
натиснеш пульт – і тиша на екрані…
Лінивим сомом по грузькому дну,
байдужим страусом, замшілим на дивані, -

ким ти єси? Чи вимкнеш цю війну
відважним серцем, впавши на гранату,
рудою окропивши ярину,
якій віднині нам причастям стати?

Чи працею щоденною в тилу,
у волонтерській сотні, у молитві?..
О, Господи, та ж вимкни цю війну!!!...
Щоб «happy end», жовто-блакитні титри…

© Галина Виноградська



Тайм-аут

Бо кожен фініш – це, по суті, старт…

                        Л. Костенко

І знову піддавки на грані фолу?
Тупик? Безвихідь? І ні шах, ні мат…
Бермуддя зачарованого кола…
Цейтнот? Цугцванг? Чи, найточніше, - пат?

Завмерли тури, пішаки і коні,
Слони, ферзі... Чи бути боротьбі?
А час іде… Все наче на долоні –
А де той хід? І я кажу собі:

- Беру тайм-аут!… Отже, не здаюся.
Й не відступаю. Певне, це – азарт.
А перемога чи поразка? – не боюся,
Бо кожен фініш – це, по суті, - старт…

 

Королевам (трішки з іронією)

…спіткнулась, встала, поправила корону, попрямувала далі…
                        Сучасна народна мудрість

1.
Королевам не личать сльози,
їм пасують шляхетні справи.
А нешпетні стрибки-курйози
благовірних – плиткі забави –

не вартніші обтятих нігтів
на мізинчиках білих ніжок,
що ступають по оксамиті
пурпурових світських доріжок.

Королеви вміють чекати.
Рівний сон. Порцелянова цера.
Королеви можуть прощати…
Втім, то зовсім інша прем’єра…

2.
Королева встає найперша,
одягає свою корону
і... готує млинці, яєшню,
підмітає довкола трону,

запускає прання і будить
короля та малих інфантів…
То звичайний «монарший» будень –
без оплати, премій чи грантів.

І уважна завжди, й спокійна,
передбачлива, добра, терпляча –
вчора, нині, завтра – постійно
не скандалить, не скиглить, не плаче.

Бездоганна в смаку й поставі
в легкім шлейфі шептань бомонду,
в безантрактній людській виставі
загадкова а lа Джоконда…

Запитаєте: «А навіщо
всі ці «мантії» і «корони»?
Весь цей мотлох? Ідуть у Вічність
без регалій: мужі і жони».

Усміхнеться зі свого «Лувру»
у неквапно-мудрій асані,
і подячно кивне Деміургу
так, неначе сьогодні, – востаннє…

© Галина Виноградська

 

Седзару?*


«Без Бога – ні до порога»
               Народна мудрість

«Не промовляй», «не слухай», «не дивись».
Сѝріч – «не дій»? Неправедність – розруйна.
Усе тобі сторицею колись –
животворяща крапля, чи отруйна…

Не знати зла – чи то вже є добро?
Чи навпаки: зло – то добра відсутність?
Душа – мов глек: коли доверху дном –
утрачено її первíсну сутність.

Промов, послухай, подивись: відкрий
свої чуття, впусти у серце Бога!
Роби добро, причасного налий
у глек душі. Тоді – і від порога...

© Галина Виноградська
*Седзару – у деяких східних традиціях: четверта мавпа, яка постулатом «не роби (зла)» доповнює міфологічну символіку відомих трьох мавп (Мі-дзару, Кіка-дзару Іва-дзару, які унаочнюють буддійський принцип ставлення до зла: «не бачити (зла)», «не чути (зла)», «не говорити (про зло)»).http://top.thepo.st/1456940/Suschestvuet-chetv-rtaya-mudraya-obezyana?fb_ref=group_post


Осяяння

О, Музико! Як добре, що ти є!
На віях янгола бринять блаженства миті,
ці нотки-сльози терпко-соковиті
виповнюють ущерть єство моє…

Поезіє! О, музико зі слів,
у ритми серця із небес улита
в сакральний час від сутіні до світла
десь на межі свідомості і снів.

Вплітаючи у музики красу
коштовності словесних інкрустацій,
гармонією надтонких вібрацій –
о, Пісне! – ти портал у Божу суть...

© Галина Виноградська

 

…ДО ДНА!

Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна…
                     Іван Франко

Казки, примовки, віршики: про кицю,
про зайчика, лисичку, колобка,
царівну сплячу, мачуху-царицю,
Котигорошка, Оха, козака…
Смішні «тореадори» в кукурудзі,
малий Тарас у пошуку стовпів, –
мого дитинства щирі й добрі друзі
у відкритті «америк» і світів.
О юнь! Шляхетність, велич духу!.. терня…
Кохання й розпач – «Мотря», «Не вбивай»…
…Пісенник мами – скарб із диво-перлів:
про Гриця, хмеля, руту, водограй…
«Зів’яле листя». «Солов’ї» Олеся.
Тужіння Мавки. Всесвіт «Кобзаря».
Й екзистенційна зваба космо-плеса
не пійманого світом ратая.
А над усе – бабусина молитва,
її наука, пам’ять, сивина,
і Книга Книг, розгорнута до світла…

…Вершечок айсберга. А скільки ще до дна!..

© Галина Виноградська

 

Найріднішій

Слово "мамо". Великеє,
Найкращеє слово!

Тарас Шевченко

«Матуся», «мама», «матінка», «мамуся»,
«моя рідненька», чи коротке «ма»…
Де б не була, за Тебе я молюся, -
на всю планету в мене Ти одна!

Мене подарувала цьому світу,
чи радше – світ мені… Безцінний дар,
величне таїнство небесного привіту,
коли ангеликом я визирнула з хмар…

Розрадиш, зрозумівши на півслові,
не дорікаючи, і лагідно навчиш…
Прости за прикрощі, за хвилювання, болі,
що завдала Тобі нехотячи.

Нехай завжди щасливий сміх витає
із уст, і серця, і душа співа,
пишаючись життєвим урожаєм
своєї доні, ластівко моя!

© Галина Виноградська

 

Γαλινα (трішки з іронією)

…Тиха вода греблі рве…

Українське прислів’я

Я – тиша. Штиль. Безвітряна гладінь
морських широт, безмежжя і розкрилля,
вітрил опалих одчайне безсилля,
на дні заснула неба голубінь…

Я – буря! Шторм! Нуртовище і грім,
цунамі, смерч, завія і торнадо!!!...
… Свічадо-плесо в сяйві зорепаду…
Бо… - жінка, просто жінка… А, утім:

Я – тиша. Штиль. Безвітряна гладінь…

Γαλινα, грецьк. – Галина – жіноче ім’я, що походить від гр.слова Γαλενε (galene) - що означає – «найтихіший», «спокій», «безтурботність», «штиль», «безвітряна морська гладінь». Так в давньогрецькій міфології звали одну з нереїд (дочок морського бога Нерея), в обов’язки якої входило заспокоювати бурі і шторми на морях

© Галина Виноградська

 

РОМАНТИЧНЕ

Негадано-неждано феєрично:
раз - призабута тога королеви,
два - ліхтарі туманно-опівнічні,
три – розімліло-муркотливі леви…

І висота, неначе, й не захмарна
у порівнянні доль і п’єдесталів…
Ніч, тет-а-тет у затишній кав’ярні,
неспішні фрази, усміх з-під вуалі,

бій дзиґарів на ратуші, мов титло...
летючий простір білої карети,
на східцях доторк рук, і уст, і… світло
в торбинці спогадів - приємне і шляхетне.

© Галина Виноградська

 


ПЕРИГЕЙ

Навіяння? - сеньйора, кавалер...
…В щоденній веремії ритуалів
стежки-шляхи між безлічі химер:
кому - по колу, іншим – по спіралі,

орбіти звичні. Марить циферблат
про опівнічні винятки із правил –
навспак змотати двадцять п’ятий кадр
й застигнути за хвилю до ударів…

Ударна хвиля! В скроні, під ребро –
заряд подивування в перигеї…
Ковзнуло? Зачепило? Відлягло? –

лиш ліхтарі на дощовій алеї
підморгують крізь жовтувате скло
пробудженню нової Галатеї…

© Галина Виноградська

 


ВІДЛУННЯ

Не запитуй. Не квапся. У мареві музики тіней
провідчуй несказанне за стриманим порухом вій.
Закружляй, завальсуй! Занеси падолистом осіннім
в паралельні світи варіантів можливих подій…

Там собі оберу лише перший акорд і спинюся
на найтоншій струні – не сполохати б видиво-мить!
Найсолодшим моментом початку чуття переллюся
у відлуння, яке хай між нас якнайдовше бринить…

© Галина Виноградська

 

Ностальгія

Чоловікові до 20-ти ліття знайомства

Коли були ми юно-молоді
й ходили, ще не взявшися за руки,
поезію спивали ми тоді
у сецесійних чарах без принуки!..

