» Побачення наосліп
   - Протест

» Читачі радять
» Нові твори

» Слідами Натхнення
   • Острівець довіри
   • Поки є райдуга
   • Співзвучність
   • Ніжність
   • 25-ті кадри
   • Про життя з усмішкою
   • Навмисне не утнеш
   • Діалог із дитинством

» ЛIКОТЬ ДО ЛIКТЯ
» Мої Вчителі




 







      © Тетяна Яровицина, 2011
              © Татьяна Яровицына, 2011      



 » ГАННА КОНАЗЮК: "Новітня історія"

Вірші киянки Ганни Коназюк припали до душі одразу. Їх сила - у світлій щирості, співчутті до всього живого, яких нам так зараз бракує... Тихо радію знайомству із цією милою, веселою, безпосередньою жінкою, мамою двох діток! Наскільки мені відомо, Ганна родом із Миколаївшини. Там, на батьківській землі, її вдача і набралася сонця !



НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

Ми живемо сьогодні всередині книжки з історії...
Хронологія дат і подій і незмінність часу.
Та немає у світі такої ще лабораторії,
Де всі рани загоять і всі корективи внесуть.

Де загиблі воскреснуть і прийдуть додому з усмішкою,
А утрачені сльози повернуться чистим дощем.
І кривавий тиран обернеться маленькою мишкою,
Тричі пікне, як в казці, та в нірку швиденько втече...

© Ганна Коназюк


ДІАЛОГ

Улюблену розбила чашку.
Її не жаль...
Смичком своїм торкнувся важко
Душі скрипаль.

Утратами вона побита
Лихих подій,
Кривавими дощами вмита
Вчорашніх мрій.

- Ти плакала ще до світання,
Щоб я не чув.
Я, мамочко, твоє страждання
Усе ж відчув...

Всміхаєшся. І навіть двічі.
Мов крізь вуаль.
Вдивляюся тобі у вічі -
А там печаль.

- Синочку мій, ще не дорослий,
Вже не маля...
Поранена кинджалом гострим
Кричить земля!..

Загинули чиїсь синочки,
Чиїсь батьки.
І хрестиком на їх сорочки
Лягли рядки.

- У тебе, мам, коли й не плачеш,
Біжить сльоза.
Чомусь мене міцніше горнеш -
То лиш гроза!..

- Ні грому і ні блискавиці
Вже не боюсь.
За тебе, рідний, за Україну
Я помолюсь!..

© Ганна Коназюк

 

Думки надвечір'я

А час летить, мов навіжений вітер
І вирива з корінням бур`яни -
Не обирає, знищуючи квіти...
Так гинуть люди в хаосі війни.

Про сенс життя собі метикувала
Старенька жінка, дивлячись в вікно
Своє майбутнє вона гарно знала,
Та за дітей щемить душа давно.

Попорається мовчки в господарстві -
Насипле курам, Зірці сіна дасть...
Хіба це лихо, що не у багатстві?
- Ні! Сумно, що в країні тьма нещасть.

Діди і батько згинули за волю,
Вона поштарувала всю війну.
А потім ланковою була в полі,
Ну а тепер, ще трішки та й в труну.

Та смерті не боїться ні краплини -
Вона для неї вже немов сестра...
А за онуків дума щохвилини,
Їм доленька припала непроста.

Умила рясно зморщене обличчя,
Вбрання чистеньке склала на ослін,
Згадала рідних у молитві звично
Й перехрестилась Богу на поклін.

Вночі старенькій всякого насниться -
Онуки рідні й правнуки малі.
І як тяжіє в колосках пшениця
На вільній, мудрій і святій землі!..

© Ганна Коназюк


Про кохання

Я так давно писала про кохання
П`янкого і любовного вірша.
Про те, як в серці щем снує відрання,
А в п`ятах - спантеличена душа.
 
Це почуття знайоме тим на світі,
Хто крізь тенета втіхи і страждань
Стає на шлях палкого неофіта
В релігії сердечних поривань.
 
Кохання - біль, кохання - насолода.
Кохання - ніч, кохання - все життя.
Кохання - хрест, кохання - нагорода.
І кожен раз - це нове відкриття!

© Ганна Коназюк

 

СВІТЛИНКА

Кружельцем спомин по воді,
Дитинства жменька.
Де мама й тато молоді
І я маленька...
В руці кульбаба запашна,
Ніс в ластовинні -
Я зосереджена й смішна
Тут на світлині.
Уже забула як щемлять
Колінця збиті.
Роки поспішно так біжать,
Плющем повиті.
Плямисте сонечко летить
Траві в кишеньку...
Це моя донечка стоїть,
Чи я маленька?..

© Ганна Коназюк

 

Пісня для сина

Ой, Богдане-Богданочку,
Мій малесенький синочку,
Моя крихточка маленька,
Моє яблучко спіленьке,
Здоровеньким будь!
 
Відведу нещастя й смуток,
Витру слізки з незабудок.
Пригорну малу дитину,
Постелю м`яку перину.
Маму не забудь!
 
Милосердним залишайся
І роботи не цурайся.
Доброта й любов - то друзі,
Бо в житті все по заслузі.
Міру всьому знай!
 
Де б не був, в яких столицях,
Україна хай насниться.
Чи багата, а чи бідна,
Та до болю в серці рідна -
Всюди пам`ятай!
 
Неба годна прихилити,
Лиш плекати б та любити...
Та зростає кошенятко,
Це курчатко-левенятко.
Будуть і свої малятка -
Гарним батьком стань!
 
Не засуджуй і не зраджуй,
Справедливість сій-зароджуй.
Віруй в Господа Святого.
Відрікайся всього злого.
Душу не порань!

© Ганна Коназюк


Мелодія дощу

Чи любиш, як в шибку стукоче він лунко і дрібно?
Слізливий маестро із тисячі гам і октав...
І ноти висять на дротах зачаровано срібно,
Допоки їх вітер по-своєму не прочитав..
 
А я закохалась у стильну мелодію травня!
І навіть, коли загуркоче згори контрабас,
Створивши сюїту із блискавок ще до світання,
Уранці почую тихенький, розмірений вальс...

© Ганна Коназюк


Інші твори автора тут:
http://probapera.org/avtor/6/0/allavtors.html

 


Нравится

 Всего комментариев: 0