Вдячна другові за рекламу!)


В МОЇХ РУКАХ "ТЕНДІТНА СИЛА"

Не дивіться на ту фотокамеру у правиці. На світлині дуже дорога книжка. Я так поспішав додому, оберігаючи її, що навіть не розгорнув почитати у метро. Бо збірку, як писала сама Тетяна, вона виносила, вибігала, вистраждала (я точно сплутав порядок слів, та всі вони правильні). Разом із нею на "Тендітну силу" два роки чекали ми - люди. І якщо я коментую книжки по прочитанні, то зараз все зовсім не так. Я читав її цілі два роки, в різних варіантах, в електронному форматі з додатком "останні правки". Скажу небагато: написаному слід довіряти. Звичайно, перечитаю вкотре кожне слово, адже немає іншої людини, крім моєї дружини, звичайно, кому можна віддати на зберігання таємницю і хто в житті - те саме, що на сторінках. Вона правдива у віршах. Хоча в окремих моментах ми маємо відмінні думки, в цілому, і це головне, у Таніних римах вміщено мій особистий світогляд. Радію!

Тань, скажи ще раз, як ти часом говориш: "Ну нащо ти оце...?" З повною переконаністю пишу, даний тобі талант став причиною моїх слів - це раз. Два - це твоя скромна людяність, чи людськість, як це правильно сказати? Три - у мене є свідки і вони зараз набіжать сюди підтвердити всі слова. (Ігор Р., facebook)




ТЕНДІТНА  СИЛА

За життя моє, за «третє око»,
що блукає ген за небокраєм,
друже мій, суди мене жорстоко!
Хай твій суд навпіл переламає…

Ти ж бо з тих, хто із завзяттям Лiнча
судить Всесвіт зі своєї ніші.
I нехай складуся вдвічі, втричі, –
знай: від того стану лиш сильніша...

Отака я. Всіх перепросила –
й підкорилась внутрішнім законам.
I моє уперте «місце сили» –
в колі світла перед мікрофоном.

Мабуть, винна я, душа бездомна,
що у тіла є родина й вірші...
Рід – святе. Та… здавна всім відомо,
що святі страждають якнайбільше.

А донька (в ній та ж пречиста сила!)
зазирає всесвітом в обличчя:
– Мамо, ти така у нас красива,
що не видно, ЯК тобі болить щось!..

Затамую погляд, крок i подих:
то болить мені за Україну...
I найбільший мій тендітний подвиг –
приховати розпач від дитини.

Все одно: що – прірва, що – розлука.
Вдячно зичу світла у віконці
i... не знати, що воно за мука –
у собі виношувати сонце.

© Тетяна Яровицина


Щастя - це коли ти... думаєш-думаєш-думаєш, працюєш-працюєш-працюєш... потім, забувши про це, те і інше, бігаєш-бігаєш-бігаєш... А потім тобі, очманілій у тому хаосі, телефонує найкраща подруга (й перша помічниця) і дитинно видзвонює в слухавку: "Я тебе вітаю! Твоя книжка продається на Книжковому Арсеналі! Я так рада за тебе! Собі я вже придбала! Підпишеш?"...................

...а автор про це, даруйте, поки ні слухом, ні духом))). Дарма, що на укладання цього "дива" пішло 2 роки життя, які мали зовсім іншу глибину часу.

Дякую, Анно Семенова, Неля Улянич-Пінчук, Інно Ковальчук, Лариса Пугачук, Наталіє Патоло, Галино Яблонська, Михайле Орлюк, Ліліє Батюк-Нечипоренко, Олесю Кривпишо, В’ячеславе Купрієнко, Ігоре Р., а також всім-всім, хто допомагав викохувати мою "ТЕНДІТНУ СИЛУ"!!!

Але найбільше я вдячна усім тим, хто сміливо творить новітню історію України. Сподіваюся, моя книжка прислужиться рідній землі, адже вона про нас із вами.


Все почалося з часів Майдану. Ні... Значно раніше - з історії поневірянь моєї родини за часів СРСР. З Майдану почалося переосмислення. Ні, таки трохи раніше...
 
Щиро дякую прекрасній художниці Нелі Улянич-Пінчук (м. Сьюдад-Реаль) за подарований мені і переданий із сонячної Іспанії портрет, який сам просився до обкладинки і нівелював усі альтернативні варіанти оформлення книги!!!





Окрема подяка п.Осипу Зінкевичу, Наталі Патолі та видавництву "Смолоскип", що розгледіли мою "ТС" поміж усіх інших!

До речі, адреса книгарні, де напевно є книга, (м.Київ, Межигірська, 21)








© Тетяна Яровицина, 2011