Як високо сягав тоді політ,
які у серці розгортались крила,
коли на мить завмер «вождя» болід
без постамента, на шнурку без мила –

студентська осінь, тепла й золота,
і мітингове надрізноголосся…
Щоранку: "Слава!" (страйки замість пар),
а далі: "Кава?" – що кому вдалося…

Вечірній Львів. Задимлений «Нектар»,
морозиво, духмяна філіжанка
одна на двох… А що ж тепер той бар?
Піцерія! О, примха-забаганка

у ті часи... Хай нині й «Челентано»* -
одна на двох… І дрібка ностальгії…
І тет-а-тет… І погляду світанок…
І двадцять літ – як мить!.. Душа зоріє…

© Галина Виноградська

*«Челентано» - назва піци

 

Весна священна!

Весна насправді! Не відлига
серед зими на день чи два.
І вже щоденно кресне крига,
і відбуваються дива:
брунатний ліс пощохвилинно
і тче, і тче тонку вуаль
смарагдову… Квітки дитинно
усміхнені… Де та печаль
зимова й ділася? Не згадуй…
Живи! Люби! – у цьому суть!
Ключі ж від щастя й неба-саду
на дужих крилах нам несуть
птахи. Із вирію вертають
і у дарунки - крихти раю
мені, тобі, і цій землі,
зимою втомленій до краю….

© Галина Виноградська

 


Літо

Джмеля зачарувала дика мальва,
роси сльозинка на рожевій щічці, -
краса її проста у ніжнім смутку,
беззахисно цнотлива в одкровенні.

Щовечора він прилітав до неї –
цей джміль-джигун, що звабив стільки квітів,
спиваючи нектар півоній пишних,
троянд розкішних, гордовитих лілій…

Було у тім коханні щось космічне,
прозоре, чисте, як далека пісня,
на відстані призахідного сонця,
принишкло-подивованого вітру…

А літо – як життя! Коротке і прекрасне!
А на закриллях мрій – поезії пилок,
нектар жаги розпелюсткованого щастя…
Веселка долі – істини ковток …

© Галина Виноградська

 

Автопортрет


Малює Осінь «ню»-автопортрет:
без пóзолоті в листяній палітрі,
навідліг пензлями дощу і вітру…
А в кутику – факсиміле-офсет:

прадавні руни, таємничі знаки,
екслібриси дереворитних снів…
Брунатно-чорний, глиноземний хакі,
сріблисто-сірий - колорити днів,

що листопадово-передзимово зимні,
ранкова паморозь мурашками пече…
Пухова біла хустка на плече…
Підрамник-«ню» за спокоєм гардинним…

© Галина Виноградська

 

Туман

Густий туман і падолист.
Парк доокіл в напівреалі -
оманливо-химерний зміст
і таїна - а що там далі?

А далі – будень, листопад…
Шурхоче золото прив’яле
про тлінь здобутків і утрат,
і почуттєвих карнавалів…

Учора – сонце. Завтра – сніг?
А чи важливо? - дощ чи іній…
Зникає в плетиві доріг

і розчиняється в осінній
імлі її щасливий сміх
від несподіваних обіймів!

© Галина Виноградська

 

Верховітне…

"Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,…"

                          Б.-І.Антонич

Прозорішають крони при вікні
і видноколо ширшає щомиті.
Пташині гнізда втомлено-сумні,
мов чорні цятки спогадів блакиті….

Вже рік живу на рівні верховіть.
О як багато я втрачала досі!...
Акацієво-п’янко... а за мить –
насіннячко збирає білка-осінь…

Ось ясен «вертольотики» пуска,
і «парашутики» стартують з липи,
і «зграї» листовітру – висота!
Осінні феєрверки: «Жжи-ти! Жжи-ти!»

В нагріті сонцем радісні шибки -
бомбардування «сонечок» червоних!..
На шостім поверсі, на відстані руки,
живу у верховіттях, як Антонич.

© Галина Виноградська

 

Передзимове

Зелений сон брунатного листка
в передзимовій тиші передгір’я…
Дріма ріка, холодна і в’язка,
поміж галактик кам’яних сузір’їв.

М’яка отава вилягла в мороз,
ранковим інеєм - ні сліду, ані звуку -
іде зима нечутно… Вже ось-ось -
з припону спустить хугу-завірюху,

із пагілля зірве отой листок,
ріку загатить чорним буреломом…
Та раптом вловить комина димок,
заскавулить і вляжеться за домом…

Веселощів насипле дітворі,
закоханим – сніжинок до цілунків…
Дванадцять страв зготують матері
опісля Миколаєвих дарунків.

Покотиться ізнову Коляда
дітвацьким гомоном від хати і до хати,
а там – ріку розбудять на Йордан
Небесним Духом, принесуть освяти

у кожен закуток оселі повен дзбан...
І до весни – діткнутися рукою…
Зелений сон брунатного листка
нуртує в тиші брунькою новою…

© Галина Виноградська



Кольорове Різдво

… Ой пішов Петро по святе Різдво,
Його перейшло сиве голуб'є…
… Ти, святий Петро, то - святе Різдво!...

                    Давня карпатська колядка

Величаве панно вітражем понад світ -
Кольорове Різдво! - диво-птаха політ…
Вільнокрило ширяючи з райських узвиш,
подаруй хоч пір’їнку і в серці залиш
феєричну містерію райдужних віт,
Кольорове Різдво… Казка? Видиво? Міт?

…За родинним столом – тато, мама і ми…
Божа ласка-любов огортає крильми…
І виблискує сніг - вже на небі зоря,
і узвар на столі, пироги і кутя.
І часник під обрус - оберіг від біди,
на всі сторони світу - чотири кути…

…Благодатний вогонь о містичній зорі
поміж крилець-долонь - у пра-пра-«ліхтарі»…
Видноколо цвіте витинанками свіч:
наче сяйво святе опромінює ніч.
Не пізнати тепер: де є небо, земля?...
Ген отам коляда долинає здаля…

…Із вертепом «зі Сходу ідуть три Царі»,
диво-«звізди» несуть пастушки-звіздарі.
І дзвенить Коляда! І віншує хлопчак,
розіпнув кожушок, ясний блиск ув очах,
а на щічках, які пощипав морозець,
два рум’янці цвітуть, як рожевий вінець.

І дзвінкі копійки, і смачнезний пампух!
Ностальгійно зітха сивовусий дідух…
І дитинство летить кольоровим Різдвом…
Лиш зачепить на мить різнобарвним крилом,
і зворушить до сліз, у душі защемить…
І прилине за рік знов на мить. Лиш на мить…

© Галина Виноградська



Від Різдва до...

Захурделило вікно кольоровим пір'ям,
Завітало знов Різдво на моє подвір'я.
Поманджали дітлахи гомінким вертепом,
А за ними, ген, сліди дріботять у небо.

Розсіка пітьму дзвінке «новолітування» –
«По балабухи» ідуть на Василя зрання.
Ось і Рік Старий-Новий – змолотили «діда»!
Дай же, Боже, на столи хліба і до хліба.

А цілюща, крижана Йорданська водиця
Очищає, просвітля і душу, і лиця.
І бахкають із рушниць!... Голуби у небо!...
І по святах?... - Рукави закочувать треба:

Колотити на млинці - М'ясопуст, Масниця!
А Ярило угорі сміється, яскриться –
Не за тридев'ять земель Весна за птахами
Відмикатиме поля вічними ключами.

Покотилося Райце-писанка у казку,
І ликує все живе – Воскресіння!... Ласка
Всемогутнього над нас!... Христос, Божа Мати…
Ворог-Арідник зі скель не зможе устати,
Бо міцніють ланцюги, якими закутий,
Поки пишуть писанки і колядки чути.

…Помережані шибки морозяним пір'ям.
Визираю з-під руки на нічне подвір'я, -
Райські видиво-птахи, чарівні жар-птиці
Посідали на дахи… І душа іскриться!

© Галина Виноградська

 

Авторська сторінка на сайті «Поетичні майстерні» під псевдонімом «Галина Михайлик» http://maysterni.com/user.php?id=6647&t=1
 


Нравится

 Всего комментариев: 0